Лікарі з Донбасу: В Україні завжди буде краще

У Донецьку після захоплення влади сепаратистами в ординаторській невидима межа встановилася - на одному боці були ми, хто за Україну, а на іншому - ті, хто став вважати нас поборниками "фашистів і бандерівців"...

У нас у Донецьку, по суті справи, після захоплення влади сепаратистами в ординаторській невидима межа встановилася - на одному боці були ми, хто за Україну, а на іншому - ті, хто став вважати нас поборниками "фашистів і бандерівців"... Так, влітку минулого року було на роботі дуже серйозне емоційне напруження. Якихось сварок не траплялося, звичайно, тому що всі працювали. Але...

- Ви наприкінці літа 2014-го вирішили, що залишите Донецьк?

- У нас у кожного сім'я, у всіх діти. Родину я вивіз із Донецька на початку літа 2014 року. Я вже зрозумів, що там добра не буде. Лоскутов також влітку вивіз дружину й дітей. Розумієте, я тверезо на все дивився і уявляв, що там буде, тому нічого доброго не чекав. Знав, що буде тільки гірше. І, звичайно, думав, про подальшу роботу... Узагалі, у нас було дві потреби - перша - практична, але вона була не основна, основна все-таки була та, що ми хотіли жити в Україні, це було основне, що нами рухало.

- Чому обрали Трускавець?

- Ми фахівці своєї справи, і по своїй частині знаємо, чим вся Україна живе. Знали всіх своїх колег - і в Харкові, і в Києві, з усіма в хороших відносинах. У нас, урологів країни, один з одним був зв'язок, і я його ніколи не втрачав. Я діючий член Європейської асоціації урологів, і всі урологи, які працюють в Україні, вони теж є членами цієї Європейської асоціації, ми постійно зустрічалися, як за кордоном, так і на основних конференціях в Україні.

Розумієте, урологія насичена фахівцями. Знайти нове місце нам було досить складно не тільки тому, що багато людей працює у цьому напрямку, а й тому, що немає відповідного обладнання в лікарнях. Те обладнання, яке було в Донецьку, такого, взагалі, не було в Україні, воно було краще в нашій країні, це без сумнівів. І тому міст, де є щось подібне, де нам можна було б застосувати себе, їх дуже мало... Була теоретична можливість і поїхати до Харкова, і до Києва, причому в Києві було відразу декілька варіантів можливих робочих місць. Але запропонували нормальну роботу, так, щоб усім разом, у Трускавці. Це було єдине місто, де адміністрація лікарні вислухала і запропонувала нам усім роботу. Щоб працювати в ендоурології, потрібні все-таки надійні асистенти, це дуже складно одному зробити. Ми в Донецьку працювали разом, все було налагоджено, і ось наша операційна бригада разом і поїхала. Нам усе одно б довелося виїхати. Ми заявили про свою позицію, а ситуація дедалі погіршувалася, особливо після Іловайська.

У Трускавці до цього я був неодноразово, знав урологів тутешніх, заходив до них у гості. Відпочивав тут. Приїжджав сюди з 2008 року, бачив динаміку розвитку лікарні. А в листопаді 2013 року в Трускавці проходив з'їзд урологів України, і ми теж приїжджали.

Я вам скажу, що я не бачив ніде, щоб міська лікарня розвивалася так, як у Трускавці. Тобто тут йде швидкий динамічний розвиток, причому це робить адміністрація, зважаючи на думки професіоналів. Такої операційної, яка є тут, ви в жодній міській лікарні України не побачите - і за якістю зробленого, і за насиченістю обладнання - тут дві ендоскопічні стійки. Я ще, коли це 2010 року побачив, був вражений. А на момент нашого приїзду, коли ми домовлялися, вже стояла й дуга - мобільна операційна рентгенустановка. В міських лікарнях України їх немає, може в Києві лише, а в Трускавці є. Тобто таке обладнання може бути тільки в базових лікарнях при медінститутах, а в звичайних міських лікарнях немає такого, про подібне можна тільки мріяти.

А якщо подивитеся тут хірургічне відділення, то думаю, що ви і в обласних лікарнях такого не побачите, - і саме відділення, і умови для хворих, які тут створені. Для пацієнтів тут палати з душовою з туалетом.

Коли я побачив ставлення адміністрації до розвитку лікарні, коли мені озвучили плани і як іде реалізація, я зрозумів, що нічого кращого в Україні зараз узагалі не знайти. Ну й запропонувати відразу прийти трьом із Донецька у Львівську область, це теж треба мати, чесно кажучи, мужність і далекоглядність адміністратору. Тобто нас взяли з метою розвитку цього відділення.

До того ж я Трускавець статистично вивчив, бо мав доступ, як завідувач відділення Донецької обласної лікарні, до статданих по всій Україні. Я вивчав, де є хворі за моєю специфікою, в основному, я лікую сечокам'яну хворобу.

