Знищені трудові книжки та «чужі» класи

В Україні 1 млн 782 тис учнів навчаються в онлайн-форматі. Такі дані днями навів міністр освіти і науки Сергій Шкарлет. Не буде перебільшенням сказати, що найважчим процес є для дітей і педагогів, яким довелося покинути домівки через бойові дії чи окупацію. А частина шкільної спільноти залишилася на тимчасово захоплених територіях. 

Яким є освітній процес на Харківщині, де біля третини області й досі під контролем загарбників, дізнавався Укрінформ. 

ЗРУЙНОВАНИЙ ІЗЮМ: НА ДИСТАНЦІЙЦІ ДВІ ШКОЛИ

Уперше за свою історію навіть у дистанційному форматі не відкрився Ізюмський ліцей №4, який мав би святкувати 140-річчя. Нещодавно Міністерство культури та інформаційної політики внесло його будівлю до переліку пам'яток, які рф зруйнувала за час повномасштабного вторгнення.  Після обстрілів у березні від Реального училища (1882) залишилися руїни. Історія справді повторюється: під час окупації Ізюма у Другу світову будівля зазнала руйнувань, а при відступі німецькі загарбники запалили приміщення. Тож зараз ізюмчани сподіваються, що і вдруге зможуть відбудувати школу. Зруйновано також і будівлі ще двох ліцеїв. 

До вторгнення Ізюмська міська громада мала 11 шкіл (9 у самому місті та ще 2 – у прилеглих селах), в них навчалися 4600 дітей. Титанічними зусиллями вдалося організувати дистанційну роботу двох закладів, розповів заступник Ізюмського міського голови Володимир Мацокін. 

«Було прийнято рішення про відкриття ліцеїв №№ 1 і 3. Почали навчання біля 700 дітей, але заяви від батьків продовжують надходити. Тож очікувана кількість найближчим часом - до тисячі. Скільки дітей залишилося в захопленому місті, практично неможливо дізнатися», - зазначає заступник мера. 

Щодо дій загарбників, то вони начебто готували до відкриття ліцей №3, будівля якого відносно ціла. Однак, за наявними даними, зробити це їм так і не вдалося, навіть за наявності педагогів-колаборантів. 

«На жаль, в нас є і директори – ліцеїв №№ 1 і 2, і працівники відділу освіти, які пішли на співпрацю з окупантами. Ми не приховуємо ці факти. Вони були на так званій педагогічній конференції в серпні, яка відбувалася в Куп’янську. Однак, наприклад, питання опалення просто не може бути вирішено і це на фоні попередніх заяв окупантів, що діти мають залишатися в школах до 17 годин і займатися в гуртках. Як це можливо, коли нема комунальних послуг?» - наголошує Мацокін. 

ЗАХОПЛЕНА БОРОВА: ЯК МОГЛИ, РЯТУВАЛИ НОУТБУКИ

У тимчасово захопленій Борівській громаді загарбники повністю зруйнували дві школи, інші освітні заклади частково пошкоджені, але повністю розграбовані росіянами всередині. 

Майже всі директори закладів середньої освіти виїхали на територію, підконтрольну Україні, розповіла керівниця відділу освіти громади Тетяна Бондарівська. Вони, як могли, намагалися врятувати комп’ютерну техніку, коли вже йшлося про окупацію. 

«Розібрали додому. Ховали. В одній зі шкіл заховали в підвалі так, що якби не знали, ніколи б не дістали. На жаль, працівник, який залишився в селі, показав загарбникам цей сховок. Однак багато хто зміг вивезти свій чи шкільний ноутбук, директорам – і по декілька машин вдалося вивезти і потім роздати вчителям. Хтось придбав недорого б/у. Громада виплатила педагогам повністю відпускні та платить своєчасно зарплатню. Тож технічної проблеми нема», - говорить Бондарівська.  

У минулому році в громаді працював 171 педагог, наразі – 80. А 54 педагоги звільнилися. 

«Ми так думаємо, що вони пішли на співпрацю з окупантами, бо в липні – на початку серпня масово почали писати заяви на звільнення за власним бажанням», - зазначає Бондарівська.  

До 24 лютого в школах Борівщини навчалося 1438 дітей, зараз - 1174. Близько 600 дітей залишаються в окупації. 

