Як фронтові гільзи стають витворами мистецтва
Студенти кафедри мистецької освіти Центральноукраїнського державного університету ім. В.Винниченка у Кропивницькому минулоріч реалізували в укритті художній проєкт, який назвали «Перехід». Укриття перемінили на артоб'єкт, створивши в ньому картинну галерею на тему «Моя Україна». Тепер студенти висвітлюють тематику війни та перемоги, розмальовуючи артефакти війни для благодійності. Кореспондентці Укрінформу не лише розповіли, а й показали процес розпису залишків боєприпасів, що зовсім недавно нищили ворогів.
«БОЄПРИПАСИ ПЕРЕТВОРЮЄМО НА ЩОСЬ ТВОРЧЕ»
Студентська аудиторія виглядає, як велика майстерня художника. Але через те, що юних митців тут багато, можна побачити і живопис, і витинанки, і писанки, і роботи, виконані в інших техніках. Але в такій мистецькій обставі центром всієї творчості у цю мить є праця для армії – розпис предметів, які передадуть волонтерам.
- Тепер ми малюємо на реліквіях, як називає їх Лариса Володимирівна (Лариса Володимирівна Гарбузенко, доцент кафедри мистецької освіти ЦДУ ім. В. Винниченка, – ред.). Це – відпрацьовані бойові снаряди. Використані боєприпаси перетворюємо на щось творче, цікаве, вливаємо в них свою душу, серце. Щоб потім люди дивилися і відчували емоції, які ми хочемо передати. Згодом ці речі відправимо на благодійність, – розповіла студентка третього курсу, майбутня художниця Софія Тимошенко.
Дівчина каже, що ескізи для зображень вони зазвичай придумують самі. Лише зрідка, якщо цього вимагає ідея, можуть послуговуватися знайденими в інтернеті.
- Ідеї можуть спалахувати у нас спонтанно, просто так, або ж на основі якихось ситуацій. Наприклад, у мене зображений кропивничанин Дмитро Сінченко. Він захищав нашу Батьківщину, і я захотіла створити на його честь зображення, запам'ятати його саме як героя-козака, – додає студентка.
Творча молодь почала розписувати артефакти війни у цьому семестрі. Окрім того, що юні митці створюють речі, які принесуть користь армії, вони ще й мають власну розраду в цьому.
- Творчість і нам допомагає пережити важкі часи. Ми змінюємо своє зосередження та емоції на якусь роботу. Намалював щось на основі емоцій – і вони ніби вивільняються, – ділиться дівчина.
«РАНІШЕ БРАЛИ ПАПІР, ГЛИНУ, А ТЕПЕР – ГІЛЬЗИ Й ТУБУСИ»
Лариса Гарбузенко говорить, що розпис залишків боєприпасів – не просто творче завдання.
- Навчаю їх, як має поводити себе художник під час війни. Йдеться передусім про ідеологію. Художник має бути попереду, вказувати, куди йти, – наголошує викладачка.
Вона розповідає, що до розпису артефактів долучаються і випускники кафедри мистецької освіти. Так усі гуртом підтримують волонтерський осередок «KropHub», співпрацюють із волонтерами, що допомагають 3-му полку спецпризначення імені князя Святослава Хороброго, з іншими благодійними фондами.
- Власне, саме таке спрямування – розпис артефактів війни – й обрали на вибірковій дисципліні, яка називається «робота в матеріалі». Раніше ми брали папір, глину, тканину або те, що вивчали з декоративно-прикладного мистецтва. А тепер у нас – гільзи, тубуси, артефакти, привезені безпосередньо з війни, і на них теж треба вміти працювати. У нас кожен предмет – це відкриття нової технології, певна послідовність виконання роботи на матеріалі. Десь складно, але коли навчився – то вже назавжди. Їм як завтрашнім випускникам варто це вміти: потім самостійно співпрацюватимуть із волонтерами і вчитимуть інших, – каже Лариса Гарбузенко.
Вона зауважує, що предмети для розпису привозять до університету доволі великими партіями.
- Для нас 20–30 штук – це немало. Тому що студентів у нас небагато, професійними художниками можуть бути не всі. От ми розписуємо, волонтери забирають роботи і продають на аукціонах, проводять розіграші. Наприклад, за один розписаний тубус взяли одинадцять із половиною тисяч гривень. Звісно, кошти перекидають на армію, все йде на «мавіки», колеса, аптечки та інші потреби військових, яких дуже багато. Свою зимову відпустку я присвятила розпису гільз. От тепер у нас і великі гільзи, і малі, ми інколи навіть не знаємо, як вони називаються, але розуміємо, що то – з війни, – розповідає викладачка.
«ПИСАЛА ПОРТРЕТ БАТЬКА-ВОЇНА»
Додає, що морально розписувати такі речі все ж важко, бо «є відчуття, що поряд із тобою – смерть». За словами Лариси Гарбузенко, бувають і «замовлення» на малюнки.
- Домовилися зі студентами, що вони роблять один артефакт за ідеєю замовника, який потім викуповує його у волонтерів. Нам надсилають картинки або кажуть, що б хотіли бачити. Замовляли, наприклад, образи супергероїв або героїв мультфільмів. Ми виконуємо замовлення, адже тепер важливо робити те, за що дадуть гроші для армії, – каже вона.
Оскільки студенти використовують у роботі різні матеріали, то мають творчі знахідки або ж «набивають ґулі». Приміром, розповідає викладачка, один зі студентів спочатку пробував малювати олійними фарбами, але зрештою відмовився, адже вони довго сохнуть; а інша студентка почала використовувати в роботі тонку декоративну фольгу.
У дипломних роботах випускники також висвітлюють тему війни.
- Минулого року дівчинка, яка починала якраз із малюнка в нашому проєкті «Перехід», зображувала козака. Коли вона його писала, то просто плакала, казала, що її батько – на війні, бере участь у важких боях під Бахмутом. Це переросло в дипломну роботу. Вона вже писала портрет не козака, а свого батька-воїна. Такі роботи – не поодинокі, – говорить Лариса Гарбузенко.
Студенти та випускники беруть участь у волонтерських проєктах і за власною ініціативою, поза стінами вишу. Юні митці зауважують, що функція мистецтва – патріотична та ідеологічна: це те саме слово про війну й перемогу, але в зображенні.
Мирослава Липа, Кропивницький
Фото автора
