- Ліків вистачало?
- У нас завжди було все необхідне. Люди телефонували, запитували про потреби і все приносили. Були випадки, коли аптеки відмовлялись продавати медикаменти оптом. Тоді на Майдані розповідали, що так поводилися власники аптек - регіонали. Ми були шоковані. Але кияни все розкупили і приносили на Майдан.
Пам'ятаю, коли захопили КМДА, нам наказали вийти з приміщення. Стоїмо на холоді. Ніч. Тоді кияни давали свої телефони, аби приймати людей у своїх оселях. Уявіть, столична родина прихистила зовсім незнайомих кілька майданівців! Я була вражена, бо тоді нам здавалося, що це Божа допомога. Відтоді ця сім' я постійно мене запрошувала. Навіть ключі залишали від квартири, коли виїжджали зі столиці. Я постійно відчувала підтримку від друзів, людей, від Бога.
На Майдані мене розшукали батьки. Тато у мене дуже строгий, але й він зізнався, що увесь час за мене молився. Все закінчилось добре, батьки мене зрозуміли.
- Чим став для вас Майдан?
- Величним дійством у житті. Я багато передумала, усвідомила... Мене ніби перемкнуло, бо я ніколи не вирізнялася серед своїх ровесників особливим патріотизмом. Знаєте, і страху не було зовсім. Я пропускала у навчанні, розуміла, що моя мрія стати лікарем може ніколи не здійснитись. Але все це мене не зупиняло. Майдан змінив мене, хоча я була там маленькою піщинкою у великому морі людей. Я більше стала любити медицину, краще ставитись до пацієнтів, розуміти їх біль, страждання. Майдан для багатьох закінчився трагічно, але він змінив нас усіх, заклав у серці добро. А це - головне.
- Друзі з Майдану залишились?
- Багато роз'їхались. Є й ті, що розчарувались. Навіть на Конгресі медиків Майдану, який збирався в столиці наприкінці вересня, це не приховували. Казали, що розчарувались у роботі Олега Мусія (екс-міністр охорони здоров'я, - авт.), з яким були на Майдані. Запитували його, чому ж він, відколи пішов у владу, не чує їх, не розуміє так, як це було у ті часи.
- І що відповідав пан Мусій?
- Він просив не створювати собі ідолів. Я запам'ятала його слова про те, що у владі - велика багнюка. Один із Майдану там нічого не може зробити. І я з ним повністю у цьому погоджуюсь.
- Багато людей з Майдану відразу поїхали в зону АТО. У вас не було такої думки?
- Майдан був для мене невинним, щирим, безкорисливим вогнем, який палав добром. У зону АТО я поки не бачу змісту їхати. Займаюсь волонтерством. Тут можу себе більше реалізувати. Втім, все може змінитись раптово.
Зараз я працюю в католицькій школі і в державній поліклініці. Я обожнюю свою роботу. Зізнаюсь, іду працювати, як на свято. Щаслива тим, що мене чекають пацієнти і що я можу їм допомогти не лише ліками, але й добрим словом.
- На вибори вас не кликали?
- Утримаюсь від відповіді на це питання. У політиці маю розчарування. Як кажуть мої близькі, ми занадто багато зробили, аби так дешево продаватись. Маю віру у Бога і в людей. У таких, як були на Майдані - судинний хірург зі Львова, Віктор, медики з Сум, Донецька, Дніпропетровська, Вінниці, з якими і досі спілкуюсь.
- А що б ви сказали тим, хто сьогодні говорить про розчарування Майданом?
- Я б сказала їм, що це гріх. Небесна Сотня загинула недаремно. Це - свята іскра, яка добром і самопожертвою запалила нашу країну. В Майдані ніхто не має права розчаровуватися. Навіть, якби він не переміг, ми на це не маємо права. Все треба починати з себе. Знаєте, я вже другий рік поспіль не вступаю до медичного вишу. А це - моя мрія. Утім, я вірю, що поступлю за тридцятим разом, за сороковим, але не дам для цього жодного хабара. Сьогодні є багато проблем, які можна вирішити за кількасот гривень. Але я на це не ведуся, бо свою боротьбу з корупцією починаю з себе. Було б добре, якби кожен так починав змінювати країну. Насамперед, із себе.
- Оксано, у вересні цього року II Конгрес медиків Майдану нагородив вас відзнакою "За мужність, патріотизм, громадську активність та самовіддане милосердя, проявлені під час Революції Гідності".
- Так. Медики Майдану збиралися у Києві другий рік поспіль. Цього разу до столиці приїхало більше сотні лікарів. Я навіть не знала, що отримаю нагороду. Це мене приємно вразило. Але для мене було більш важливим те, що я знову була в столиці, підійшла до тих місць, де загинули наші Герої...
Ірина Дружук, Івано-Франківськ.