- Коли їхали на Західну Україну з Донецька, не було побоювань? Не лякала, можливо, різниця в ментальності населення?

- Ментальність - це насправді тільки пустопорожні розмови. Я вважаю, якщо людина розуміє, що вона перебуває в одній країні, і вона з душею ставиться до людей, до своїх співвітчизників, жодних проблем не виникає.

Ми чули різні висловлювання, і так спочатку була настороженість до нас, але це ніяк не впливало на наше життя, на нашу роботу. І нам, звичайно, дуже сильно допомогла адміністрація лікарні. В особі головного лікаря Андрія Кульчинського ми відчували постійну підтримку

Я пожив у Росії свого часу. Знаю, що в Україні завжди буде краще

Звичайно, якщо ти займаєшся лікуванням людей, то бажано говорити їхньою мовою не через перекладача. Але для мене це ніколи не було проблемою. У мене тато родом з Черкаської області, мама - з Вінницької, я все літо в дитинстві проводив у селах і знав українську мову, тому мені дуже легко дався цей перехід.

Я пожив у Росії свого часу. Я знав і знаю, що в Україні все одно завжди буде краще. Мені є з чим порівняти. У мене родичів багато в Росії і служив я там... Але я знаю, що тут краще.

- Ви всі разом до Трускавця перебралися восени 2014-го. Де жили?

- Ми попередньо через Інтернет зняли житло. Спочатку - одну трикімнатну квартиру поряд із лікарнею, у пішій доступності, тобто за 200 метрів від роботи. Усі приїхали і жили декілька днів в одній квартирі, кожному по кімнаті, потім стали вже на місці шукати окреме житло. До речі, дуже швидко знайшли собі квартири, навіть в одному будинку, але в різних під'їздах. Потім я перевіз сюди своїх батьків із Горлівки.

- Що змінилося в лікарні з вашим приходом? Чому все місто говорить про вас?

- Розумієте, усьому є об'єктивне пояснення. Усі медичні установи поділяються на три рівні щодо надання лікарської допомоги населенню. Лікарі тут, у Трускавці, підготовлені для надання першого і другого рівня допомоги, а ми прийшли відразу з третього рівня. Ми просто були до цього підготовлені, і все. Тепер людям тут надається медична допомога за третім рівнем. До нас тут не було вузькокваліфікованої допомоги, не робили ендоскопічних операцій.

Моє відділення в Донецьку займалося сечокам'яною хворобою, тобто 70-80% урологічних хворих у відділенні було з сечокам'яною хворобою. І допомога таким хворим надавалася на такому рівні, як в Америці чи Німеччині - і за обладнанням, і за рівнем надання. Я особисто проходив навчання в Німеччині. Але я вам скажу, що в Німеччині, наприклад, у пацієнтів стільки коралоподібних каменів немає, багато хто з лікарів їх не бачив ніколи, а ми такі випадки оперували щодня. Тому практики у нас значно більше.

Звичайно, у Німеччині організація роботи на дуже високому рівні, і ми багато чого з того, що побачили там, впровадили в Донецьку, не відразу, але поступово, протягом 3-4 років. У Донецьку, звичайно, був вже дуже високий рівень надання допомоги.

- Який у вас досвід?

- Я родом із Горлівки і починав навчатися в нашому Донецькому медінституті. Але я хотів стати військовим лікарем, а тоді це можна було зробити після 4 курсу - перевестися до іншого вишу. Я перевівся, і 1987 року отримав у місті Горькому диплом на військово-медичному факультеті. Потім прослужив 3,5 року в Сибіру, під Красноярськом, а 1991 року повернувся до Донецька.

Тут, у Трускавці, вузькоспеціалізованих операцій проводилося дуже мало. Але елементарне обладнання вже було придбано адміністрацією, базове все було. Ми просто привнесли організацію процесу, нове ставлення до хворих. Якщо ви ставитеся до хворого по-доброму, він це відчуває, йому і видужувати легше.

До речі, люди в Трускавці одужують швидше. Ми спочатку цьому дивувалися, але екологічний фактор, звичайно, дуже впливає - і вода, і повітря. Думаю, тут просто таке здорове місце - хворі одужують швидше при застосуванні значно слабкіших антибіотиків. Це однозначно.

- До речі, знаменита вода "Нафтуся" відіграє тут якусь роль?

- У нас поки що невеликий досвід її застосування, але хворі, які після операції отримують "Нафтусю", справді одужують швидше. Тут я нічого не винаходив.

- Ви приїхали і оформилися як переселенці?

- Так. Усе, як годиться. Звичайно, ми готувалися до переїзду, припускали, що буде складно, але ми максимально постаралися ці складнощі з переїздом "передбачити".

На мене особисто ніяк не вплинула різниця в менталітеті, як-от ви говорили.

