Дослідження Голодомору 1932-1933 рр.: нові аспекти висвітлення

24.11.2016 10:00 1742

24 листопада о 10.00 відбулася прес-конференція на тему: "Причини, перебіг та наслідки Голодомору 1932-1933 рр." на якій буде висвітлена історична, демографічна та освітня проблематика досліджень. (Зала 2)

Організатори: Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України, Інститут історії України НАН України, Український науково-дослідний та освітній центр вивчення Голодомору.

Учасники: Олександр Гладун - заступник директора ІДСД імені М.В. Птухи НАН України; Наталія Левчук - головний науковий співробітник ІДСД імені М.В. Птухи НАН України; Станіслав Кульчицький - завідувач відділу Інституту історії України НАН України; Тетяна Боряк – Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв, доцент; Людмила Гриневич - директор Українського науково-дослідного та освітнього центру вивчення Голодомору.

Підсумкові матеріали:

Україна не докладає належних зусиль, щоб світ визнав Голодомор геноцидом - Кульчицький 

Щоб світ визнав Голодомор геноцидом, потрібна політична воля. Натомість ми традиційно відзначаємо Дні пам'яті жертв Голодомору, а влада не робить потрібних кроків для офіційного визнання.  

Таке переконання висловив відомий дослідник Голодомору Станіслав Кульчицький - доктор історичних наук, професор, завідувач відділу Інституту історії України НАНУ - на прес-конференції в Укрінформі, повідомляє кореспондент агентства.  

"В суботу, 26 листопада, - пам'ятний день. І потім на цілий рік ми забуваємо про найбільшу трагедію в історії українського народу за тисячу чи й більше років. Створюється ситуація, коли ми через 2 роки - до нової круглої дати, 85-річчя Голодомору, - повинні вийти на ООН з тим самим питанням - визнання Голодомору як геноциду. І моральним обов'язком перед пам'яттю жертв є те, щоб міжнародна спільнота все ж визнала цю трагедію українського народу так, як вона визнала Голокост. Але я не бачу ніяких зусиль з боку влади. А основну роль має відіграти Адміністрація Президента України, тому що це питання - суто державне і зусилля науковців ні до чого не призведуть", - підкреслив Кульчицький.

Він додав, що тут повинен розгорнути роботу Український інститут національної пам'яті як виконавська структура, мають бути задіяні ресурси МЗС та державних органів, що мають вихід на ЗМІ світового значення і трибуну ООН. 

Історик також зробив суттєве зауваження: в обліковій контрольній картці по Голодомору, підписаною 1 листопада ц.р. Петром Порошенком у зв'язку з нинішньою датою, йдеться про День пам'яті "жертв голодоморів". 

"Тобто мова йде про інфляцію поняття "голодомор". Має йтися про один Голодомор і про голоди. У євреїв є одне - загальновідоме "Голокост" і "Шоа" - на івриті... А ми пішли на таку баналізацію. Це недобре. І це не вина Порошенка чи його адміністрації. Ця формула - у множині - виникла при Ющенку. Вона діє дуже негативно, тому що це і голод 1921-22 років, і 1946-47-го. Це були різні голоди. Там були на два порядки менші втрати і не було наміру нищити людей спеціально - просто забирали хліб в українських селян, щоб нагодувати петроградський пролетаріат, а у випадку Сталіна - 1947 рік - навіть французів, щоб трошки підвищити значення Компартії Франції", - сказав Кульчицький.   

Він також нагадав, що 2006 року, за президентства Ющенка, Верховна Рада прийняла закон про Голодомор, де в першому пункті було заявлено, що Голодомор є геноцидом. Але на міжнародному рівні  зусилля визнати Голодомор геноцидом "закінчилися провалом". Нині ми ризикуємо наступити на ті ж граблі - в Україні немає узгодженої позиції між демографами, істориками, взагалі гуманітаріями з приводу цієї трагедії. Зокрема, і досі називаються різні цифри - аж до 10 млн жертв.  

