Майдан сьогодні не прийшов. Але його все ще чекають

Майдан сьогодні не прийшов. Але його все ще чекають

Аналітика
Укрінформ
В Україні наразі є чотири основні групи політичних суб’єктів, котрі кожен по своєму намагаються підготуватися до Майдану

Нічого схожого на справжній Майдан, третю річницю якого ми за два тижні відзначатимемо, сьогодні не було. У центрі столиці зібралося чимало людей, котрі щиро чи нещиро (за гривні) протестували чи робили вигляд, що протестують, проти влади. Хрещатик, Інститутську, Грушевського перекрили для автотранспорту, на Інститутській навіть з’явилася новинка для України – металошукачі, але те все виглядало аж надто блідо, якщо порівнювати зі стихією трирічної давнини. Хіба що застережні заходи влади у вигляді великої концентрації правоохоронців в урядовому кварталі мали повну аналогію з діями Януковича, і навіть, на думку деяких, їх переважали.

Закінчилося все, як за українськими мірками, тихо і мирно. Майдан сьогодні не прийшов.

В Україні у Майдан вже повірили всі

Маємо нині в Україні загальну ситуацію, коли всі розуміють високу ймовірність Майдану і готуються до нього, аби максимально скористатися ним.

Така ситуація – справді унікальна для новітньої України. Помаранчевий Майдан ніхто не прогнозував і до якого, відповідно, ніхто не готувався – ні тодішня влада, ні тодішня опозиція. Зауважимо, йдеться не просто про масові протести (вони якраз були до Помаранчевого Майдану, згадаймо хоча б акцію «Україна без Кучми»), а саме про Майдан, тобто – про переможне повстання народу. Окремих індивідуумів-пророків не рахуємо, вони були, є і будуть у всі часи у всіх народів; їхні пророкування зазвичай збуваються, але це стає всім очевидно тільки постфактум, а до того вони – маргінали, від слів яких просто відмахуються.

Другий Майдан 2013-2014 років теж вибухнув несподівано для політиків, хоча його провісники («податковий майдан», «мовний майдан») були. Їм довелося на нього реагувати – гасити чи, навпаки, підтримувати і очолювати – паралельно з розвитком подій.

А ось з третім Майданом – принципово інша ситуація: Майдану ще нема, ніхто не знає, коли і в якій формі він буде і навіть чи буде взагалі, але всі до нього вже готуються. Причому, знову зауважимо, готуються саме до Майдану, а не до масових протестів, які влада добре знає (є багатющий досвід попередників), як пережити без особливих потрясінь.

В Україні наразі є чотири основні групи політичних суб’єктів, котрі кожен по своєму намагаються підготуватися до ймовірного Майдану.

Перша – чинна українська влада.

Друга -  парламентська опозиція та її політичні союзники поза парламентом.

Третя – українські радикали-націоналісти.

Четверта – Кремль, без участі якого досі не відбувається нічого важливого в українській політиці, та його сателіти в Україні.

Влада, опозиція, радикали: хто чого хоче?

Влада прагне зробити так, щоб майбутній Майдан ним так і не став, щоб все звелося до розрізнених протестів, проти яких можна встояти. Для цього потрібно представити протест як виступ проти держави, котрий сам по собі є неприпустимим з точки зору закону, а тим більше в умовах фактичної війни з Росією. Звідси і виходить вся риторика та дії влади, концентровано виражена як протидія плану «Шатун» (неважливо – справжньому чи фальшивому). За великим рахунком, нічого аморального в такому бажанні влади нема. Якщо й справді більшість активної частини суспільства (саме вона є рушійною силою Майданів) вирішить, що у даний момент така дія проти чинної влади як повстання є згубною для суспільства і країни, то так тому і бути (а Майдану не бути). Інша справа, що влада  часто «перегинає палку» з оцінкою своїх політичних опонентів як «агентів Кремля».

Парламентська опозиція бачить Майдан чи загрозу Майдану як інструмент усунення влади від влади (дострокові вибори) або, як мінімум, примус останньої до перерозподілу владних повноважень на користь представників опозиції. Щоб мати такий інструмент опозиція не чекає пасивно, поки Майдан сам вибухне, а підштовхує його, у тому числі збираючи платних протестувальників. Взагалі-то, парламентська опозиція побоюється Майдану як стихії, наслідки якої неможливо навіть спрогнозувати, а не те що гарантовано скористатися ними у своїх цілях. Але згодна, заради отримання доступу до влади, ризикнути, маючи надію, що завдяки ретельній попередній підготовці їй вдасться отримати від Майдану «прибуток».

