- В Луганській області я був відповідальним за це. Мені люди телефонували; я говорив, які документи необхідні, щоб швидко сканували, надсилали на електронну пошту - а потім я надсилав це в Консульство... І ось консул мені телефонує й каже: «Заявок виявилося набагато більше». Почалася дискусія: відсіювати когось або брати всіх - документи ж у всіх є.

- І скільки взяли? Ви повинні були всіх «луганських» знати в обличчя...

- Взяли 187 осіб. Я думаю, багатьох все-таки відсіяли. Потім у Польщу доїхали ще якісь родичі цих людей, хто не міг вчасно подати документи.

- Але ваші всі потрапили?

- Так.

- Сьогодні багато хто у Західній, так і в Центральній Україні незадоволені вимушеним сусідством з біженцями. А в Польщі якісь конфлікти з «чужинцями» були?

- Численні або яскраві - ні. Хоча з одним я сам зіткнувся. Один роботодавець запропонував роботу і запевняв, що знайти житло можна буде без проблем. Але коли я привіз туди групу людей, і місцеві дізналися, що це люди з Донбасу - тут і виникла проблема. Частина людей боялася здавати квартири. Але це - тільки один факт. У більшості ситуацій обходилося без проблем. Звичайно, бувають такі моменти, що «Люди з Донбасу - то люди з Донбасу...»

- Навіть у Польщі знають, що таке «Донбас»?!

- Так, питання культури, поведінки, працьовитості, чесності - виникають. Навіть між рідними виникає непорозуміння. В одного батька син поїхав до Польщі, навчався там у школі, а потім приїхав відвідати батька. Вийшли на вулицю, і тато вирішив перейти дорогу там, де немає переходу. Син здивувався: «Тату, як ти поводишся?!» Або, наприклад, тато палить і кидає недопалок під ноги...