“Дивні” судові ухвали-2019: пожинаємо плоди “реформування” галузі
Неоднозначне і — здогадно - “замовне” рішення Баришівського районного суду Київської області щодо припинення дії ліцензії на перевезення пасажирів, виданої авіакомпанії SkyUp Airlines, неабияк збурило експертне середовище і громадськість. Власне, як і ще один вердикт цієї судової інстанції із розташованого за 70 кілометрів від Києва районного центру — щодо заборони виконувати посадові обов’язки першій заступниці глави правління Нацбанку Катерині Рожковій. Ці історії змушують укотре говорити про гальмівну для минулого та небезпечну для майбутнього України проблему суддівської вседозволеності і замовних ухвал. А також про необхідність запровадження реальної відповідальності суддівського корпусу за незаконні рішення. Адже принципи “самоочищення” і внутрішнього “корпоративного” контролю через діяльність органів суддівського самоврядування, на що так розраховували при спробах реформування галузі, видно з усього, так і не спрацювали. І саме це – основна невдача, щоб не сказати - “провал”, “п’ятирічки” Порошенка. Тож і маємо досі ситуацію, коли “іменем України” ухвалюються рішення, які так би мовити “на жодну голову не налазять”, а через усвідомлені деструктивні дії якогось одного провінційного судді потерпають уся країна і мільйони її громадян. Як змінити ситуацію? Чи можливо це, нарешті? З’ясовуємо на прикладах останніх “резонансних” судових ухвал.
Як фейковий позов спричинив реальні проблеми
Наприкінці травня Баришівський райсуд (суддя Олена Литвиненко, голова - Олександр Лисюк) призупинив дію ліцензії компанії SkyUp Airlines на перевезення пасажирів. Причина, як зазначається у відповідній ухвалі, – системне невиконання зобов'язань перед клієнтами, затримки рейсів і відсутність контролю за виконанням вимог авіаційної безпеки. Причому, про відповідний позов від приватної особи — жительки Баришівки Оксани Пасенко, - і про висновок служителів Феміди авіаперевізник дізнався лише за тиждень після судового засідання, оскільки справу розглядали за спрощеною процедурою, без залучення сторін. Юристи SkyUp оскаржили цю ухвалу в Апеляційному суді Київської області і вважають такі дії маніпуляціями з боку конкурентів...
Складається враження, що це справді так. Інакше, як пояснити, що ініціаторка позову ніколи не була клієнтом SkyUp Airlines і не купувала квитків на жоден із її рейсів — в тому числі, й на той, затримка якого стала формальним приводом для судового оскарження дії виданої лоукостеру ліцензії? Тож, певно, злякавшись неабиякої суспільної уваги до своєї “скромної” персони, Пасенко відмовилася від позову. Утім, це вона написала відповідні заяви аж через місяць після судової ухвали щодо відкликання ліцензії. Тобто, вже після того, як завдяки її “зусиллям” авіаперевізник зазнав чималих репутаційних (і, вочевидь, фінансових) втрат. Кому ж насправді вигідна ця історія - Пасенко, яка “благородно” вирішила захистити українців від “недобросовісного” лоукостера, чи комусь іншому?..
Проаналізувавши ситуацію, журналісти-розслідувачі програми "Схеми: корупція в деталях" дійшли висновку: позов щодо відкликання ліцензії SkyUp пов'язаний з народним депутатом з оточення Ігоря Коломойського. А саму жительку Баришівки могли просто використати (навіть, без її відома). Журналісти з'ясували, що в той же день, коли Оксана Пасенко повідомила правоохоронцям про те, що насправді позову до SkyUp не подавала, на адресу одного із народних депутатів від її ж імені надійшла заява з проханням сприяти у забезпеченні виконання судової ухвали. Йдеться про нардепа Олександра Дубініна, менеджера підконтрольної Коломойському групи "Приват". Останній із неабиякою оперативністю оформив депутатське звернення до Міністерства інфраструктури, вимагаючи припинити “грубе порушення українського законодавства в частині невиконання законного судового рішення”. При цьому і Дубінін, і Коломойський заперечили, що мають будь-який інтерес у цій справі. Окрім того, джерела видання “Економічна правда” в уряді пов’язують судове рішення з конфліктом власників Sky Up з іншою українською авіакомпанією — YanAir. За словами джерела, ухвала суду може бути своєрідною відповіддю на припинення Державіаслужбою дії сертифіката експлуатанта YanAir. Як би там не було, а диму без вогню не буває... І навіть нефахівцю зрозуміло: витіснення будь-кого з ринку, який через свою специфіку має обмежене коло “гравців”, обов’язково вплине на позиції конкурентів - тим паче на тих, хто прагне цей ринок монополізувати. Нині конкурентів прийнято прибирати через вплив на правоохоронні органи і суди. Тим паче, що, попри спроби реформування, наша судова система це дозволяє.
