Раніше чи пізніше в Криму вибухне. З жертвами

Аналітика 10.11.2016 17:37 3180

Пропагандистська «боротьба з українськими диверсантами» неминуче призведе до крові

Російська ФСБ знову спіймала в Криму, точніше – у Севастополі, «українських диверсантів». Це вже другий випадок. Вперше подібне сталося у серпні. Тоді ФСБ теж заявило, що знешкодила (причому, зі стріляниною) диверсійну групу Головного управління розвідки Міністерства оборони України.

Те, що дії ФСБ – брехня і провокація, цілком очевидно. Все ж зауважимо, якщо хтось раптом засумнівається у цьому за логікою «диму без вогню не буває», що в України немає жодних раціональних мотивів планувати диверсії проти Росії.

По-перше, диверсійний (терористичний) акт проти іншої країни, з якою нема офіційно проголошеного стану війни, – це насамперед акція політична в тому сенсі, що дозвіл на неї дає виключно найвище політичне керівництво, а зовсім не керівник спецслужби (у даному випадку – військової розвідки). Конкретно – рішення здійснити диверсію «на електростанціях, станціях очищення води, а також газорозподільних мережах Криму» ( з повідомлення «Интерфакса») має ухвалити Президент України Петро Порошенко, і тільки він. Навіщо це йому, якщо його політика – повернення Криму політико-дипломатичним шляхом? Що, з точки зору Порошенка, має виправдати величезний ризик зриву всієї цієї політики і цілковиту дискредитацію України в світі в разі цілком ймовірно викриття диверсантів? Відсутність електрики чи води у Севастополі на день – два – три?

По-друге, хай на мене не ображаються співробітники наших спецслужб, але наразі вони ще не здатні на проведення масштабних диверсій проти Росії, навіть якби раптом такий наказ (дозвіл) віддав Верховний Головнокомандувач. Наслідки тотального російського контролю над українськими спецслужбами, що досяг апогею в роки керування Україною Януковичем, повністю ліквідувати за два з половиною роки неможливо. Та й сама ФСБ має цілком професійну антидиверсійну структуру, яку не так просто обійти навіть тим спецслужбам, у яких зроду-віку не було російських агентів. Простіше кажучи, ймовірність того, що про заплановану диверсію росіяни дізнаються раніше, ніж її буде здійснено, істотно перевищує 50%. За таких умов планувати і проводити диверсії – це вже за межею не лише здорового глузду, але й професійної адекватності. Впевнений, очільники наших спецслужб до такої категорії керівників не належать.

Нарешті, про головне. Нав’язування світу репутації України як держави, яка вдається до терору – справа серйозна і масштабна. Тут арештами і судами над фейковими «диверсантами» не обійдешся. Можна раз, другий, третій оголосити, що доблесна ФСБ викрила підготовку до терору. А на четвертий раз таке повідомлення навіть журналісти інформаційних агентств можуть проігнорувати. Тобто, раніше чи пізніше, за логікою розвитку подій, доблесне ФСБ мусить десь недогледіти, і на якійсь автобусній зупинці чи у супермаркеті таки бабахне. З жертвами, звісно, як же без них «замазати» Україну?

На фото: наслідки теракту в Москві, 8-ме вересня 1999 року

У Росії ось уже рівно 99 років тероризм став обов’язковою (підкреслимо це) складовою державної політики – і зовнішньої, і внутрішньої. У здійсненні такої політики керманичі цієї держави ніколи не визнавали жодних обмежень морального характеру. Тому, власне, й була вона такою ефективною. Зокрема, вбивати можна (мільйонами!) не тільки чужих, але й своїх (теж, до речі, мільйонами). І не треба думати, що це практика вмерлої держави СРСР з її голодоморами, масовими розстрілами, ГУЛАГами, гоніннями дисидентів, тощо, а у новій Росії цього вже нема. Згадаймо вибухи житлових будинків у Москві та інших російських містах у 1999 році, що були використанні, як, привід для початку Другої Чеченської війни і психологічно забезпечили прихід Путіна до верховної влади.

Висновок: кримчанам слід готуватися до крові, бо пропагандистська кампанія «боротьба з українськими диверсантами» неминуче веде до неї. Така незворотна тенденція подібних кампаній. Анексія Криму – це акт війни, і війна, так чи інакше, якщо не в двері, то у вікно, прийде до кримчан і не дасть про себе забути. А ФСБ їй допоможе.

А що нам, у Києві, робити? Безупинно і невтомно викривати, говорити, кричати про російські провокації і російську брехню, про нещасних безневинних заручників, з яких ФСБ «ліпить» злочинців, а російський суд запроторює до в’язниці. Зайвими не будуть будь-які дипломатичні, інформаційні кроки в цьому плані. Адже йдеться, повторимо, про життя людей.

Юрій Сандул. Київ.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-