«Вони залишаються в мережі закладів і навчатимуться за екстернатом. Отримуватимуть матеріали, відправлятимуть завдання, звичайно, за можливістю, бо інтернет глушать. Ми розуміємо, цим дітям буде складно. До того ж, продовжується тиск на батьків. Окупанти то погрожують вилучати дітей, то обіцяють виплачувати гроші, якщо дитина піде навчатися за російською програмою: 10 тис рублів і ще по 4 тис, як вони кажуть, щомісяця», - розповідає керівниця відділу освіти.  

Відкрити бодай одну школу на території громади загарбникам і їх посіпакам не вдалося. 

«Вони збирали батьків, знову говорили про ці 10 тисяч і заявили, що планують відкриття десь за три тижні. Але жодна школа не пройшла їхньої так званої «атестації». Крім того, майже всі будівлі пошкоджені. Ніхто не вставляв вікон, не робив ремонту, це були порожні обіцянки протягом літа. Єдине, що вони роблять зараз, приходять у домівки учителів і забирають оргтехніку», - каже Бондарівська. 

КУП’ЯНСЬК БЕЗ ЗВ’ЯЗКУ: МЕРЕЖА НА ПРОСТОЇ 

Школи захопленого на початку вторгнення Куп’янська, в якому загарбники зробили свою «адміністрацію звільнених територій», наразі дистанційно не працюють. 

«Ті, хто виїхав, влаштовують дітей шкіл в населених пунктах, де знаходяться зараз», - пояснює перший заступник голови Куп’янської районної військової адміністрації Андрій Канашевич.

Скільки виїхало і скільки лишилося дітей у цьому місті, неможливо сказати й приблизно. Так само немає інформації й з деяких громад. 

«В районі до вторгнення було 65 шкіл. За тією інформацією, що я маю, 1 вересня відкрилися біля 50%. Найбільше у Дворічанській громаді – всі 13, у Вільхуватській громаді – 3 школи, у Великобурлуцькій – відкрилося 5 шкіл, Шевченківській – лише 2 з 14, оскільки переважна більшість учителів відмовилася співпрацювати та виїхала, хтось залишився, але не погодився на роботу. По самому Куп’янську важко отримати інформацію. Начебто, одна все ж відкрилася, та ще одна - в Ківшарівці (селище-супутник, ред.). У Петропавлівській громаді відкрилося 2 школи, по Курилівській і Кіндрашівській громаді в нас немає інформації. Тобто десь 33-34 школи відкрили окупанти», - розповідає Канашевич. 

Лише приблизно можна сказати, що кількість дітей у цих школах така ж, як і до 24 лютого. «Це за рахунок того, що в громади Куп’янського району виїхало багато людей зі зруйнованого Ізюма, а також із Борової, Балаклії», - зазначає Канашевич. 

Законній владі відомо, що з Куп’янська учителів возили на так зване навчання до Курська, Бєлгорода, а також в Луганськ.

«Тиск на педагогів з боку окупантів, безумовно, був. Особливо сильний він у тих громадах, де вчителі масово відмовлялися співпрацювати. Педагоги виїздили. Щодо дій учителів, які пішли на співпрацю, то зараз відповідні органи збирають всю інформацію, так само і ми збираємо й передаємо. Прізвищ уже багато в нас є по різних школах», - додав заступник голови РВА. 

ЖОРСТКА РУСИФІКАЦІЯ ВІД ЗАГАРБНИКІВ

Починаючи з 1 вересня, загарбники на своїх пропагандистських ресурсах активно поширювали інформацію, що начебто школярі на захоплених територіях Харківської області в якості основної мови для навчання обирають російську мову, тож є великий запит щодо літератури російською мовою.

«Звісно, ця інформація від окупантів є фейком та маніпуляцією, бо про те, на якій мові буде у школах навчання, росіяни вирішили, не питаючи думку школярів і батьків. Ще з травня окупанти на Харківщині підкреслювали, що навчання в школах буде за російськими програмами та російськими стандартами. Саме для цього делегації вчителів з окупованих територій Харківської області їздили на так звану «перекваліфікацію» у росію», - наголошують у громадській організації «Харківський антикорупційний центр» (ХАЦ).

У ГО зазначають: загарбники з сумом констатували, що за 30 років в Україні виросло не одне українізоване покоління, яке «не знає історії та російської мови». Тож партія «єдина росія» поставила завдання на захоплених територіях - розробити план щодо поетапної русифікації шкіл і дитячих садків. 

