Як Назарбаєв однією фразою вказав на хворе місце “нормандського формату”

Колишній президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв запропонував організувати зустріч президентів Володимира Зеленського та Володимира Путіна в Нур-Султані (столиця Казахстану). “Вважаю, що потрібна окрема особиста зустріч президентів Росії та України, тому що вирішується тільки між двома державами, а не між усіма”, – сказав Назарбаєв. За його словами, Зеленський вже погодився на особисту зустріч. Але для нас головне не це (тим більше, що в ОП уже спростували це твердження) а те, що було сказано наприкінці: “… Тепер подивимося”, – додав політик, при цьому наголосивши, що Росії не потрібні українські території (тимчасово окупованого Донбасу. – Ред.), – «З інших причин там опинилися російські силові структури”.

Як на пропозицію Назарбаєва зреагували в Москві? Традиційно – тобто підмінивши одне іншим, а ви, мовляв, здогадуйтесь, що ми насправді думаємо. Речник Путіна Дмітрій Пєсков: “Наразі ми всі концентруємося на підготовці до зустрічі "нормандського формату". Сказане екс-президентом Казахстану про «російські силові структури» на Донбасі, тобто про «ихтамнетов» у Кремлі «не помітили». Воно й не дивно. У Москві ніколи не сумнівалися в тому, що всі все знають, безпосередня участь російських вояків (це вже не кажучи про зброю та гроші) ніколи ні в кого не викликала жодних сумнів. Ну то й що? Там просто вважають вищим шиком, правом і ознакою «великої держави» брехати в очі всьому світові, а передусім – партнерам по переговорах. Прийде час – коли на це буде потрібно, то все розкажемо, як це було із «притриманим» визнанням російського втручання під час окупації українського Криму та її планування.

Усе ледве приховане “підводне каміння” та очевидні небезпеки від гіпотетичної зустрічі Зеленського та Путіна тет-а-тет обговорене вже настільки щільно, що повторювати це немає сенсу. Тому пропозиція пана Назарбаєва, лідера країни – найближчого союзника РФ, чия делегація жодного разу не проголосувала в ООН «за» пропозиції України, спрямовані на покарання (хоча б угамування) агресора – нас цікавить лише опосередковано. Де б пройшла така зустріч – в Нур-Султані чи в Уагадугу (столиця Буркіна-Фасо) – теж не важливо, бо справа не в географії і не в конкретних учасниках процесу. А от фраза стосовно безпосередньої військової участі РФ у війні на Донбасі – це важливо. Так, це давно всім відомо, як і те, що ніхто про це не хоче прямо говорити ні в Мінську, ні в Берліні, ні в Парижі, і тому сказане Нурсултаном Назарбаєвим, звісно, не потягне за собою якісь далекосяжні висновки. Але його слова наче прожектором, висвітлили суть проблеми: поки наші західні партнери, зокрема Німеччина та Франція, не викинуть Росію зі списку посередників, назвавши речі своїми іменами – безпосередня сторона конфлікту, країна-окупант – до тих пір нічого не зміниться ні в Нормандському форматі, ні в Мінському процесі. Тобто гарячу фазу війни вони спромоглися зупинити, а от закінчити її на умовах, які були би прийнятні для України, – нереально. Іншими словами, це ніщо інше, як маркер неефективності “нормандського формату”, його, так би мовити, хворе місце.

Схожі думки висловили й опитані нами експерти.

Наприклад, політолог Ігор Рейтерович каже, ця теза, дійсно, з розряду тих, які не потребують додаткового обґрунтування. “Доки Росія виступатиме однією зі сторін в переговорному процесі, і цю країну не називатимуть стороною, яка несе безпосередню відповідальність за конфлікт в Україні, яка цей конфлікт інспірувала й так далі, то ситуація з мертвої точки не зсунеться. Тут же варто згадати дуже важливий момент – останнє рішення міжнародного суду ООН, згідно з яким РФ в перспективі має понести відповідальність за фінансування тероризму на сході України. Тому не виключаю, що подібні «заявочки» Назарбаєва якраз пов’язані з тим, що він десь починає відчуває невеликі зміни, ну, і хоче грати на різноманітних протиріччях”, – вважає політолог.

Власне, що стосується назвати/не назвати РФ стороною конфлікту, то, за його словами, станом на сьогодні Франція та Німеччина цього не зроблять. “Бо їм не потрібні проблеми, їм не вигідне замороження цього формату. А якщо така заява від них прозвучить, то Росія з нього вийде”, – каже Рейтерович.

Тож у даному разі більше питань до України: як ми збираємося подавати власну позицію? За спостереженнями експерта, як мінімум протягом останнього місяця в Україні відбувається така собі деперсоналізація війни з Росією. “Якщо попередня влада не боялася говорити про особисту відповідальність Путіна, то нинішня, причому не лише устами президента, але й міністра закордонних справ, віднедавна екс-очільника профільного комітету ВРУ тощо, звісно, називає РФ ворогом, країною, яка відповідає за те, що діється на Донбасі, яка анексувала Крим, але прізвище Путіна раптово зникло. Зрозуміло, це певною мірою підігравання, Німеччині та Франції, які також намагаються не зав’язуватися на персоні Путіна, а говорити про «більш глобальне». У нас також ця деперсоналізація відбулася, і це вже відповідальність України, – наголошує Рейтерович. І продовжує – Потрібно було вже давно зрозуміти, що не можливо вирішити питання війни з Росією, якщо ми не згадуватимемо прізвище людини, яка цю війну розпочала та є головним, як це було модно писати в радянських ЗМІ, “поджигателем войны”.

Схожу думку висловив політолог-міжнародник Павло Бульдович. Що стосується словесного підтвердження Назарбаєвим факту участі російських збройних сил у військових діях на території України, то, каже експерт, необхідно враховувати нинішній статус експрезидента Казахстану. “Він та його слова не мають в цьому контексті ніякої ваги та ні на що не впливають. Відтак Нурсултан Абішевич може говорити все що завгодно і без вагомих наслідків. Мова аж ніяк не йде про визнання Казахстаном збройної агресії РФ проти України”, – наголошує Бульдович, – Тож не дивно, що лідери нормандської четвірки не можуть дозволити собі подібної сміливості у висловлюваннях. Втім, це геть не виправдовує недосконалість нормандського формату, адже формально в межах останнього лише Україна виступає стороною конфлікту, всі інші – посередники ”.

Одночасно політолог стверджує, що ролі учасників нормандського формату завідомо не відповідають фактичному стану справ, і ця невідповідність не дозволить вирішити проблему війни на Донбасі на користь України. “Загалом нормандський формат, так само як і Мінські угоди, від початку були призначені для зупинки гарячої фази бойових дій, а не для адекватного політичного та юридичного врегулювання ситуації, тому ці гібридні інструменти не можуть бути ефективними засобами вирішення конфлікту з урахуванням національних інтересів України”, – резюмував Бульдович.

Поговорив Мирослав Ліскович. Київ