Атомна стратегія для росіян: Під простирадло – і повзти на цвинтар

20.10.2016 10:00 4652

У перші тижні після атомної атаки, підрахували радянські фахівці, має загинути 2,5 млн москвичів

У світлі останніх московських подій згадалася одна співанка радянських школярів на мотив Гєни-крокодила. Пам`ятаєте: «Скатертью по полю хлор-циан стелется и забирается в мой противогаз, каждому-каждому в лучшее верится, медленно падает атомный фугас»?

Чорний гумор нашого дитинства. 

У ньому поєдналося дві емоції: офіційний гламур про непорушну крокодиляче-чебурашну дружбу і неофіційний жах перед ядерною війною. Бо на стінах шкільних коридорів висіли плакати з от такими одкровеннями: «Якщо атомний вибух застиг на вулиці, треба швидко лягти під тротуарну бровку, закрити голову руками і заплющити очі».

«...Загорнутися в біле простирадло і повзти у напрямку найближчого цвинтара» - відповіла тогочасна шкільна творчість.

Веселила нас і офіційна пропаганда. У своєрідний спосіб. Ледь не в кожному номері сатиричного московського журналу «Крокодил» на останній сторінці можна було побачити веселі карикатурки з буржуями, що розмахують бомбами з літерами А (атомна) чи H (воднева), або святковий торт на столі в Ейзенхауера, увінчаний атомним грибом. 

Майбутня загибель Америки мала викликати в нас пароксизми сміху. Ми мали сміялися і над «істеричними американцями», які будують персональні атомні сховища - багатокімнатні, комфортабельні з саунами і вольєрами для домашніх улюбленців. Але ми чомусь не сміялися, а заздрили. Бо нам рідна країна пропонувала натомість просто «заплющити очі»... 

А ще згадався фільм-казка «Каїн ХVIII», теж на атомні теми... Одному царю учені сконструювали комаху, яка несла ядерний заряд великої потужності. Випустили її поблизу ворожого королівства. А вона, дурна, повернулася у рідні пенати і всілася на носа царю. А може то була й не ядерна комаха, а інша, звичайна - хто ризикне перевірити? Цар зрештою помер. З переляку.

Фільм швидко зняли з показу, бо народ побачив у тому цареві прикмети зовсім не американської дійсності... 

Після Перебудови ми про пісеньку й інший «атомний гумор» забули. І ось, наразі вона виринула з небуття у російських соцмережах. З бравурним: «и хотя Америки немного жаль», та все ж з визнанням, що «лучшее, конечно, впереди». 

Чорний гумор, як казав класик, - це завжди спроба обдурити смерть. Ось росіяни і гуморять. 

І причина зовсім не в сміхотливих Іскандерах. Чорний гумор - у недавньому звіті військового керівництва РФ. Про те, що «у Москві проведено інвентаризацію приміщень підземного простору міста, що дозволяє спланувати укриття на випадок ядерного удару 100% населення міста» (тобто 12 млн чоловік!).

А також -  «заплановано будівництво під Москвою нових сховищ». (Навіщо нових, коли всі уже забезпечені? Може для «ліміти» і гостей міста?) 

І вже зовсім смішне: «У масштабних навчаннях по захисту від ЯЗ взяли участь 40 млн чоловік». Оце вечірка! І всі були раді-радісінькі, бо включилися в "уточнення маршрутів евакуації населення... постів радіаційного, хімічного («хлор-ціан»!) і біологічного (мабуть, каліфорнійський грип!) спостереження...» 

За останні два роки - після того, як Путін налякав світ ядерною зброєю, а Кисельов перетворив Америку на радіоактивний попіл, найбільше переляканих з`явилося саме серед росіян. Вони хмарою кинулися в Інтернет з одним запитанням: «Як врятуватися від атомної війни!».

Їм відповіли. Не без почуття гумору. 

«По-перше, - пише експерт на одному з ресурсів, - при ядерних і термоядерних вибухах у безпосередній близькості будь-яке сховище (не тільки метро, але й бункери найвищого рівня за індивідуальними проектами) не захистить нікого. По-друге, (якщо говорити про московське метро), то там немає запасів ліків, води, продовольства для багатоденного перебування великої кількості людей. По-третє, ядерна атака повністю зруйнує інфраструктуру на поверхні, а електромагнітний імпульс знищить всю електроніку і електротехніку (а отже освітлення і вентиляції вистачить лише на час роботи аварійних генераторів). По-четверте, сейсмічні коливання можуть викликати обвали конструкцій сховищ». І далі - веселощі в тому ж дусі. 