Вітчизняні служителі Феміди активно (й не без вигоди для себе) користуються такими можливостями, часто-густо маніпулюючи законом і підзаконними актами “як дишлом”. Добре відомо, що упродовж тривалого часу “пальму першості” за кількістю сумнівних ухвал утримував Печерський райсуд Києва, який десятками й сотнями затверджував вигідні владі чи (і) олігархам рішення. Чимало таких претензій було й до іншої розташованої у середмісті столиці судової установи - Шевченківського райсуду... “Героями нової доби” стали судді Окружного адмінсуду Києва, які не лише “штампують” неоднозначні ухвали (зокрема, у справах щодо масового скасування висновків Громадської ради доброчесності чи за позовами ексвласників “Приватбанку”), а й власним прикладом доводять: служителям Феміди дозволено все... І цими днями судова інстанція знову нагадала про себе: через її рішення в інтересах Ігора Коломойського може бути заблоковано реформу енергоринку. Окрім низки “кишенькових” столичних судів, зацікавлені особи та підприємства вдаються й до послуг периферійних інстанцій. Пояснити це легко: до “віддалених” судів прикуто менше уваги центральних ЗМІ, аніж, приміром, до тих же Печерського чи Шевченківського. І пролобіювати “потрібне” рішення там легше й дешевше. Звісно, якщо це не набуває такого розголосу, як у випадку із позбавленням ліцензії компанії SkyUp…
Підслідність? Докази? “Іменем України” - наплювати!”...
За висновками юристів SkyUp і незалежних експертів, котрі ознайомилися із матеріалами судового засідання і текстом ухвали, Баришівський суд не перевірив жодних фактів, викладених у позові Пасенко, визнавши людину “потерпілою” лише на підставі її голослівних заяв, без жодних документальних підтверджень. “Доказову базу” доповнили лише добіркою негативних відгуків клієнтів, оприлюднених на сайті авіаперевізника та в соцмережах. Суддя навіть не спромоглася перевірити інформацію (яка є у вільному доступі, зокрема, в тих же соціальних мережах) щодо того, з якого летовища SkyUp Airlines виконує рейси. Адже, як виявилося, у травні (а “права” Пасенко, згідно з її заявою, нібито порушили при спробі вилетіти до Шарм-ель-Шейха 17 травня) SkyUp взагалі не виконував рейсів із аеропорту “Київ” (Жуляни), де нібито “постраждала” позивачка (літали тільки з “Борисполя”). Та й це ще не головне. Виявляється, Баришівський суд взагалі не мав права розглядати цю справу.
"Цей позов є авіаційною пасажирською справою, яку повинні слухати винятково в територіальному суді за місцем реєстрації авіакомпанії. І в такому випадку позивач не має права вибору суду, - наголошує юрист із авіаційного права Андрій Гук, - Компанія SkyUp точно не зареєстрована в Баришівському районі, тому цей суд в принципі не міг розглядати пасажирську справу". І суддя, на думку експерта, це прекрасно знала, адже йдеться про ази процесуального законодавства. Окрім того, юристи звертають увагу на те, що ліцензію на пасажирські перевезення SkyUp Airlines отримала відповідно до наказу Державної авіаційної служби. А єдиний правовий спосіб скасувати такий документ у судовому порядку - рішення Адміністративного суду, а не судової інстанції загальної юрисдикції... Це ж стосується і “справи Катерини Рожкової”. “Ухвалений судовий акт, яким заборонено першому заступникові голови Національного банку здійснювати свої повноваження, не відповідає вимогам статті 19 Конституції України, є перевищенням судом наданих йому повноважень з огляду на імперативні приписи статті 74 Закону України “Про Національний банк України” і статті 150 Цивільного процесуального кодексу України”, – йдеться в експертних висновках Київського регіонального центру Національної академії правових наук України. Тим не менше, суддя Баришівського райсуду Костянтин Коваленко на себе таку відповідальність узяв...
Треба щось міняти. І не лише в Баришівському суді...
З підслідністю резонансних справ, які останнім часом активно розглядає вже згаданий Окружний адміністративний суд міста Києва, нібито все гаразд. Адже судді там, вочевидь, досвідченіші, діють хитріше: шукають лазівки й неузгодженості в законодавстві, тлумачачи ті чи інші його положення так, “як потрібно”. Час-від-часу доволі неоднозначні рішення ухвалюють і інші судові інстанції. І при цьому жодних запобіжників від ухвалення служителями Феміди заангажованих та неправосудних рішень фактично немає. Звісно ж, теоретично покарати суддю за неналежне трактування закону можна. Адже, відповідно до статті 375 Кримінального кодексу України, “винесення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови - карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років. Ті ж дії, що спричинили тяжкі наслідки або вчинені з корисливих мотивів, в інших особистих інтересах чи з метою перешкоджання законній професійній діяльності журналіста, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років”. Але щось не пригадується, щоби в Україні хтось із суддів відповів за цією статтею перед судом...
