Мінськ під дулами і заклик до інвестицій

26.10.2016 16:14 738

Чи будуть Плотницький і Захарченко представляти країну у Страсбурзі?

Подіумна дискусія «Стрес-тест для української демократії - українські політики покоління Майдану за часів війни та реформ», - що пройшла на початку тижня у Берліні, навряд чи відкрила очі німецьким політикам на деякі національні особливості поточного моменту, але, схоже, змусила все ж таки замислитися.

І питання тут не тільки у добрій  англійській тих,  хто виступав з української сторони - віце-прем'єр-міністра з євроінтеграції Іванни Климпуш-Цинцадзе, заступника міністра економіки Макса Нефьодова, депутатів Верховної Ради Вікторії Войцицької і Мустафи Найєма - до того, що нинішнє покоління наших політиків говорить іноземними мовами, на Заході швидко звикли.

А в тому, що їхні аргументи були досить переконливі. Це відзначили у розмові з кореспондентом Укрінформу багато німців - учасників зустрічі, серед яких були радник федерального канцлера Німеччини з питань зовнішньої політики Крістоф Хойсген, депутати бундестагу, дипломати, експерти.

МІНСЬКИЙ ПАКЕТ: ВАЖКИЙ КОНТЕНТ І НЕВЕЛИКІ МОЖЛИВОСТІ

Виступав з представників ФРН тільки радник Меркель, йому ж довелося парирувати аргументи української сторони. В принципі, справедливість аргументів і докорів Заходу він розуміє. І про те, що німці, як і раніше, сором'язливо називають «ситуацією» або в кращому випадку «конфліктом» війну на сході України, і про те, що вибори проводити в сьогоднішніх умовах подібно самогубству. Розуміє, але не може розділити. Ну дещо інше у них бачення процесів, того, як усе має бути.

Хойсген зауважив, незважаючи на те, що Мінські домовленості стали фактично викручуванням рук, що спочатку для України вони не були вигідними, але підписав їх Президент Порошенко все ж добровільно. Й адже міг і відмовитися, стверджує сьогодні Хойсген. «Мінський пакет має багато важкого контенту, але все-таки веде до можливості, що в якийсь момент Україна зможе відновити свій суверенітет», - захищає продукт спільної творчості представник Берліна, якого, якщо чесно, можна записати у щирі симпатики України, а не навпаки.

Високопоставлений співробітник відомства федерального канцлера визнає, що Захід невірно оцінив ситуацію ще 2008 року, коли на своєму саміті НАТО відмовив Україні і Грузії в самій перспективі членства, егоїстично пояснивши це тим, що організація не отримає ніякого вкладу в свою стабільність і безпеку. Причому, відмова йшла к першу чергу від Німеччини. «Але така була ситуація того часу», - розводить руками Хойсген.

Недооцінили реактивну політику Росії, яка здибилася навіть на безневинну, загалом–то, ідею східного партнерства для 6 країн колишнього СРСР; те, що у відповідь на пропозицію про створення спільного економічного простору від Ванкувера до Владивостока вона почне вибудовувати свої власні політико-економічні схеми. В результаті, практично всі ті країни і не рушили в напрямку ЄС, а залишилися там, де були. «Ніхто не очікував, що Майдан стане приводом для Росії вдертиися в Україну, на Донбас, анексувати Крим», - пригадує вже зовсім нещодавнє минуле чиновник.

Тоді не думали. А тепер вимагають від українського парламенту ухвалення закону про вибори на території ОРДЛО, внесення змін до Конституції, амністії...

На що Вікторія Войцицька повторила позицію Києва: «Треба спочатку забезпечити безпеку для того, щоб, взагалі, просто почати говорити про можливість виборів на цих територіях». Вона наголосила, що нам потрібен план деокупації як Донбасу, так і Криму, що ці дві території треба розглядати з позиції єдиного підходу. Треба демілітаризувати зону, відновити верховенство закону - українських законів - на цих територіях, переконувала депутат німецьких слухачів. Поки не буде відповіді на усі запитання, не може бути простого рішення, резюмувала член парламенту і закликала чесно називати речі своїми іменами.

І У САНКЦІЙНИХ СПИСКАХ БУВАЮТЬ ВИНЯТКИ

Мустафа Найєм був більш емоційний. «Порошенко підписав «Мінськ» під дулами російської зброї. Це означає, що російська зброя - набагато більш вагомий аргумент для наших західних партнерів?», - запитав Хойсгена, який сидів поруч. Український депутат визнав, що ми повинні виконати свої зобов'язання по «Мінську», але одразу ж поставив інше запитання: а ЄС готовий прийняти таких персонажів як, скажімо, Захарченко або Плотницький, які вбивали людей, як повноправних членів, наприклад, ПАРЄ? «Тільки уявіть, якщо будуть сьогодні ці вибори, то вже через 2 тижні Плотницький і Захарченко будуть у Страсбурзі робити заяви..., будуть представляти країну к міжнародних органах», - змалював Найєм «райдужну» перспективу.