Є й більш мудрі «поради»: «1. Бомбосховища розраховані на 30% населення. 2. Евакуація більш ніж мільйона жителів є неможливою. 3. Ті, що вижили, позаздрять мертвим».

Зрозуміли, брати-московіти? Захист 12 мільйонів від ядерної напасті - це такий добрий жарт, веселий розіграш народу з боку влади. 

І це не розсмішило? Тоді варто почитати російський інтернет-ресурс Лента.Ру. Не так давно він оприлюднив цікавезну методичку цивільної оборони СРСР, датовану кінцем 70 років. Її викрала американська розвідка й виставила у відкритий доступ.  

Головний меседж методички: «Всі сили треба кинути на забезпечення збереження керівництва країни». Для нього і призначалися найбільш захищені й комфортні сховища. Значно гірші умови пропонувалися «кваліфікованому персоналу, без якого функціонування радянської економіки було неможливим». Але все ж вони мали деякий шанс вижити. 

Щодо іншого плебсу, то тут про жодні сховища не йшлося. За першої ж загрози атомного бомбардування на нього чекала евакуація на 301-й кілометр, подалі від міста - у сільську місцину. І там хай собі виживає...

Яким чином? Це вважалося третьорядною проблемою. Бо другим після спасіння верхівки стояло завдання утилізації тисяч радіоактивних трупів з вулиць міста. Методичка рекомендувала починати її аж через три дні після вибуху. Ховати мали у братських могилах - на сто трупів кожна, причому закладати тіла пропонувалося (задля економії) у два ряди.

«За нормальних умов роботи для захоронення 100 загиблих в одній братській могилі потрібно витратити 368,5 людино-години, а за умови спільного використання як особового складу, так і техніки (бульдозерів, екскаваторів) - 22,5 людино-години і 4,43 машино-години», - скрупульозно підраховано в інструкції.

У перші тижні після атомної атаки, підрахували радянські фахівці, має загинути 2,5 млн москвичів (на той час чисельність населення в радянській столиці становила 9 млн). Мільйони з тих, що виживуть у перші тижні, помруть пізніше через епідемії, заражену воду і голод...

«Скоріш за все, - підсумовує російське ЗМІ, - з тих часів рекомендації не дуже змінилися, тож по них можна оцінити, яких заходів вживатимуть зараз». (Можливо лише кількість машино-годин на риття однієї братської могили зменшилася - технічний прогрес все ж не стоїть на місці...)

Утім, можливо, росіяни розраховують на свою «зайву хромосому»? Можливо, це хромосома якоїсь істоти, здатної пережити ядерну зиму? Є такі. Таргани, приміром...

У 1954 році на Тоцькому полігоні Микита Хрущов перевірив живучість суспільної мутації «радянський народ» на практиці, скинувши ядерну бомбу на голови 45 тисяч військових Радянської армії. Для підняття настрою росіянам варто подивитися навчальну кінострічку тих часів, і повірити сказаному в ній: атомні «випробування пройшли без будь-яких наслідків для здоров`я особового складу». 

«Можем повторить...» - скажуть у Путіна. Бурятів ще багато лишилося.

З радянських часів у Кремлі «існувала установка, що внаслідок ядерної війни капіталізм загине, а соціалізм лишиться цілим», - писав у спогадах Валентин Зорін (відомий у ті часи журналіст-міжнародник). І лише академік Чазов одного разу насмілився привселюдно заперечити цю «істину»: «Якщо ядерна війна станеться, то радіоактивний попіл соціалізму нічим не відрізнятиметься від радіоактивного попелу капіталізму». 

Скандал був іще той! Бо академік заочно відповів не комусь там, а самому Суслову, головному ідеологу СРСР! Бо ж саме Суслову належить (а Кисельов лише повторив) фраза про здатність СРСР «перетворити Америку на радіоактивний попіл». 

Чазову роздратований секретар ЦК нічого зробити не міг, бо той лікував Брежнєва. А Зоріну, у програмі якого академік дійшов до такої «єресі», надовго закрили шлях на телебачення.

Хоча, можливо, росіянам треба брати приклад не з Суслова, а з китайців? За тією ж адресою в Youtube можна побачити документальні кадри, де «онуки» Мао Цзедуна вітають атомний вибух танком і сміхом на тлі зловісного гриба.