"Цифр досить багато. Всі цифри до відкриття демографічних архівів - це експертні оцінки, які базуються не на статистиці, а на відчуттях. У моїй книзі, опублікованій 2008 року, наводиться цифра 3,5 млн прямих жертв. Вона більш-менш збігається з сучасною цифрою Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ - 3,9 млн осіб", - зазначив вчений. 

Також за аргументацією Кульчицького, Голодомор в 1933 році не був викликаний конфіскацією хліба і не був етнічною чисткою. Це був терор голодом, про що вперше заявив Роберт Конквест. 

"Причиною Голодомору називали хлібозаготівлю. Це не так. Перший, речовий доказ того - що хліб забрали до 1 січня 1933 року, коли Сталін дав вказівку - і це документально обгрунтовано - вилучити всі запаси нехлібного продовольства", - зазначив Кульчицький. 

Серед інших причин, сказав він, - "допомога Сталіна" після того постраждалим районам, яка давалася вибірково, і з точки зору категорії населення, і з точки зору регіонів. Найгірше це продовольство діставалося Харківщині і Київщині в тогочасних кордонах. Було також дві блокади - інформаційна та фізична. 

"Сталінське табу - інформаційна блокада, яка була однією з причин самого механізму Голодомору, протрималася аж до 1987 року", - уточнив історик. 

Нині, за його словами, Україна може досягти успіху у визнанні світом Голодомору геноцидом, бо за 8 останніх років відбулися зрушення. Ця проблема стала однією з найбільш розвинутих і досліджених у світовій історіографії - загальна кількість публікацій по Голодомору нараховує значно більше 20 тисяч в усіх країнах світу. Також Росія втратила той авторитет і ту політичну вагу в світі, коли може ефективно протидіяти зусиллям України в цьому питанні. Зросла доказова база Голодомору як геноциду. 

"Головна проблема - показати намір влади нищити людей, що є основною ознакою геноциду - тепер уже має свою документальну базу. Досі конфіскація всього продовольства тривалого зберігання, яка буда здійснена в січні-лютому 1933 року і призвела до голодного мору, не мала письмових фіксувань. Так само, як не знайшли таких фіксувань у верхах нацистського керівництва з приводу Голокосту. Був тільки факт Голокосту. Але ж був і факт Голодомору. І тут демографи - команда з Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ на чолі  з американським професором-демографом Олегом Воловиною - за останні кілька років добилися надзвичайно вагомих результатів. Тобто питання, що стосується втрат, більш-менш зрозуміле", - сказав Кульчицький.

Населення України зазнало більших втрат від Голодомору, ніж під час Другої світової - Гладун

Як засвідчують нові дослідження, втрати від війни Сталіна з українським народом у 1932-33 роках були більшими, ніж Україна зазнала під час гітлерівської окупації у 1941-44 роках. 

Про це сказав заступник директора Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАНУ Олександр Гладун на прес-конференції в Укрінформі, повідомляє кореспондент агентства. 

"Втрати цивільного населення під час Другої світової війни - причому за розрахунками у межах території Радянської України 1939 року, в сучасному поділі це 17 областей, - трохи менші, ніж під час Голодомору. Тобто якщо під час Голодомору втрати були 3,9 млн, то під час 1941-45 років - 3,8 млн. І ми бачимо, що втрати сільського населення  під час Голодомору значно вищі, ніж в 1941-45 роках. Якщо українське село втратило у 1932-34 роках 3,6 млн, то під час війни - 1,5 млн. Виходить, що війна Сталіна з українським народом була більш руйнівною, ніж фашистська окупація для сільської місцевості", - сказав Гладун. 

Він також зазначив, що втрати від Голодомору поділяються на 2 категорії. Це так звані прямі втрати - черед надсмертність. І непрямі втрати - через дефіцит народжуваності. Втрати через надсмертність - це не всі померлі в період Голодомору, а різниця між фактично померлими і кількістю померлих, яка могла бути за відсутності Голодомору.  