Адже це те, про що нас просять наші західні партнери, сказав Найєм і запропонував цим партнерам, з урахуванням ситуації в країні, спробувати уявити собі, що буде, якщо Порошенко змусить парламент прийняти необхідні закони, а Рада - спробує це зробити. «Ми не хочемо бути рабами і міняти нашу Конституцію лише тому, що хтось стоїть з гвинтівками і змушує нас до цього», - наголосив Найєм.

Щодо «керівників республік» Хойсген не погодився, нагадавши, що вони обидва - вже в санкційному списку ЄС, у переліку нев'їзних. Але Найєм у відповідь за словом в кишеню не поліз, «уївш» Хойсгена, який під час переговорів «нормандського квартету» в Берліні 19 жовтня сидів за столом поруч з Меркель, тим, що абсолютно нев'їздного Суркова в Берлін в той день чудово пустили. Але Хойсген не хотів швидко здаватися, й послався на те, що Сурков - одна з дуже важливих фігур у цьому переговорному процесі, мовляв, тому й пустили разок - в якості винятку. І взагалі, українці теж порушують Мінські домовленості, а ще використовують нерідко війну і Путіна як привід для того, щоб не боротися з корупцією та олігархами...

Втім, сперечалися обидва абсолютно мирно, а після закінчення дебатів ще деякий час продовжували бесіду вже вдвох.

РЕФОРМИ ПРЯМУЮТЬ ДО ТОЧКИ НЕПОВЕРНЕННЯ

А ще на зустріч запросили колишню міністра фінансів Наталію Яресько, про відставку якої на Заході досі сумують. Про що не забув нагадати модератор. Яресько виступила не в подіумній дискусії, а з трибуни.

Розповіла, що «вражаючі реформи», хоча й болючі, але потрібні, і перерахувала три основні проблеми / виклика України - втома, корисливі інтереси і популізм. Кілька разів попередила, що «точка неповернення в реформах ще не пройдена» і що набагато легше зосередитися на викритті провалів і невдач, ніж на власному реформуванні. І сказала, що для пожвавлення реформ країні терміново потрібна сума в 25 мільярдів доларів, які цілком могли б зібрати спільно міжнародні організації та приватні донори, до чого вона їх і закликає з берлінської сцени.

До слова, цю ж тезу Яресько озвучила кілька днів тому в ході дискусії, організованої Atlantic Council (де вона буде, як стверджують обізнані люди, працювати) і Американо-українською діловою радою. Кошти, за її словами, мають піти саме на поліпшення життя народу, щоб той побачив і відчув на собі результати реформ, а також на те, щоб самі реформатори не втратили політичної волі. Яресько пообіцяла працювати над цією ідеєю найближчими місяцями.

Заступник керівника Мінекономіки і один з творців системи електронних держзакупівель ProZorro Макс Нефьодов підтримав ідею і теж говорив про те, що гроші потрібні. Хоча б на те, щоб продовжувати економити гроші платників податків і держави. Для цього треба набирати на роботу людей (близько 2 тисяч кваліфікованих фахівців вже зараз) і платити їм; добровольців, які готові робити це безкоштовно (як сам Нефьодов), вже не залишилося. «Нам потрібні гроші. Але не гранти для вирішення проблем, а інвестиції. Реально потрібен інвестфонд », - підтримав екс-міністра Нефьодов. При цьому він запевнив, що Україна може багато дати Європі, може стати вельми «вигідним активом, а не проблемою».

Про те, що шлях реформ досі не став незворотним, говорила і Іванна Клімпуш-Цинцадзе. Але, застерегла вона, обернути можна також і силу єдності ЄС і НАТО, трансатлантичного партнерства щодо протидії Росії. І якщо сьогодні допустити розкол в цій єдності, то вельми скоро всі побачать, як Росія принесе свою гібридну війну в країни ЄС. «Ви навіть і не помітите, як медіа створять паралельну реальність», - попередила віце-прем'єр. І закликала єднатися і спільно і реально оцінювати цілі, до яких ми всеж спільно прагнемо.

Як вже говорилося на початку цієї статті, учасники дискусії не відмахнулися від попереджень українських політиків. Це було зрозуміло і з коментарів наприкінці її. Втім, хоча ця дискусія і зібрала в офісі Frankfurter Allgemeine Zeitung понад півтори сотні людей, її все ж важко назвати надто публічною. Сподіваймося, що присутні на ній німецькі політики і аналітики донесуть основні посили Києва на більш високий рівень.

Ольга Танасійчук, Берлін.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-