Херсонський режисер поставив у Сєверодонецьку містичний спектакль за Олесем

03.06.2016 10:34 596

Луганський обласний академічний український муздрамтеатр за рік свого відродження у Сєверодонецьку спромігся на неможливе - нещодавно відбулась уже дев'ята прем'єра. 

Цього разу херсонський режисер Сергій Павлюк поставив "Ніч на полонині" Олександра Олеся. Луганський глядач знайомий з роботою Павлюка - у вересні 2013-го він "дебютував" у театрі спектаклем "Маруся Чурай" за Ліною Костенко. Тепер він у Сєверодонецьку; театр - юридично - той самий. Тільки трупа оновлена відсотків на дев'яносто, і глядач незнайомий. А глядачеві не дуже відомий автор п'єси. Тому перше запитання до постановника:
- Чому Олесь?
- Усі про це питають… Ми почали роботу над цим матеріалом ще два роки тому в самому Луганську.

- Після "Марусі Чурай"?

- Так, відразу після "Марусі Чурай". У червні-місяці 2014-го приступили до роботи, я тоді декорації придумав - усі оці труби, костюми на підборі і, от як зараз пам'ятаю, здача була в нас четвертого числа, липня… Актори вже тікали. Головні герої якраз виїхали з міста відразу після здачі. Потім ще два дні репетирували "Марусю Чурай", і шостого виїхали з хореографом з Луганська. А сьомого почалось це все…

Я давно чекав, коли почую щось про луганський театр; і з міністром про це говорили - та десь його не було. Ні Луганського, ні Донецького. Щось ніхто нічого не казав. Потім почув, що є десь Кошовий (тодішній директор Луганського українського театру, - ред.), нібито.

- Був він тут, у Сєверодонецьку.
- …І от недавно мені зателефонував теперішній художній керівник театру Володимир Юрійович Московченко…
- Він же й тоді був керівником…
- Ні, він тільки тут став ним. Тоді він був головним режисером. І він запросив мене на постановку. Я з радістю погодився, бо це ніби незакінчена робота. Тоді мали робити прем'єру в жовтні. Але пройшло два роки, і нарешті, вона завтра відбудеться.

- Але ж тих артистів, з якими ви тоді готували виставу, сьогодні тут нема?

- Зовсім. У виставі є лише один хлопець з балету, який працював у Луганську в театрі. Тому довелось усе робити заново, це нова постановка. Нові якісь знахідки. Тим більше, пройшло два роки; нові люди. А в мене кожна така людина - це щось нове у виставі.
- А вбрання, декорації? У Луганську були спеціалізовані цехи…
- А тут… Низький уклін жінкам, які це роблять. Їх небагато. Ірина Лубська - художник. Деякі ескізи залишилися ще з Луганська. Добре, що театру вистачило грошей, щоб купити тканини. Пошили. Встигли.

- Ви роботою акторів задоволені? Всі ваші настанови вони виконали?

- Звичайно, ні. Та що ви хочете? Вони всі ще дуже молоді. У них не у всіх є освіта. Але в них є молодість. І оця енергетика, вона використовується… Там, звичайно, за психологічне театру можна поставити трієчку. Але за форму… Тим більш, я собі дозволив… Я дуже не люблю багато танців. Але оскільки це інша культура, західноукраїнська, яка тут невідома... Ми все ж вирішили зробити більш великі танцювальні номери, величезні, щоб якось краще показати пісні, танці.
Це не просто драматична вистава - це ще така вистава-екскурс у культуру Західної України. Тому навіть фінал… Він уже інший виходить - за режисурою.

- Тобто це вистава для глядача зі Східної України?

- Так, звичайно. Але ми веземо її на фестиваль "Мельпомена Таврії" у Херсоні. У нас є там сцена, на свіжому повітрі, в лісі. Вистава - о дев'ятій годині вечора. Ну, ви уявляєте, яка це атмосфера, коли комарі, пташки, місяць…
- Мавки з-за дерев визирають…
- Так… Там озеро недалечко є. Самокопане. Так що, я думаю, це буде дуже гарно. І для молодих акторів таке дійство є певним майстер-класом. Тому що вони працюють зі своїм художнім керівником. Це теж величезна робота пророблена. За такий короткий термін мати в репертуарі вже дев'ять вистав, якщо не помиляюсь.
- І все ж: яку основну тезу ви хотіли донести цією виставою до глядача?
- (іронічно) Ой… ой… Всі ми - люди…
- Усі - і мавки, і чорти.
- Так. Чому у мене тут такі костюми? - Тому що мавки це нібито інше плем'я. Начебто ті ж гуцули - і порваний гуцульський одяг. Вони такі самі, вони мають ті самі почуття. Ми всі люди, ми маємо любити один одного. Це не вистава про війну, слава Богу, тому що нам і так її вистачає. Вистава не про хорошу любов, на жаль - але про любов, яка приносить біль. Бо треба вміти робити вибір, і від нас, від людей залежить, що буде завтра.

- Тоді знову повертаюсь до першого свого запитання: чому Олесь? Адже можна було б узяти "Лісову пісню" Лесі Українки. Тема ж наче та сама: конфлікт між зіпсованою цивілізацією людиною - і незамутненою душею природи.

- Тема - та сама, але то жінка писала, а це - чоловік. Інший погляд. А взагалі я вже не пам'ятаю, чому ми зійшлись тоді на Олесі, але щось же мені в матеріалі сподобалось. Тим більше, він містичним виявився: ми за цей час отримали безліч травм. Актор, що грає головну роль Івана, Володя Благий, впав на сокиру, розрубав собі пальці на правій руці. Мій хореограф за день до Паски показував трюк… Бачили - хлопець вистрибує? От, він невдало приземлився і зламав руку. Тепер він поїхав до Херсона - йому тут неправильно кістки склали. Будуть робити ще одну операцію.
А я розрубав собі до кістки пальці. Зашивали. Вже заживає. Заступник директора зламав ногу (сміється). Щось таке було, коли я робив "Страшну помсту" в Херсоні. Схожа ситуація: сім травм отримали під час постановки. І навіть на прес-конференції перед прем'єрою оператор з російського каналу ОРТ грохнувся в яму. Благо, колега схопився за камеру, а він просто провалився. Ну, як?! Море світла, відкрита яма - а він не бачить. Хоча, думаю, тут більше винна якась дурість або неуважність. Але щось містичне у цьому теж є.
- Скільки часу витратили на підготовку цієї вистави?
- Місяць. Але ми паралельно робили дві вистави. Друга - "Ідзанами" за Тетяною Іващенко. Вона відбудеться числа 18-19-го червня. Вона вже готова. Це - подарунок Херсонського театру Луганському. Ми сюди передали костюми; декорації привеземо з фестивалю - якраз поїдемо машинами туди. 
- До речі, хто ще з херсонців працював разом із вами над обома спектаклями?
- Мій хореограф Юрій Юрійович Бусс, це моя команда.
- Він же і над "Марусею Чурай" у Луганську працював?
- Так. Ще - Таня Тимко, хормейстер. Ще дуже добре місцевий хореограф працював із нами - Ірина Сєрєкова. Дуже хороша команда.
- Ви ще до Сєверодонецька приїдете?
- На прем'єру "Ідзанамі" я приїду вже після фестивалю. Якщо прем'єра відбудеться 19-го червня, то я 16-го буду тут, проведу три дні репетицій.
- Чекатимемо.
Михайло Бублик, Сєверодонецьк.
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-