Саакашвілі: «Послуги бульдозера» не потрібні?

Аналітика 28.11.2016 18:33 1118

…Потрібні! Але тільки в комплекті з «бетономішалкою» і «цегляним заводом». Дещо зовсім очевидне про нові політичні проекти Міхо Саакашвілі і Надії Савченко

Якось, автору цього тексту, довелося усміхнутися від кумедної реклами, приклеєної на відбійнику так, щоб бачили водії, чекаючи «на світлофорі» - «Послуги бульдозера. Тел...».  От би й насправді: подзвонили – приїхав бульдозер – і люб’язно так (послуга ж!) розваляв оцю нашу остогидлу халабуду корупції і дурості! А замість неї… А й справді, що замість неї?

Вибори заради виборів 

Щось знову багато в Україні говорять про дострокові вибори, ніби хочуть когось налякати. А хіба ж вибори – це страшно? Навпаки, це дуже добре, коли електорату дають можливість частіше заявляти про своє невдоволення, але все це лише за однієї умови – якщо у тому є хоча б якийсь сенс. Хтось його вбачає, цей сенс, у тому, що фракція Народного фронту зникне, БПП – зменшиться, Радикальна партія і Самопоміч залишаться при своїх, а Батьківщина і Опоблок – зростуть числом?  А може, в якості чого-небудь новенького, ви чекаєте в парламенті «Життя» Рабиновича і будете настільки довго спостерігати за коаліціадою, що і поп-корну більше не захочете… Ну, це явно розвага для фаталіста, поціновувача російської рулетки. Прихильники «всего русского», звісно, не проти.

Не будіть лиха – кажуть люди просто відповідальні – давайте сформуємо реальну альтернативу існуючому політичному розкладу, а поки він створюється дотиснемо владу наявними громадськими ресурсами, примусимо її робити те, чому вона чинить опір, але під тиском – здає і робить. Як от е-декларування, закони про дерегуляцію бізнесу, систему держзакупівель ПрозоРРо…  Ні – лунає у відповідь – дайош вибори! Саакашвілі обіцяє створити СВОЮ партію і взяти більшість у Верховній Раді, Савченко розпочинає САМОСТІЙНУ політичну діяльність, Демократичний Альянс обіцяє колись, в решті решт, увійти до Верховної Ради, Громадянська позиція…

Політичні сили перелічені вище – і наявні, і ті, що лише мають намір бути – мають одну спільну властивість: усі вони безнадійно згаяли свій час. Демальянс і Громадянська позиція – у прямому сенсі цього слова, бо засиділися на старті, і ради тому немає, адже статус «непрохідного», чи то навіть «першого непрохідного», як у Анатолія Гриценка – це те, що прилипає намертво.

«Грузія ім. Шеварнадзе» і «Україна ім. Саакашвілі»

Саакашвілі пройшов свою точку неповернення ще рік тому. Тоді, на другу річницю Майдану, його Рух за очищення реально збирав повні зали людей, яких сміливо можна було б зарахувати до активу обох Майданів. Втім, «рум’яним ентузіастам»  було заявлено, що про нову політичну партію не йдеться, це буде такий собі черговий рух за все хороше проти всього поганого. Чому так швидко і однозначно було змарновано реальну можливість для створення нової політичної сили з перспективою масової довіри?  Не будемо про «шпигунів влади», хоча їх там було чимало. Нехай буде так, що не було тоді відмашки з АП. Зараз розбиратися з тим уже нецікаво: минув рік, в Україні вже побачили і оцінили, що Міхеїл Саакашвілі реально може, а чого не може. «Бульдозером», який безкомпромісно зносить старе і віджиле – будь-ласка, інженером-будівельником, який розробить проект нового і перспективного, - ні, у нього це не виходить. У Грузії в середині нульових років йому вдалося, після руйнування «Грузії ім. Шеварнадзе», підібрати і очолити команду ефективних реформаторів, які побудували країну за новим планом.  Через 10 років в Україні для нього, Міхеїла Саакашвілі, це уже неможливо. Чому?  Тому що все уже не те – і країна зі своїми особливостями і ментальністю та й час минув. «Бульдозер» був потрібен рік тому, коли навколо нього можна було ще розглянути «будівельників», а нині після його «послуг» залишиться сама руїна, а не будмайданчик.

Діючу мінімодель цієї прогнозованої поразки ми всі спостерігали в Одеській області, починаючи з червня 2015 року – і по листопад 2016-го. Ані послідовну і обгрунтовану програму скласти, ані виконавців підібрати, відповідних до рівня поставлених задач, ані проконтролювати з цифрами, вимогами і ефективними важелями впливу, а не зі словами, лайкою і безмежним піаром…  Комусь хочеться повторити це в масштабах України? Звісно, щиро налаштовані люди, які про це мріють, в  Україні є. Вони у минулу неділю реально зібрали в Києві чи не найбільший і безумовно чесний, тобто без проплачених пенсіонерів, бомжів і тітушок мітинг останнього часу. Але це і близько не Майдан. І справа не в тому, що одна тисяча присутніх – це не сотні тисяч реального Майдану, справа в тому, що інтелекту там вже не вистачає і взяти його нема звідки, за виключенням людей, які єдине що вміють, то це вчасно, на їхню думку, перебігати з одного політичного табору - в інший…

А у Савченко – свій «рух»

Стосовно Надії Савченко – ще простіше. Коментатори обговорюють фінансове питання, мовляв, у Медведчука гроші на свій «теж рух» вона взяти не може. А якщо не в нього, то в кого їй взяти? Пишуть також про те, що це буде такий собі клон Батьківщини, який буде підбирати голоси тих, хто в жодному разі не захоче голосувати за Тимошенко. Припустимо, що так. Але скільки в Україні готових голосувати, якщо не за Тимошенко, то за Савченко, чи набереться їх потрібні 5%? Не факт. Починаючи з травня, коли героїня Надія Савченко повернулася з російською в’язниці на рідну землю, вона ледве не світовий рекорд встановила з розтринькування рейтингу. Не варто повторювати те, про що писалося дуже багато, поставимо лише одне питання: Савченко вже набралося досвіду і знань, щоби розпочати самостійну політичну діяльність? Дозволимо собі висловити сумнів з цього приводу. Але навіть, якщо попри все це, у неї вийде заручитися підтримкою помітної частини електорату, то це буде, скажемо так, дуже емоційна його частина. З огляду на поки ще діючі закони політичного виживання і політичної «моралі», можна прогнозувати, що під це знамено теж, як і до Саакашвілі, мігрують якісь люди «з під нинішнього істеблішменту». А от щодо інтелекту нації, людей які здатні формулювати і сприймати реальний порядок денний, то вони за Надію Савченко вже ніколи не проголосують.

Розклади змінилися безповоротно. Спочатку кумир, а потім – рух, партія, суспільна дискусія, економічна програма, план дій – це не спрацьовує в Україні. І уже ніколи не спрацює. Україна, нехай поки що й підсвідомо, хоче все навпаки – спочатку об’єднання громадян, широка дискусія, принципове розмежування і робота спеціалізованих груп, висунення конкретних програм і молодих лідерів – Україна чекає реально на нові обличчя, а не тасування засмальцьованої колоди «відреставрованих» е-декларантів і професійних лузерів.

Ну, а там вже й до нових лідерів час дійде.

Ігор Петрук, Київ.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-