Радикальні українські націоналісти теж, звісно, мають свої плани щодо Майдану, і теж по-своєму готуються до нього. Однак це важко назвати підготовкою, зіставною з підготовкою влади чи опозиції. Націоналісти не організовують і не оплачують протести ошуканих вкладників чи «антитарифників». У них на це нема ні організаційних, ні фінансових ресурсів. Тому їхня підготовка, по суті, зводиться до простої формули: коли Майдан (саме повстання, а не звичайні, навіть масові, демонстрації протесту) вибухне, на той час у нас має бути хай нечисленна, але міцно згуртована організація людей, здатних не за гроші піти на штурм влади. Як показав досвід другого Майдану, така організація, коли справа дійде до жорсткого силового протистояння, неминуче стане головною силою Майдану. Тоді для радикалів завданням стане скористатися плодами перемоги краще, ніж це вдалося «Правому сектору» в 2014 році.

Кремль і Опозиційний блок: не Майдан, а придушений бунт

Якщо ми згодні, що стратегічна мета Кремля – контроль над Україною, що неможливе без контролю над українською владою, то його ставлення до ймовірного Майдану таке: хай він буде, але з одним принциповим застереженням - цей Майдан має обов’язково програти. Тобто, щоб був не Майдан, а придушений бунт. Переможне повстання, яке змінить чинну українську владу, вкрай небезпечне для Кремля. По-перше, він не хоче ще одного доказу успішності антивладних виступів на пострадянському просторі. По-друге, нова українська влада найімовірніше буде ще більш антиросійською, ніж нинішня.

Кремлю потрібне в Україні силове протистояння суспільства з владою, яке та виграє, проливши кров нових майданівців. Тобто, Порошенко має зробити, мріє Путін, те, чого не зміг Янукович – розстріляти Майдан, відрізавши тим самим собі будь-яку підтримку Заходу і втративши владну легітимність всередині України. Така українська влада неминуче стане сателітом Кремля, з яким той зможе робити все, що захоче в обмін на підтримку – політичну та економічну. Зрозуміло, що саме з такою владою Кремль зможе досягти усіх своїх стратегічних цілей щодо України: вирвати дозвіл на узаконення анексії Криму, особливий статус для Донбасу, федералізацію України і гарантію проросійської геополітичної орієнтації України.

Хоча і в Києві, і в Москві однаково не хочуть перемоги Майдану, підкреслимо об’єктивну різницю у ставленні до Майдану української і російської влади: у Києві хочуть, щоб його або взагалі не було, або щоб він закінчився пшиком, тобто без застосування сили з боку влади (власне, це Майданом і не буде); у Москві хочуть, щоб було жорстке силове протистояння з перемогою влади, бажано кривавою.

Ключове питання для Кремля у плані тактики підготовки до ймовірного Майдану: яким має бути український Майдан, щоб його гарантовано перемогла українська влада? Очевидно, він має бути тільки за назвою Майданом, а фактично – фейковим, слабосильним. Щоб саме таким був він, в його лавах має бути Опозиційний блок – вірний і надійно керований союзник Кремля. Саме в цьому і проявляється інтенсивна підготовка Кремля до ймовірного Майдану – його попереднє послаблення через дискредитацію. Тому ми зараз і чуємо заклики Опозиційного блоку до протестів, а також бачили сьогодні демонстрацію зібраних ним нових «тітушок» з жовто-синіми пов’язками, адже його участь у Майдані – найкраща гарантія, що від нього відсахнуться усі, хто не любить цю «опозицію». А без них Майдан приречений на поразку.

Отже: усі готуються, але Майдану поки нема. Він живе своїм незалежним від політиків життям десь глибоко невідомо де, ворушиться там, лякаючи одних чи сповнюючи надією інших, але не показується. І коли це станеться, і чи станеться – нікому невідомо. Всі – влада, опозиція, Кремль, радикали – нервують, боячись пропустити найважливіший момент. Ось так і живуть сьогодні Україна і українці – боротьбою з бідністю і корупцією, війною, суперечками за владу і очікуванням Майдану.

Юрій Сандул. Київ.

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-