"Оцінка втрат через надсмертність - 3,9 млн осіб. І розподіл втрат по роках дуже різниться. Причому наслідки голоду відчували ще в 1934 році. Пік голоду припав на 1933 рік, з вражаючою перевагою сільського населення. 3,6 млн - це втрати у сільській місцевості. Оцінка втрат у містах - приблизно 300 тисяч", - зазначив Гладун.  

Така катастрофічна смертність в 1933 році зруйнувала взагалі нормальний перебіг демографічних подій в Україні і призвела до просто "ненормальних статистичних показників", які не оцінюють демографічні процеси, сказав вчений. 

"Особливо висока смертність була в дитячих вікових групах. У віці від 0 до 14 років було приблизно 1,6 млн померлих дітей", - поінформував Гладун про результати досліджень. 

Як додала Наталія Левчук - головний науковий співробітник ІДСД ім. М.В. Птухи НАНУ, дефіцит народжених у 1932-34 роках, тобто тих, які могли б народитися, становить близько 600 тисяч осіб.

Київщину і Харківщину в 1932-33 роках залишили без зерна і харчів, бо тут були найнижчі показники колективізації - демографи

Найбільших репресій від сталінського режиму під час Голодомору зазнали Київська та Харківська області. І це пов'язано насамперед з тим, що тут були найнижчі показники колективізації.

Таке переконання висловила, спираючись на нові демографічні дослідження, Наталія Левчук - головний науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень ім. Михайла Птухи НАНУ - під час прес-конференції в Укрінформі, повідомляє кореспондент агентства.

"В Україні смуга найвищих втрат пролягає через центральні лісостепові райони, які не відігравали ключової ролі у хлібозаготівлях, - саме у тогочасних Київській і Харківській областях. В кожній з цих областей втрати становили понад 1 млн осіб. Це області, які разом з Вінницькою станом на початок 1933 року на 100% виконали план хлібозаготівель. Хоча ці області мали найнижчі показники колективізації і найвищу кількість одноосібників, за нашим припущенням, їм вдалося виконати план саме за рахунок жорстких, репресивних заходів порівняно з іншими щодо конфіскації зерна. В результаті чого на початок 1933-го там не залишилося жодних запасів зернових", - сказала Левчук.

Вона додала: після того, як почали конфісковувати з початку 1932-го і на початку 33-го усі харчові і незернові запаси, ці області отримали порівняно з іншими також значно менші і значно пізніше обсяги так званої продовольчої допомоги, яка насправді була позикою. І це якраз і призвело до найбільших обсягів втрат. 

"На нашу думку, такі репресивні заходи у цих областях були пов'язані з тим, що саме у цих областях на початку 1930-их років зафіксовані найвищі рівні і показники антирадянських і антиколгоспних виступів та найбільша кількість заяв про вихід з колгоспів", - зазначила науковець.

Левчук наголосила: серед 3,9 млн втрат в Україні під час 1932-33 років через надсмертність 3,6 млн припадає на селян.

"Втрати селян становили 16% від їх чисельності. Втрати міських жителів - близько 4%. Отже, однозначно найбільш постраждали селяни, але і втрати в містах також були досить суттєвими", - сказала вона. 

За попередніми оцінками втрат внаслідок Голодомору, серед 5-ти основних етносів України - українці, росіяни, поляки, німці, євреї - найбільше постраждали українці.

"Розрахунки показали, що найвищі втрати - серед українців, які ідуть з найбільшим відривом від усіх інших етнічних груп. Далі йдуть поляки, потім німці, потім росіяни і євреї. Отже, найбільше постраждали українці, а серед них - селяни, які були основними провідниками української національно-визвольної ідеї на той час. Українці постраждали не лише в чисто етнічному, а швидше в етнічно-політичному вимірі", - резюмувала Левчук.

Відео з прес-конференції:

Замовити фото натисніть тут - Фотобанк

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-