Росія - «агресор»: чарівне визначення так і не було сказано в Берліні

Аналітика 20.10.2016 14:46 1133

Будь-які конкретні рішення «нормандської четвірки» означатимуть крах «мінського процесу»

«Домовилися домовлятися» - цей вже заяложений каламбур тим не менше якнайкраще характеризує підсумок саміту «нормандської четвірки» у Берліні.

Дива й справді не сталося, як і попереджала Ангела Меркель, та й ніхто, власне, на нього й не сподівався. Сторони домовилися продовжити і навіть прискорити процес розведення військ, а також розробити Дорожню карту імплементації «мінських угод». А ще погодилися, що функції спостережної місії ОБСЄ можуть бути розширені, однак яким конкретно буде це розширення і в які конкретні терміни – жодної конкретики. Логічно припустити, що все це буде відображено у згаданій Дорожній карті, навколо складання якої і розгорнуться запеклі і традиційно не публічні суперечки на рівні міністрів закордонних справ і різних груп експертів. Там буде головна «бійка».

Виходить, нібито й можна перелічити конкретні рішення, ухвалені у Берліні. Але це тільки видимість конкретики, все насправді дуже розпливчасте і як воно буде втілено в життя – так і залишається незрозумілим.

Поки що це все. Це такі офіційні підсумки зустрічі, які кожна сторона може вважати для себе певним успіхом. «Ми досягли певного успіху», - так і сказала канцлер Німеччини. Для України у Берліні ні катастрофи, ні прориву не сталося. Навіть про співвідношення «плюсів» та «мінусів» буде сенс говорити тільки тоді, коли з’явиться узгоджена Дорожня карта (обіцяють до кінця листопада, але навряд чи так буде).

Після резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи, у якій Росія прямо названа агресором, а також з огляду на зіткнення позицій Німеччини-Франції та Росії з сирійського питання, у нас були надії, що позиція Берліну і Парижу щодо Росії у питанні Донбасу буде якщо не кардинально, то суттєво змінена. Цього не сталося. На Путіна, безумовно, тиснули, особливо в плані припинення обстрілів і пришвидшення розведення військ, але не більше.

Мабуть, це найбільший для України негатив у підсумках берлінської зустрічі – відсутність хоч якихось формулювань, які б недвозначно говорили, що йдеться про виведення військ агресора (саме так) з української території. Та й де ті формулювання мали з’явитися, якщо жодних документів у Берліні не підписували? Чи ставила на зустрічі у Берліні українська сторона перед собою мету назвати Росію агресором, і чи було реальним  досягти її? Майже напевне, що ні, не ставила, і якраз тому, що досягти її не було жодної можливості. Логічно, оскільки сама ідея «нормандського формату» виключає таку постановку питання. Як тільки Україна чи Німеччина, чи Франція скажуть на перемовинах чарівне слово «агресор» – «мінський процес» закінчиться. Росія просто вимушено вийде з нього.

На фото: зустріч

Отже, «нормандський формат» показав 19 жовтня у Берліні, що він ще не вмер, і навіть непогано почувається, бо кожна із його сторін має свій інтерес у продовженні його життя. Цей інтерес важливіший, ніж конкретність схвалюваних у його рамках рішень. Бо як тільки з’явиться така конкретність – «формат» розвалиться. Формулювання «агресор» - конкретика, а отже кінець «процесу», і  конкретні зобов’язання України щодо проведення виборів на Донбасі без виведення російських військ, що є головною метою Росії, - теж конкретика, і тоді вже Україна змушена буде закінчити «мінський процес» офіційним виходом з нього.

На жаль, доводиться вкотре констатувати, що справедливе з точки зору міжнародного права закінчення війни на Донбасі неможливе у «нормандському форматі» чи «мінському процесі». Оскільки вони в принципі не передбачають визначення Росії як агресора, а військовий конфлікт на Донбасі як агресивної війни Росії проти України з певним використання агресором місцевих колаборантів.

Повторимо, «мінський процес» та «нормандський формат» живуть доти, доки в його рамках ухвалюються розпливчаті рішення, які Україна та Росія завжди знайдуть спосіб фактично не виконувати. А існування цих «форматів» без конкретних рішень вигідне кожному з його учасників, хоча й з різних причин. Слова Ангели Меркель, сказані напередодні берлінської зустрічі - «Говорити необхідно завжди, навіть при істотних розбіжностях в думках» - це така закамуфльована під нібито очевидну банальну істину формула логіки, за якою процес виявляється важливішим за кінцевий результат.

Україні дотримання цієї логіки вигідне виключно в плані виграшу часу. Щоб на той неминучий момент, коли «мінський процес» таки дійде свого закономірного безславного кінця, бути готовою до ефективної участі в зовсім інших «форматах» і «процесах», де буде реальна можливість досягти бажаного для України кінцевого результату.

Юрій Сандул. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-