Втім, справжня комедія в іншому. Кремлівський яструб Рогозін сказав (а ми йому повіримо - все ж віце-прем`єр РФ з питань оборони), що американці зовсім не збираються скидати на Росію ані атомну, ані термоядерну бомбу. «США, - каже Рогозін, - пообіцяли, що завдадуть «блискавичного НЕядерного удару гіперзвуковими ракетами по ядерних объектах» (тобто шахтах, де сховано російські балістичні ракети). 

Здавалося, з огляду на це, нема чого московитам боятися. Жодних грибів, тільки легеньке -пуффф! - і тихесенький плутонієвий сніг у тридцятикілометровій зоні. Як у Чорнобилі. 

Та Рогозін ледь не слиною бризкає. Це ж - суцільна підлянка! Нашою ж зброєю, мовляв, нас і поховають. І чим більше тієї зброї, тим більше чорнобилів. Наразі іх на просторах Росії десь 8 тисяч 600 штук. Або й більше - хто зна, скільки насправді у Путіна боєголовок! Усе, як у тому фільмі: комашки радіонуклідні повернуться до свого Каїна, до рідних мокшанських болот.

І «рускій мір» задихнеться й згниє у власному радіоактивному лайні. А може й не згниє. Може, як напророкувала у знаменитій книзі «Кись» Тетяна Толстая, повільно мутує в парк юрського періоду? Де новітні московити, почісуючи пазурями зябри, дискутуватимуть над сокровенним: чи мав Пушкін хвоста?

Весела книжка, справді...

У тому далекому дитинстві ми не могли зрозуміти: чому нас, радянських школярів, США намагаються вбити у такий страшний спосіб? Уже в часи перебудови дізналися, що це не нас, а «ми», тобто СРСР, лякав Захід атомною бомбою. І тільки зараз, спостерігаючи за Росією, допетрали - звідки воно все це йде.

З жаху перед помстою світу, перед перспективою самим перетворитися на радіоактивний попіл - за всю ту гидоту, що вони привнесли у світ - за Корейську війну, за ракети на Кубі, за «їхтамнєтів» у В`єтнамі, за 3 тисячі танків у підземеллях по периметру Берлінської стіни, за Будапешт, Прагу, Афганістан... Витворивши чергову мерзенність, радянсько-російські вожді завше хапалися і хапаються за пояси шахідів і горланять на весь світ: «Усі загинемо!» І чим щільніше ці пояси напхані вибухівкою, тим більш захищеними ці вожді собі здаються...

«А що ж ви, українці? - Скажуть на нашу адресу росіяни. - Чи вам не лячно?»

Лячно... було. Коли апокаліптичні погрози вперше злетіли з вуст Путіна під оплески його вірнопідданих. Коли російська Дума дозволила йому окупувати нашу Батьківщину. Коли було збито малайзійський Боїнг. Але зараз страх минув.

Бо американська гіперзвукова зброя нас не зачепить: нема у нас ядерних шахт. Росія теж не завдаватиме удару стратегічними боєголовками: навіщо? Тактична ж ядерна зброя, і це вже зрозуміло, нас не зупинить.

Бо в кожного четвертого українця хтось із близьких служить чи служив у АТО. І нема таких, хто не втратив на війні друзів чи знайомих. У Нагасакі від бомбардування загинуло 60 тис. чоловік? Ну, так у нас уже більше, ніж 10 тис. А в Сирії взагалі - куди там Хіросіма - 300 тисяч життів - проти 100 тис. японських. І що поробиш, як нам Бог послав випробування - жити поряд із цією урановою помийницею, і хто зна, як довго... Чого вже тут боятися...

Боятися треба тобі, братику-москалику! Бо сидиш на пороховій діжці, і це не дуже спокійне місце. Краще вже загорнутися в простирадло і забитися попід поребрик. І розрадити себе пісенькою про атомну чебурашку: 

«Атомный грибок стоит, качается, под ногами плавится песок. Очень жаль, что эта жизнь кончается, мне пожить еще хотя б часок». 

А може, зробити її новим гімном Росії? Чом би й ні? Вона ж в одній парадигмі з «это есть наш последний и решительный бой», та «вставай страна огромная»? До того ж композитор -Шаїнський, слова теж - радянські...

Євген Якунов. Київ.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-