День Гідності і Свободи: коли свято справжнє

Аналітика 21.11.2016 08:00 1203

Перший Майдан приніс ейфорію і розчарування, другий – війну, злість і готовність жити. А свято - залишається святом: з гордістю, сумом, з надією

Це символічно, що обидва українських Майдани почалися в один день з інтервалом в 9 років. Це зайвий раз підкреслює глибинну єдність причин. Свято люди іноді придумують, а іноді воно постає саме, виростає, як дерево. Буває свята приживаються, а буває, що й ні. День Переяславської ради за три з половиною століття так і не став святом, скільки б зусиль до цього не прикладали, не називали на честь її вулиць і багатотонних пам’ятників не ставили. А День Гідності і Свободи, йому виповнюється всього 12 років, здається, був завжди. Є щось глибоко справжнє, що з’єднує  народ з його святом.

  1. Український Майдан неможливо «нашаманити»

Українці довели, що Майдан – це їхнє, глибинне, внутрішнє, бо обидві революції – і Померанчова, і Гідності – не були, і не могли бути інспірованими ззовні.  У Московії в це досі ніяк не можуть повірити, там наша Революція й досі сприймається і подається, як ледве не найбільша образа, але не на українців - на Захід: мовляв, влізли на «нашу канонічну територію», збурили, організували, профінансували. Більшість там, за «порєбриком», і досі у це щиро вірить: від люмпена – і до кремлівського бонзи. А відтак, вони досі намагаються відповісти на «образу» тим самим - збурити, організувати, профінансувати, нарешті, свій, «третій Майдан», і той поверне все назад, «як було». А тепер там знову засмучені: чому те, що вийшло у «Вашингтонського обкому», ніяк не виходить у «Московського ЦК»?..

Все тому, що Майдан неможливо «нашаманити». Українці, або піднімаються самі, або не піднімаються взагалі, як їх до того не підштовхуй. Ні, звісно, взяти 10-15 доларів за 3 години махання прапорцем – то у нас для декого святе, але й ці дехто, ніби зговорилися: тільки з «майданом» вашим відчепіться, заради Бога!

  1. Український Майдан не стоїть «за хліб і сало»

Це «русская смута» ХХ століття починалася з маршів порожніх каструль. Українці ніколи не вдаються до Майдану через якісь матеріальні інтереси і вимоги. На українському Майдані завжди йдеться про світоглядне і моральне. Це 1917 році, в Петрограді п’яна матросня розносила винні льохи. Ви чули про щось подібне під час українських Майданів? Це не можливо в принципі. У Київ в такі дні їдуть з усієї країни хори і танцювальні колективи, поети читають вірші, а у наметах проходять наукові конференції. Тому й приречені заздалегідь на пародію всі ці кредитні і тарифні «майдани». А що стосується реальних, саме українських причин для народного повстання, то вони мають бути, їх не придумаєш і, до того ж, народ має усвідомити, що іншого виходу у нього уже немає.

  1. На український Майдан виходять всі

Не буває так в Україні, щоб на Майдан виходили лише селяни, або самі айтішники, чи тільки підприємці. Майдан неможливий без участі інтелігенції. Його обов’язково мають підтримати жителі столиці, без киян нічого не буде. Або, ви можете собі уявити Майдан, на який виходять лише етнічні українці, чи на якому взагалі немає росіян, євреїв, грузинів?.. Те, що виводить Україну на Майдан має бути насправді спільним – переживанням, обуренням, надією. Український Майдан здатна забезпечити лише українська поліетнічна нація. Майдан два рази у нас був – значить така нація у нас є.

  1. Майдану в Росії не було і не буде

Ще один принциповий і остаточний висновок Майдану: балачки про «адін народ» - це маячня шовініста і уже непотрібно і наукових досліджень – історичних, лінгвістичних, генетичних -  щоби це довести і усвідомити. Згідно недавнього соціологічного дослідження «Левада-центру», 64%; проценти росіян не проти того, щоби Путін продовжив керувати їхньою країною і після 2018 року. Можете не сумніватися, якщо великих потрясінь не станеться і Росія продовжить свій «підйом з колін» у тому ж дусі і з тими ж зовнішніми і внутрішніми наслідками, то ця на «виборах» цифра сягне і 70-ти і 80-ти відсотків. А в Україні, згадайте, якщо кожний з її наявних п’яти президентів мав через рік після виборів 20-25% рейтингу, то це вважалось за цілком пристойний результат, який залишає дуже пристойні шанси на боротьбу за другу каденцію.  Нічого собі «адін народ»!

  1. Майдан у українців щоразу буває один

Всі 25 років незалежності аналітики і політики, до речі, не обов’язково проросійські налаштовані, Україну заповзято ділили. Мовляв, подивіться скільки розломів – мовний, конфесіональний, кліматичний, ментальний, історичний, географічний тощо – лягло під її територію. Своєї вершини ця тенденція сягнула у знаменитому «передвиборчому» ролику 2004 року з «тушею України» поділеною на кілька сортів. У наш час «туша» знайшла свій логічний розвиток у плані федералізації «від Суркова». І що тільки не робили, скільки грошей не сіяли на «полі чудес у країні дурнів» недоброзичливці України,щоб вона таки розломилася по проведених ними лініях - а вона не ламається! При всіх своїх «трьох гетьманах на двох українців», при всій готовності взяти пакет гречки і проголосувати за пройдисвіта та здатності широких мас слухати в автобусі дебільну російську попсу і дивитися відповідні серіали – на грунті української нації стоїть її фундамент і нічого йому не робиться. Тому і виходили люди на Майдан самі, бо не могли інакше, а на антимайдан – лише за рознарядкою. Майдан в українців буває один – в цьому запорука того, що «розломи» не ламаються.  І тому обидва справжні Майдани – те, що вони стали, коли цього ніхто не чекав і те, що нікому не вдається «поставити» їх штучно, і засвідчило Україну, як суверенну частину людства.

З Днем Гідності та Свободи, співгромадяни!

Сергій Тихий, Київ.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-