Чи варто нам сердитися на Нідерланди

Аналітика 26.10.2016 18:14 2029

Лише зміна політичної системи з «російської» на «європейську» зробить Україну частиною політичної Європи

Наш міністр закордонних справ Павло Клімкін поїхав учора до Нідерландів, аби спробувати домовитися з тамтешніми урядовцями та лідерами провідних політичних партій про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом. Місія Клімкіна має дуже мало шансів на успіх, якщо не сказати – ніяких, оскільки Нідерланди ухвалюватимуть остаточне рішення (до 1 листопада) – ратифікувати Угоду чи ні – з огляду на свої внутрішні політичні реалії, а вони після відомого квітневого референдуму такі, що у нідерландському парламенті наразі немає більшості, яка наважиться проголосувати за Угоду всупереч підсумкам згаданого референдуму, хоч він і мав статус консультативного.

Утім, очікуваний неуспіх візиту Клімкіна, як і усіх інших попередніх зусиль України вплинути на Нідерланди, не зупинять виконання Угоди. Як відомо, вона почала діяти ще до закінчення процедури її ратифікації парламентами усіх країн – членів ЄС за окремим рішенням урядів країн ЄС про так зване тимчасове застосування. І це рішення, згідно правил ЄС, залишиться чинним навіть у разі нератифікації Угоди парламентом Нідерландів.

Отже, жодної катастрофи, принаймні – негайної у вигляді скасування Угоди, не станеться. Правила торгівлі України і ЄС, встановлені Угодою, вже діють і діятимуть й надалі. Однак окрім суто економічного Угода про асоціацію має величезне політичне значення. Відмова парламенту Нідерландів ратифікувати Угоду є ознакою того, що Євросоюз, який одразу після Майдану сповнився бажанням прийняти Україну у свої обійми, тепер знову сильно засумнівався, чи варто йому це робити. Що стало головною причиною цих сумнівів – відсутність реформ в Україні чи небажання загострювати стосунки з Росією – то вже інше питання. Безсумнівно, що є і та і та причини.

На фото: міністр закордонних справ України Павло Клімкін

Те, що на ратифікацію не погоджується лише одна країна ЄС, не повинно нас вводити в оману. Загальне зниження «рейтингу популярності» чи, точніше, «рейтингу довіри» до України очевидне. Звісно, не всі країни Євросоюзу однаково прохолодно почали ставитися до перспектив євроінтеграції України, там ще є наші щирі друзі, однак загалом це і справді проблема. Історія з нератифікацією Угоди Нідерландами лише ілюстрація до неї.

Не потрібно надто звинувачувати Європу, хоча, безумовно, ми маємо моральне право на більше розуміння нею наших проблем і, відповідно, більшу терплячість. Справжньою катастрофою для України буде не відмова Нідерландів ратифікувати Угоду про асоціацію, а втрата реальної перспективи стати в осяжному майбутньому повноправною частиною політичної Європи. Коріння цієї загрози  в тому, що ми, після двох з половиною років, що минули від перемоги Майдану, так і не зуміли вирватися з порочного кола корупції та неефективності економіки, породженого нереформованою політичною системою.

Щоб реально зблизитися з демократичною Європою нам потрібно реально відмежуватися від Росії, що досі не зроблено. Це абсолютно взаємопов’язані і водночас взаємовиключні речі. Те, що у нас зараз з Росією справжня війна з тисячами загиблих, парадоксальним чином абсолютно не означає, що ми порвали з нею політичну пуповину, адже у нас схожа «радянська» політична система. І щоб цю пуповину таки розірвати, мало ввести санкції проти окремих російських підприємств чи заборонити концерти Наташі Корольової. Це все несуттєві дрібнички. Санкції можна з часом зняти, а концерти знову дозволити. Ба більше: мало навіть назвати Росію агресором, а захоплену ним частину України окупованими територіями. Потрібно вибудувати абсолютно іншу, ніж у Росії, політичну систему, засновану на принципах, за якими здійснюється політика в демократіях Європи і Північної Америки. Тільки тоді Росія із «старшого брата» нарешті перетвориться в просто сусіда, наше ставлення до якого визначатиметься виключно залежно від того, є він агресором щодо нас чи керується нормами міжнародного права.

На жаль, саме на цьому головному шляху євроінтеграції України наші успіхи мізерні. Політичне реформування України практично відсутнє, тобто наша політична система залишається «радянською» і «російською», що і є головним гальмом нашої євроінтеграції. А тим часом війна з Росією – найкращий час, кращого просто не буває, щоб політично відмежуватися від Росії. Якби нам не згаяти бездарно цю нагоду. Нам – це не тільки українській владі. Зрештою, будь-яка влада, навіть дуже деспотична, за великим рахунком робить чи не робить (як у нашому випадку) тільки те, що йому дозволяє суспільство.

Юрій Сандул. Київ.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-