Аніматори за донат

Часи, коли люди перераховували волонтерам, фондам та благодійним організаціям пів зарплатні на ЗСУ, минули. Наразі, щоб закрити збір, волонтерам треба вигадувати та організовувати розіграші, лотереї, влаштовувати тематичні акції з переодяганням та декораціями – будь-що, лише б привернути увагу суспільства та переконати підтримати військових грошима. Як це позначається на зборах? Чи згасає волонтерський рух в Україні? І чи вистачає у волонтерів сил на те, щоби передавати необхідне військовим, шукати на це кошти, та ще й паралельно розважати публіку? – Укрінформ поцікавився у представників волонтерської спільноти.

СПОДІВАЮСЯ, ДО СТРИМІВ ІЗ ОКОПІВ НЕ ДІЙДЕ

- Волонтери все частіше стають аніматорами, щоб переконати людей задонатити, – каже під час панельної дискусії на щорічному форумі «Re:Open Zakarpattia-2023» засновник благодійного фонду Сергій Притула. – Роль волонтера змінюється не тільки змістовно, але й за формою: якщо ми починали у лютому 2022-го з донатів за замовчуванням, то тепер маємо переконати людей задонатити.

Він описує, як змінювалися поведінка людей і волонтерський рух в країні під час повномасштабної війни.

- На початку повномасштабного російського вторгнення ми мали донати за замовчуванням. Далі пішло «переконай мене, щоб я тобі задонатив», потім – «покажи мені, на що пішли мої донати», ще трохи згодом – «я хочу бачити, як саме те, на що я давав гроші, працює на фронті». Пізніше: «Хочу відео зі смертю ворогів». Далі: «Ваше відео не вражає, я не бачив кишки». Якщо ця крива рухатиметься в такому напрямкові й далі, то боєць в окопі стоятиме з відеокамерою на шоломі та в прямому ефірі показуватиме, як працює проти ворога та річ, що була куплена за ваш донат. Дуже сподіваюся, що до таких стримів з поля бою ми не дійдемо, – наголосив Притула.

Він каже, що загалом ця суспільна тенденція лякає.

- Наш фонд має таку «фішку» – ми вміємо робити швидкі мегазбори: на супутник, бронетранспортери, дрони, які летять на 800 км, тощо. І мені інколи кажуть: «Ви так давно не робили мегазбори, а я так хочу задонатити!» Мовляв, та давайте вже, щось організовуйте там! Відповідаю в таких випадках, що треба кожен день донатити, а не чекати, коли вийде Притула і скаже: «Цей день настав!»

Загалом, зазначає Притула, статистика саме їхнього фонду така, що мегазбори становлять тільки чверть від загальної кількості. Отож 75% – це покупка «непривабливих» рацій, ретрансляторів та планшетів, на які донатити не так «весело».

КУПУЮТЬ ПОСЛУГУ – І ВОДНОЧАС ВИКОНУЮТЬ ГРОМАДЯНСЬКИЙ ОБОВ’ЯЗОК

Саме на такі «малопопулярні» речі збирає кошти мукачівський волонтер Максим Адаменко. За масштабом його збори від Притулиних дуже відрізняються, але навіть на такому малому рівні волонтер також зазначає: доводиться бути аніматором, інакше неможливо закрити збір.

- Тепер, восени, ми винайшли спосіб, який дає змогу акумулювати кошти на запити від військових, – це екскурсії за донат. Я до війни проводив вечірні екскурсії в замку «Паланок» зі смолоскипами, тепер відновив цей формат для волонтерства. Це нині чи не єдине, що ддопомагає закривати наші збори, – каже Адаменко.

Волонтер говорить, що ставиться до цього як до вимоги часу.

- Тепер в Україні маємо заохотити людей, щоби вони перерахували кошти волонтерам. Такі реалії. Я мушу не просто оголосити збір, я маю звернутися до людських емоцій та, власне, маніпулювати ними. Це справді маніпуляція, а не суспільний договір, як це було у 2022-му, коли волонтери оголошували збір, а люди одразу його закривали. Тоді була синергія: одні жертвували своїм часом та ресурсом, інші – грошима, і разом ми всі підтримували військо. Тепер я пропоную людям послугу з подвійною вигодою: вони отримують екскурсію, закриваючи свою потребу в емоціях, і паралельно виконують свій суспільний обов'язок. Це вже не жертва з їхнього боку.

Адаменко говорить, що ці екскурсії дають можливість збирати від двох тисяч гривень за вечір до дванадцяти – за умови, що захід велелюдний.

- Вражає, що люди, беручи участь у благодійній екскурсії за донат, майже ніколи не пропонують більше від зазначених у вартості квитка 200 гривень. Ба більше, бувало, що навіть знижки просили! – каже Макс.

На зібрані протягом місяця майже 80 тис. грн волонтер зміг закупити зимові маскувальні костюми, хімічні грілки для військових, а також кілька дронів-камікадзе.