«Окупанти не приховували, що вилучили з бібліотек усі підручники українською мовою. У захопленій Борівській громаді ними топили зайняті хати у селах. У Куп’янському районі окупаційна влада наказала скласти реєстр усіх наявних книг, виданих з початку 1991 року, та утилізувати їх. При цьому знищенню підлягали навіть казки та дитячі ілюстровані книжки, де майже немає тексту», - розповідають у ХАЦ.

За планом загарбників, російську мову викладатимуть у школах 5 годин на тиждень. Українська мова зберігатиметься лише як факультатив. На заміну предмету «Історія України» впроваджено предмет «Історія російської федерації». Українська література викладатиметься російською мовою. Також окупаційна влада ввела предмет «російська творчість» (російська література). Усі записи в журналах та щоденниках учнів ведуться виключно російською.

Водночас скоро загарбникам може стати вже не до русифікації. Останнім часом ВСУ точково відпрацьовує по скупченням російських військ, зокрема, у Куп’янську, Вовчанську – тобто там, де від 24 лютого не було бойових дій. 

«У нашому районі ситуація така ж, як і в Ізюмському. Окупанти нервують, бо розуміють, що їхні спокійні дні вже позаду», - зазначає перший заступник голови Куп’янської РВА Андрій Канашевич. 

НАВЧАННЯ – ЯК НЕОБХІДНА ПСИХОТЕРАПІЯ 

Вчителька української мови та літератури Ізюмського ліцею №4 Ірина Восьмерик, яка врятувалася з-під обстрілів, наголошує на двох гострих проблемах. Педагоги, що знаходяться в простої, виживають у фінансовому плані, і лише декому вдалося влаштуватися за сумісництвом. 

«Наші трудові книжки згоріли разом зі школою. Люди ходять по замкнутому колу: просяться на роботу, їм, типу, співчувають, бажають «мирного неба», але відверто кажуть, що простіше взяти на роботу педагога з повним пакетом документів. Я обдзвонила 15 закладів – і мені теж так сказали. Законодавчо ж урегульовано, що можна брати людей із захоплених територій за відсутності документів, однак на практиці це майже не працює. Так само законом передбачені виплати нам, але на ділі особисто мені заплатили 5,5 тис у червні і ще в серпні. Частина ж педагогів пішла на співпрацю з окупантами, то нам пояснюють, що бояться заплатити колаборантам. Так уже все відомо про всіх, пів року минуло! Тобто в нас якісь віртуальні гроші є, а жити немає за що», - обурена вчителька. 

Ще більш болючим для Восьмерик є психологічний стан її учнів. З кінця серпня вони страждають, бо хочуть дистанційно вчитися саме у своєму класі й зі своїми вчителями.

«Це настільки велика психологічна травма, що я не можу передати. Розумієте, коли дитина в своєму класі, хоч і онлайн, складається ілюзія нормальності ситуації, ніби так, як було раніше. Так само і вчителю легше. А так не вийшло. Діти плачуть шалено», - каже педагог. 

Вона вважає, що уроки зараз – це не тільки і не стільки навчання, а й психотерапія, такі собі групи підтримки, адже зрозуміти один одного можуть лише люди, які були в однакових обставинах.   

«Зараз почали говорити, що МОН не надав ніяких рекомендацій на той випадок, коли в дитини під час уроку проявиться воєнна психотравма, дитина щось скаже, чи намалює і так далі. Я впевнена, що ніякі рекомендації тут не допоможуть. Ми на інтуїтивному рівні розуміємо своїх дітей. І, на жаль, у нових колективах їм украй важко, вони вважають себе чужими. Не тому, що до них погано чи неуважно ставляться, а тому, що не відчувають повного розуміння», - говорить Восьмерик. 

Учителька сподівається, що буде відкрито більше дистанційних шкіл, аби діти могли навчатися саме зі своїми класами. 

За даними Харківської обласної військової адміністрації, почали навчання 1 вересня в дистанційному форматі більше 180 тис школярів. Очікується, що їх кількість збільшиться до 214627 учнів – за рахунок тих, які виїхали з області, але планують продовжити своє навчання в харківських закладах хоча б у вигляді екстернату.

До повномасштабного вторгнення середню освіту в області отримували 260 тисяч дітей. В області наразі працюють 14678 учителів (до 24 лютого їх налічувалося 22468).

Юлія Байрачна, Харківщина

Фото: obrii.com.ua, В'ячеслава Мадієвського та з відкритих джерел