Така страшна постанова від 1988 року, або Справа Магути: навіщо так багато шуму

18.11.2016 15:26 1514

Є думка: дрібними скандалами, як от з приватизацією службової квартири, відволікають від боротьби з системною корупцією

У середу керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) Назар Холодницький повідомив, що голову Рахункової палати Романа Магуту підозрюють у скоєнні злочину, передбаченого частиною 2 ст. 28 та частиною 2 ст. 364 КК України, внаслідок чого державний орган позбувся квартири вартістю майже 1,4 млн грн станом на 2013 рік. Причому цю квартиру в центрі Києва Роман Магута приватизував не для себе, а в інтересах своєї підлеглої Марії Шулежко, яка мешкає в Конча-Заспі на державній дачі.

«Досудовим розслідуванням встановлено, що у період з січня 2014 року по березень 2015 року Роман Магута, зловживаючи службовим становищем, діючи в інтересах головного контролера - директора департаменту з питань АПК Рахункової палати України Марії Шулежко, через підготовку та підписання низки службових документів вчинив умисні дії, результатом яких стало протиправне відчуження двокімнатної службової квартири у приватну власність родича Марїі Шулежко», - повідомляє НАБУ.

Учора антикорупційна прокуратура обіцяла вручити підозру самій Шулежко, а Роману Магуті загрожує покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до шести років. Наразі прокурори САП вже підготували відповідні клопотання до суду про арешт предмету злочину, а також про обрання запобіжного заходу.

На службове житло мають право 68 категорій працівників – перевіряти всі?

До речі, право на отримання службового житла мають аж 68 категорій працівників. Ця постанова ще Ради міністрів сягає 1988 року, тобто часів Української РСР і є однією із «найдревніших» у нашому законодавстві, а зараз лише поступово доповнюється. 67-м пунктом згідно з постановою від 2012 року у ній зазначається, що на службове житло можуть претендувати голова  Рахункової  палати,  його  перший  заступник і заступник, головні контролери - керівники департаментів Рахункової палати, секретар   Рахункової  палати,  посадові  особи  апарату Рахункової палати та її територіальних представництв.

З одного боку скандал навколо цієї справи зрозумілий, бо ж це не жарти – забрати у держави майже 1,4 мільйона гривень та ще й главою установи, яка має повноваження щодо контролю за дотриманням бюджетного законодавства. Але з іншого боку – а чи не забагато галасу? Адже схожих справ  з незаконної приватизації службового житла знайдеться багато, чи не десятки тисяч, і всіх винних покарати навряд чи можливо. А в результаті, їхнє розслідування часто може бути кваліфіковане, як банальне зведення рахунків. Як приклад, можна згадати про справу Луценка-2010 - перше обвинувачення нинішнього Генерального прокурора саме стосувалося зловживань при виділені квартири для його водія Леоніда Приступлюка. Нагадаємо, тоді арешт Юрія Луценка Європейський суд визнав політично вмотивованим.

Схоже, що правоохоронна система просто таки тоне у цьому океані дрібних справ, залишаючи поза увагою вбивчу корупцію на інших рівнях, яка здійснюється постійно і послідовно. Відтак Укрінформ поцікавився у експертів - можливо, правильніше було б зупинити (амністувати до певної дати) розгляд дріб’язкових справ, щоб сконцентруватися на більш суттєвих корупційних злочинах?

Ярослав Юрчишин, виконавчий директор антикорупційної організації «Трансперенсі Інтернешнл Україна»:

Ярослав Юрчишин

«Будь який злочин має бути покараний»

«Моя позиція проста – будь який злочин має бути покараний. Так, пріоритет має бути, наприклад, в тій самій генпрокуратурі є люди, які займаються великими економічними злочинами, є ключове управління, яке веде справу Януковича. А щодо приватизації службового житла… Це дуже поширена практика, бо ми знаємо, що в тій же самій генеральній прокуратурі питання приватизації державних квартир теж було поставлене, як кажуть, на широку ногу, і документи, до речі, якимось чином зникли. Тут дійсно проявляється певна вибірковість – знаходяться люди, які мають кращі зв’язки, і вони для захисту запускають у дію певні механізми.