- Маю багато запитів від військових на FPV-дрони, знайшли виробника «бомбера» з підхожою моделлю (він маневровий, із 10-дюймовими гвинтами і можливістю піднімати до 3 кг вибухівки) та ціною. Такий дрон коштує біля 32 тис. грн. Кожна фірма, магазин, школа, організація зможе зібрати на це кошти та купити такий дрон для військових. Ми їх називатимемо іменами загиблих та передаватимемо в бойові підрозділи.

ЛЮДИНА ЛЕГШЕ ВІДДАСТЬ 60 ГРН ЗА ГЛІНТВЕЙН, ТОМУ МИ ЇЙ ЙОГО ПРИГОТУЄМО

Координаторка Руху підтримки закарпатських військових (Ужгород) Галина Ярцева каже, що такими «аніматорами» волонтери руху працюють із 2015 року, і для них це – звична справа.

- Ми не звикли просити людей: «Допоможіть нам». Десь це зачіпає гординю – але таке волонтерське «аніматорство» приносить такі потрібні тепер емоції і нам. Люди завжди хотіли та хочуть хліба та видовищ. Ми не можемо проти цього боротися. Треба пристосовуватися.

Саме так, говорить вона, виникли вже традиційні акції на Геловін, Купала та інші свята.

- Раніше ми виходили на закарпатські фестивалі, як «Ужгородська Палачінта», готували розважальну зону з фудкортом на «Ужгородську Регату». Ми і в русалок, контрабандистів перевтілювалися, і ведмедями були (волонтерів РПЗВ називають «ведмедями», бо цей звір є на гербі Закарпаття, – ред.). На всі великі події в місті ми заходили з позиції креативу та збирали гроші на волонтерську діяльність, – говорить волонтерка.

Те, що тепер до цього приходять інші волонтери по всій країні, – нормально, вважає вона. Люди втомлюються від поганих новин, а також від тих, хто постійно просить гроші. Коли ти тільки просиш, а нічого взамін не даєш, на тебе перестають реагувати. Тому треба пропонувати, так волонтерський рух не згасне і збори потроху просуватимуться.

Тож нині волонтери руху організовують тематичні ярмарки, онлайн-розіграші та безпрограшні лотереї. Такі заходи дають змогу акумулювати в середньому по дві, максимум до п’яти тис. грн, і виручена сума завжди суттєво перевищує собівартість призу.

- Людина приносить нам хендмейд-іграшку для ярмарку: ми, звісно, можемо продати її за 300 грн, але на розіграші ми продамо її за умовних дві тисячі. Це такий «win-win»: людина віддала свій ресурс та у захваті від факту, що її робота принесла користь суспільній справі.

Такі збори, каже Ярцева, «ведмеді» одразу спрямовують на «банки» чи рахунки військових.

- Вода «Сльози сепаратиста» – також з цієї опери. На кожен наш ярмарок ми вкладаємо власний ресурс щодо креативу, згодом це нам приносить плюс-мінус один автомобіль для Любки. Недавно зібрали кошти на авто на міському ярмарку на Геловін.

Отже, підсумовує Ярцева, для ужгородських волонтерів «аніматорство» – стиль життя.

- Ми в ньому живемо. Треба сказати, що й для нас це психологічна підтримка і ліки: ми дуркуємо та перемикаємо мізки разом з людьми на таких акціях. Це дає сили рухатися далі, плюс розуміння, що ми приносимо якусь радість та емоції людям в ці чорні часи. Погодьтеся, за склянку глінтвейну людині легше віддати 60 гривень, ніж просто переказати їх на картку волонтерові. Тому ми приготуємо для них цей глінтвейн.

Звісно, каже Ярцева, критичні події завжди зумовлюють хвилю громадянського єднання. Так, після трагедії на Запоріжжі, коли від ракетного удару загинули 19 військових із 128-ї бригади, кілька днів перекази надходили на рахунки волонтерів безперестанку, йшлося про сотні тисяч гривень. Така ситуація була і під час Дебальцевських подій у 2015 році, в яких постраждала 128-ма бригада. У такі хвилини людям не треба якихось заохочень, вони самі прагнуть підтримати військових.

Але решту часу, треба визнати, війна для переважної більшості людей стає «фоном». Так, як це було у 2016 році.

- Так, кількість хлопців та дівчат на війні, а також родичів військових збільшилася, але волонтерів більше не стало. Це ті самі люди, – каже Галина Ярцева.

Волонтерка, втім, зауважує, що людям потрібно зрозуміти, що сьогодні не працює правило «моя хата скраю»:

- Тепер твоя хата – наступна. Коли війна торкнеться особисто тебе – звертатимеш увагу і на волонтерів, і на збори.

Тетяна Когутич, Ужгород
Фото з архіву Укрінформу та з відкритих джерел