Тобто ходити, створювати якісь "земляцтва" у своїй власній країні - це дурість цілковита, і це прирікає людину на невдачу з самого початку. Я спеціально для цього нічого не робив, просто в мене вже тут дуже багато знайомих і дуже хороших знайомих, які самі пропонують мені свою допомогу без усяких прохань чи звернень.

- Якийсь зв'язок із Донецьком у вас зберігся?

- Так. Мені постійно телефонують, скажімо так, адекватні співробітники, запитують, просять професійної поради, я їх консультую. Також із адміністрації лікарні іноді телефонують, запитують, як краще щось зробити, ну, і назад кличуть. Але я з жартом до цього ставлюся. Надто вже там люди зомбовані, і думаю, що тим, хто з себе щось представляє, їм усе одно, де жити, вони завжди знайдуть собі місце - хоч у Києві, хоч у Харкові, хоч де.

- Ви сильно матеріально втратили порівняно з тим, що було в Донецьку?

- Звичайно, сильно. Я в Донецьку торік завершив ремонт будинку, у вересні з сім'єю мали в'їхати. Закінчив ремонт «під нуль», з ландшафтним дизайном. У мене будинок біля "Маяка", я його побудував давно, ще в середині 90-х, а ось тепер зробив капітальний ремонт - усунув усі неполадки, камін мені виклали...

Але, думаю, не тільки я особисто, усі люди багато втратили. Завжди, коли йде такий злам, людина щось втрачає. Але й щось придбаває. Я не ставлюся до цього з трагедією. Навіть якщо взяти практично: тут, наприклад, витрати в рази менші. Для туристів вони великі, але щойно починаєш тут жити, розумієш, що тут вони значно менші. Можна в місті поїсти за 1000 грн, але можна нітрохи не гірше поїсти і за 100 грн. Продукти тут дешевші. І якщо людина перебудовується, якщо вона це приймає, легше стає. Коли людина не приймає це й постійно порівнює Донецьк, знаходить, що там позитивніше, а тут негативніше, то воно й буде все погано. Так, ми звідси не їздимо двічі до Туреччини, але знаходимо й тут, де відпочивати.

Я за все життя не відпочивав стільки, скільки тут за один рік. Тут люди вміють відпочивати. Адже ми не вміли відпочивати, ми працювали. Коли став завідувачем, я два роки не їздив у відпустку, у мене в Донецьку було таке, що я роками працював без вихідних. А тут вони є. Тому що ти не можеш не відпочивати, тому що тут усі відпочивають. Ми посиділи по домівках перші вихідні, а потім місцеві нам сказали: а чого ви сидите? - і відвезли нас до Східниці, в інші чудові місця. У нас тут хобі з'явилося - їздимо на риболовлю, уже у всіх півбагажника снастей.

Загалом, я вважаю, якщо ти з себе щось представляєш, чимось новим володієш і можеш цим поділитися, можеш розвиватися, ти обов'язково знайдеш собі застосування, а якщо нічого цього немає, як ти не надувай щоки, ти не знайдеш місця.

Якщо ти з себе щось представляєш, можеш розвиватися, обов'язково знайдеш собі застосування

Тут, у Трускавці комфортніше. На підсвідомому рівні вже ти відчуваєш, що тут спокійніше, безпечніше, тут краще. Мій батько приїхав, весь час сидів на гіпотензивних, а тут ось ще не випив жодної таблетки. Вони приїхали на початку червня - ні мама, ні тато ще жодної таблетки не випили. І стабілізувався тиск.

- Які у вас сподівання на майбутнє? Залишається біль у серці про Донецьк?

- Немає у мене ніякого болю. Абсолютно ніякого болю. Я на все дуже тверезо дивлюся. Ви знаєте, я насправді людина релігійна. І якщо мені зараз це Бог дав, то я це повинен пройти. Я абсолютно спокійно до цього ставлюся. Я взагалі анітрохи не сумніваюся, що я й тут будинок побудую.

На завершення нашої бесіди до кабінету зайшов головлікар лікарні Андрій Кульчинський, який, до речі, переміг 25 жовтня на місцевих виборах і тепер обійме посаду мера Трускавця. Я попросила сказати декілька слів про урологів з Донецька.

- Ми скористалися можливістю, і я дуже радий, що Ігор Анатолійович, Антон і Олеся зупинили свій вибір на Трускавецькій лікарні.

І те, що я робив, будучи головним лікарем, все буду робити вже статусом вище, щоб наша урологія була найкращою в Україні.

Я шукав таких лікарів, і коли вони з'явилися, ні секунди не сумнівався, і я радий, що вони прийняли таке рішення.

- А те, що вони з Донецька, вас ніяк не збентежило?

- Мене насамперед цікавить професіоналізм та відданість справі. Люди за цими двома критеріями підходять, і все. Усе решта - другорядне.

Я розумію, що ми ще всім, на що ці люди тут заслуговують, не можемо забезпечити, але ми дуже стараємося, щоб усе було. У нас є величезне бажання й готовність.

Олена Колгушева, Трускавець.