Ми зацікавлені в розслідуванні як одних, так і інших справ. Чи можемо ми зараз розраховувати на довгоочікуване подолання топ-корупції? Наприклад, примусити депутатів, які задекларували багато готівки відповідати прямо зараз, де вони її витиснули з нашої бідної економіки?  Дуже би цього хотілося. Але зараз, з точки зору спроможності системи, було би дуже позитивно, якщо б навіть таку достатньо просту справу, як приватизація житла у Рахунковій палаті, було би доведено до суду і поставлено в ній крапку».

Ігор Лапін, народний депутат

Ігор Лапін

«На якого корупціонера хватило духу, засобів і можливостей – того й потягнули»

«Річ у тім що у нас для різної категорії справ існують різні слідчі органи – НАБУ, НАЗК, МВС, Прокуратура, СБУ. Тому не можна ділити справи на більш термінові чи менш термінові. Хто встановлюватиме критерій важливості справи? Якщо їх оцінювати залежно від суми – то є «набушники» чи інші – хто займається чиновниками топ-рівня. Тому виділяти що важливо чи не важливо я б не став: на якого корупціонера вистачило духу, засобів і можливостей – того й потягнули. Не буває людина «трошки злодієм» – неважливо, чи він вкрав 100 тисяч, чи 100 мільйонів, він все одно злодій. Тобто якщо є кримінал – нехай доводять справу до кінця.

Тарас Чорновіл, політичний експерт:

Тарас Чорновіл

Кожну справу, де засвітився конкретний посадовець треба відпрацьовувати, бо це – початок ланцюжка

«Будь-яку подібну річ можна спроектувати на себе, провівши аналогії. Уявимо, що у вас вкрали гаманець, у якому була ваша місячна зарплата. У той же самий момент у вашого сусіда вкрали «шестисотий» мерседес. Зрозуміло, що мерседес коштує в тисячі разів дорожче, ніж гаманець, але для вас напевно це гірше, бо за свої мільйони сусід може накупити і 10 таких мерседесів, а вам ще треба місяць жити. І що, ви підете в поліцію і скажете – якщо впіймаєте злодія, який вкрав мій гаманець, то не судіть його, бо моя справа дрібніша?

Є величезна кількість справ, які можна порушувати по незаконних приватизаціях - і квартир, і заводів... Тільки в нас є маленька проблема – притягнути до відповідальності в наших умовах більшість високопосадовців неймовірно важко, і причина дуже часто не в політичній волі, а елементарно в одній речі – вона називається «колективним рішенням». Це коли по всіх конкретних епізодах незаконного збагачення чинилося так, що взагалі неможливо звинуватити когось конкретно. Наприклад, потрібне питання  проводиться через Верховну Раду. Хтось підштовхував, хтось організовував, але рішення прийняла Верховна рада – колективний орган. Потім, відповідно до цього рішення, приймалася постанова Кабміну – теж колективного органу. І треба знову довести, що хтось тиснув, вимагав, застосував незаконні засоби впливу, щоб Кабмін прийняв таке рішення. В нас дуже багато справ побудовано саме так. А перші особи, до яких є  найбільше питань, мають за собою одну звичку – не залишати підписів у «брудних справах». Приклад тому – колишній міністр фінансів Колобов, у його міністерстві вкрадені мільярди, а він нібито ні при чому.

Тобто у нас дуже часто у резонансних справах немає за що зачепитися. І тому кожну справу, де засвітився конкретний посадовець з конкретним порушенням, треба відпрацьовувати – це руйнує таку чиновницьку взаємопоруку, і ті перші, кого вибили з цієї поруки, можуть засвітити інших».

Укрінформ: Як бачимо, експерти поки що не вважають  за потрібне зупинку розгляду здавалось би не пріоритетних справ. Та все ж таки  постановка чітких пріоритетів тут необхідна. Адже подібних справ можна, насправді, відкрити десятки тисяч, а відтак, як кажуть у відомому прислів’ї, за лісом хати не помітити. Палацу, точніше…

Юлія Горбань, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-