Азаров. У путах параної

Аналітика 21.10.2016 16:54 6746

У тоталітарному режимі зеками є всі без винятку, незалежно від свого соціального статусу

Серед тих, хто лив крокодилячі сльози над могилою командира згорілого ліфта, опинився і наш давній приятель, старик Азаров. У своєму Фейсбуці він обізвав покійного бандита «справжнім героєм Донбасу», а в смерті його звинуватив «терористичну владу Києва».

А колись же здавався нешкідливим Дудусем, який смішно калічив мову, простакуватим «кровосісєм», пригрітим Януковичем для того, аби з крихт залишилися від бенкету Сім'ї нашкребти на бюджетний колобок для країни.

А ще раніше був звичайним українським чинушею. Завідував бюджетним комітетом у ВР, зачісував рідке волосся поперек голови, ходив тих самих, що й ми вулицях - Грушевського та Інститутській. Навіть на сцені Майдану постояв у 2004-му. У помаранчевому шалику.

Деякі вважали його здібним економістом, як мінімум -інтелектуалом на тлі стада злодійкуватих донецьких гамадрилів. І наприкінці нинішнього Майдану, коли він тікав слідом за Януковичем, і ридав, що бос його зрадив, Азарова навіть жаліли.

І раптом таке мурло оголилося. Така ненависть. Такий гавкіт через поребрик. Може, грошей заарештованих шкода? Або посади хлібної?

Скажете, навіщо про нього згадувати? Забанити і кінець справі.

Ні, як це ні гидко, часом про нього треба згадувати. З ряду причин.

Скріншот віддаленого поста Азарова

По-перше, щоб не забувати, хто нами ще не так давно керував. Записний ненависник всього українського, сусанін тайожного союзу, хрещений батько прихованої в тіні великої Сім'ї, своєї власної - не такої гамірної , але не менш жадібної. Як ми могли стільки його терпіти?

Тим, у кого коротка пам'ять, хто кричить, що зараз гірше, ніж при Януковичі, безумовно варто почитати Фейсбук Азарова. Це протвережує.

І ще: читання Азарова показує перспективу. В тому сенсі, що добре видно, як швидко і як далеко ми пішли від «руского міра». І як це, насправді, було нескладно. І як це незворотньо.

Навіть ті з сьогоднішніх публічних політиків, яких ми звично називаємо ватниками, колишні колеги і навіть друзі Азарова розмовляють уже різними з ним мовами. У всякому разі, в публічному просторі.

І ще. Дрейф політичної свідомості колишнього українського політика, який потрапив в країну Путіна, дає добрий матеріал для соціального психолога. А може і психіатра. Бо показує, як відбувається політична деградація людини в «руском мірє».

Пробігся між ділом по його фейсбучних сторінках. І ось що примітив: чи не кожен третій пост (а їх буває по декілька на день!) починається одними і тими ж словами. І не словами навіть, а ярликами з найбруднішого дугінсько-моторолівского лексикону.

Їх як у Еллочки Людожерки -  з десяток. Ось наприклад:

1. «Брехня київського режиму».

2. «Кривавий київський режим насаджує в Україні новий культ Бандери, Шухевича - пособників гітлерівців».

3. «Мародери, які захопили владу в результаті державного перевороту».

4. «Людожерські підвищення цін, тарифів на продукти харчування ...».

5. «Черговий злочин проти українського народу - вихід з організації Співдружності Незалежних Держав.

6. «Київський режим штовхає злиденну, розорену країну у протиприродний військовий конфлікт з Росією».

7. «З правосуддям в Україні (після судової реформи) покінчено».

8. «Варвари, яких деякі лідери європейських країн підтримують, залишили в зиму мільйони людей (в Лугандоні) без води, тепла, електрики».

9. «Мільйони українців, присягали на вірність Російській державі».

10. «Московський патріархат - символ єдності наших народів».

І, мабуть, все. У кожному пості ці «хо-хо» і «нє учітє мєня жить!» варіюються в різних комбінаціях. Як відгуки на чергову, часто абсолютно нікчемну, подія, не несучи жодного сенсу.

Від цієї мертвоти пробира холоднеча, немов голос лунає з потойбіччя. Наче ніякого Азарова давно немає, а під аватаркою прижилася програма-робот, що видає випадковий набір слів ...

Колись давно (а насправді, всього років п'ять тому), коли Микола Янович вирішив попіаритися у модному тоді Фейсбуці, і йому обслуга нафрендила 2 тисяч віртуальних лизоблюдів, колишній прем'єр любив показати, що він така ж людина, як усі. Диктуючи відповіді на заздалегідь відібрані питання, він із захватом розповідав, як особисто прибирає сніг у заміській садибі, кого призначити тренером футбольної збірної, або коли і як пити червоне вино. Навіть в порадах - помахати лопатою і посадити капусту було щось людське .

І де ж це все? Сьогодні, мешкаючи в «любимой Россие», вільній від «галицько-українського націоналізму", не скутий державними рамками, він міг би поговорити про книжки, фільми, про виховання онуків ...

Але залишився труп. Ходяча функція. Скупа, з нескінченно звуженим (і без того небагатим) словниковим запасом. Безглуздо і безбарвно лякає «кривавим київським режимом».

Німецький психіатр Карл Леонгард називав подібний стан «застряганням», і бачив в ньому симптом майбутньої параної. (Пам'ятаєте, деякі паранормальні герої Кіри Муратової ніяк не могли з'їхати з повтору однієї й тієї ж заїждженої фрази?)

І це не стареча хвороба. Це - гірше. Це справжнє перетворення на функцію, одну з функцій тоталітарного путінського режиму. Суху і голу. У сучасній Росії ж не місце особистостям - право на це має лише одна людина. Всі інші - навіть жалюгідні і нікчемні особистості швидко мутують до стану прямої лінії на осцилографі. Медведєв, Кадиров, Лавров, Чуркін, Гіркін, Біс з Дугіним, Янукович з Поклонскою - все це давно вже не люди (та й чи були коли-небудь?), а функції. Нинішній Азаров - не найбільший гвинтик в цьому механізмові. Швидше за все - ледве помітний, десь в двадцятому ряду, після Захарченка, Плотницького і покійного Мотороли. Як собака Павлова пускає слину за миску юшки.

Він дуже старається. Ходить на ток-шоу для зомбоящиків, каже зрозумілий владі набір слів з кремлівського сленгу. Але йому вже нічого не світить. Він відпрацьований пар.

Ще один відомий психолог - Бруно Беттельгейм писав, що за часів гітлерівського режиму вся гестапівська обслуга таборів смерті дуже швидко перетворювалася на ходячі мумії. Навіть начальники таборів згодом ставали обличчям схожими на в'язнів, яких катували. Тому що в тоталітарному режимі зеками є всі без винятку, незалежно від соціального статусу. І кінець їхній завжди однаковий.

Страх шестерінки - випасти з механізму і бути утилізованою - ось що породжує параною! Моторола був функцією, яка себе вичерпала - і його утилізували. Як лампочку, що перегоріла. Черга Азарова може настати в будь-який момент. Тому й засмутився.

Євген Якунов. Київ.

Фото на першій сторінці: Alexander Widding / Global look

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-