І справа тут не лише в лихому задумі. Жоден Закон чи Кодекс не містить визначення "завідомо неправосудне судове рішення". Відповідно, довести провину судді неможливо. Тож і відкривати такі провадження (віднедавна це — компетенція Державного бюро розслідувань) немає сенсу. Так що кримінальне покарання суддів можливе лише при вчиненні ними злочинів проти особи (вбивство, зґвалтування, побиття, заподіяння смерті унаслідок ДТП і т.п.), чи майнових злочинів (пограбування, крадіжка тощо). Що ж до виконання служителями Феміди посадових обов’язків, то покарати їх можна лише, спіймавши “на гарячому” на хабарі, як це було (уже давненько) з відомим суддею-колядником Ігорем Зваричем.
Є проблеми і з дисциплінарним покаранням. Це — прерогатива Вищої ради правосуддя. Але більшість скарг на дії суддів, які надходять на її адресу, залишаються без задоволення. Те ж стосується і іншого органу суддівського самоврядування - Вищої кваліфікаційної комісії суддів, яка не завжди враховує висновки громадськості при призначенні, перепризначенні суддів на посади чи при проходженні ними атестацій і кваліфікаційних перевірок. Причина такого стану речей, на думку експертів, - провал (за окремими винятками) попередніх етапів судової реформи, фактична відсутність змін у системі суддівського самоврядування і збереження на посадах багатьох її “колишніх” представників.
“Якби судова реформа була ефективною і такою, як свого часу її “подавали” суспільству, таких проблем ми б не мали, – вважає керівник фундації Де-юре Михайло Жернаков. – приміром, той же столичний Окружний адмінсуд мав бути одним із перших претендентів на “оновлення” у рамках реформування. І його співробітники повинні були одними з перших проходити кваліфікаційне оцінювання та перевірку “на доброчесність”. Але так не сталося. За кілька років в роботі однієї із ключових судових установ країни так нічого і не змінилося. Тому завдання нової політичної влади країни – відновити реформу. І перше, що, як на мене, варто зробити, – перезавантажити Вищу кваліфікаційну комісію суддів (ВККС) і Вищу раду правосуддя (ВРП). А вже вони мають реформувати конкретні сегменти системи правосуддя і окремі судові інституції”. Лише повна заміна органів суддівського самоврядування допоможе подолати одвічну проблему суддівської “кругової поруки” і вибіркового підходу як до призначення, так і до оцінювання суддів, – переконаний експерт. А поки що “маємо те, що маємо”: навіть до оновленого Верховного суду, формування якого називають одним із головних здобутків судової реформи, потрапили люди, у порядності й незаангажованості яких суспільство сумнівається. Зокрема, через те, що ВККС не прислухалась до порад Громадської ради доброчесності, а низка судів (в тому числі, й Окружного адмінсуду Києва) “підтримали” своїх колег, визнавши висновки громадськості незаконними, до Верховного суду потрапили такі, приміром, кандидати, як В'ячеслав Наставний та Сергій Слинько (виносили політично упереджені рішення у справі Луценка) чи Богдан Львов (ймовірно, причетний до втручання в автоматизовану систему документообігу, чий стиль життя аж ніяк не відповідає задекларованим доходам). Те ж стосується і ще однієї “гордості” наших судових реформаторів — Вищого Антикорупційного суду, вберегти який від потрапляння зовсім уже одіозних фігур (зокрема, “суддів Майдану”) вдалося лише завдяки зусиллям створеної відповідно до рамкового закону Громадської ради міжнародних експертів.
“Низка неадекватних призначень і “дивних” судових рішень є приводом для чергового оцінювання перебігу судової реформи в Україні, – погоджується і старший науковий співробітник Інституту держави і права імені Корецького Микола Сірий, – зокрема, маємо оцінити, чи все правильно було зроблено при запровадженні адміністративної юстиції, чи правильними були кроки для розвитку цієї складової судової системи. Як на мене, то вже зараз зрозуміло: нинішній її формат не повною мірою відповідає загальним засадам ефективної судової системи. “Не змінимо ситуації у судах — не змінимо і країну”, - підсумовує юрист. На офіційному сайті Президента зареєстровано петицію “Щодо внесення змін у чинне законодавство України, яким передбачено кримінальну відповідальність суддів за ст.375 Кримінального кодексу України, для досягнення невідворотності покарання судді за прийняття ним завідомо неправосудного рішення”, що має ліквідувати згадані законодавчі прогалини. Але станом на 3 липня вона набрала лише 35 (!) підписів із 25 000 необхідних для ініціювання розгляду главою держави. Тим часом політики і громадські активісти щодня палко дискутують про те, як запобігати одіозним судовим рішенням у телеетерах, електронних, друкованих ЗМІ та в соцмережах. І чомусь при цьому складається враження, що їх більше цікавить не те, як справді змінити ситуацію у судовій сфері, “перезапустивши” реформу, а як учергове попіаритись, критикуючи служителів Феміди і своїх політичних опонентів...
Владислав Обух, Київ
