Молдова: Пенсіонери в очікуванні кращого життя
Реформування найбільш делікатної та «тонкої» соціальної сфери – пенсійної системи – в Україні триває вже 13 років. Ще у 2003-му були закладені види пенсійного забезпечення, і всі ці роки країна планомірно йде до реалізації поставленої мети, але завершити процес поки що не вдалося і... найближчим часом навряд чи вдасться. Хоча надія є – у п'ятницю міністр соцполітики Павло Розенко повідомив, що накопичувальну пенсійну систему планується запровадити вже з 1 січня 2017 року
У 2008-му, коли в Україні вже робилися практичні кроки на шляху реформування, у сусідній Молдові пенсійні питання тільки-но винесли на активне обговорення. Процес активізувався лише у 2011-му, коли було зроблено перший, незначний крок у цьому напрямку – скасована система пільгових пенсій, а у 2013-го молдавські власті почали здійснювати конкретні реформи пенсійної системи у прискореному режимі.
Чи вдасться Молдові в короткі терміни реалізувати плани, впровадження яких у нас затягується на десятиліття, з'ясовувала наш кореспондент.
РИЗИК – НЕ ЗАВЖДИ БЛАГОРОДНА СПРАВА
На думку колишнього міністра праці і соціального захисту Молдови, а нині депутата парламенту Валентини Булиги, підвищення пенсійного віку – найважчий крок до практичної реалізації реформи пенсійної системи, незважаючи на те, що тривалість життя за останні два десятиліття зросла в країні на 5 років. Важкий, перш за все, через складну демографічну ситуацію в Молдові. За даними експертів, коефіцієнт старіння населення досяг критичної 12-відсоткової позначки ще у 1988 році, а сьогодні цей показник становить 15,3%.
Окрім цього, не менш тривожною залишається постійне зниження кількість молоді на селі і зростаючий дисбаланс між людьми старшого покоління та молоді, а у сільській місцевості відсоток смертності вище за відсоток народжуваності. Ця тенденція, на думку молдавських аналітиків, і у наступні роки буде зростати.
Тривогу викликає й той факт, що пенсіонерів у Молдові близько 700 тисяч, а це майже кожен четвертий житель країни. Маючи населення трохи менше чотирьох мільйонів осіб (без врахування Придністровського регіону) проводити, як мовиться, «з сокири» пенсійну реформу, та ще й за несприятливих соціально-економічних та політичних факторів останнього часу, – справа вельми і вельми ризикована.
У 2013 році за наполяганням Міжнародного валютного фонду та Світового банку у країні вперше заговорили про реальне підвищення пенсійного віку: з 57 до 60 років для жінок і з 62 до 65 для чоловіків. Після тривалих публічних дебатів компроміс щодо підвищення пенсійного віку все ж був знайдений: було прийнято рішення здійснювати це поетапно (до 2020 року).
Куди більш складним є питання фінансового забезпечення проведення пенсійної реформи, адже, згідно зі статистичними даними, близько 85 відсотків Фонду соціального страхування спрямовується на покриття пенсійних виплат. При цьому Фонд пенсійного забезпечення постійно відчуває гостру нестачу коштів, які постійно компенсуються з державного бюджету. А альтернативні, у тому числі й приватні, джерела пенсійного забезпечення у Молдові поки що не створені.
Тому сьогодні мінімальний розмір пенсії заледве сягає 30 доларів (трохи більше 600 молдавських леїв), її середній розмір – близько 60 доларів (1200 леїв), при цьому прожитковий мінімум у країні знаходиться на рівні 1700 леїв (близько 85 доларів).
ЯК УСУНУТИ СОЦІАЛЬНУ НЕСПРАВЕДЛИВІСТЬ
Але життя, як кажуть, внесло свої корективи до планів влади. Після 2013 року пенсійне питання було відкладене саме по собі у «довгу шухляду». Через рік належало провести чергові парламентські вибори, а ще через рік, у 2015-му, у країні спалахнула чергова політична криза (за рік змінилося три прем'єри) у зв'язку з оприлюдненням даних про розкрадання понад мільярд доларів з банківської системи країни. До речі, гроші крали і з збанкрутілого Ощадбанку, через який більшість молдавських пенсіонерів отримували свої пенсії.
Наприкінці 2015-го – на початку 2016-го ситуація раптово змінилася. Молдову накрила хвиля масових антиурядових протестів, – не до пенсійної реформи було. І лише у січні нинішнього року, після призначення нового прем'єра (ним став представник правлячої Демократичної партії Павло Філіпп), ситуація, і політична, і соціально-економічна, відносно стабілізувалася.
Через кілька місяців, влітку 2016-го уряд повернувся до наболілого питання реформування пенсійної системи. За дорученням уряду була створена робоча група, яка займеться розробкою поправок до Закону про пенсійне забезпечення. Але суть запропонованих урядом заходів полягає цього разу не стільки у підвищенні пенсійного віку, хоча, без сумніву, це питання обійти просто неможливо, скільки в усуненні існуючого дисбалансу, точніше сказати, нерівності між різними соціальними категоріями пенсіонерів. Скільки потрібно фінансових коштів для створення міцного фінансового фундаменту під пенсійну реформу, поки не підраховано, але робоча група має намір найближчим часом дати конкретні відповіді на ці питання. Окремими політиками озвучена лише цифра 5% від ВВП, але скільки це буде насправді, зможуть сказати лише фахівці.
АРГУМЕНТИ У ЦИФРАХ
Досить красномовно про соціальну нерівність свідчать, звичайно, цифри. За визнанням молдовського прем'єра, головна соціальна нерівність сьогодні полягає у тому, що одним пенсіонерам гроші нараховуються із розрахунку 75% від рівня їхньої зарплати, а іншим – майже втричі менше, близько 26%.
Приміром, депутат парламенту, котрий йде на заслужений відпочинок, цілком може розраховувати на пенсію розміром близько чотирьохсот з гаком доларів, у той час як сільськогосподарські працівники змушені задовольнятися пенсіями майже у 10 разів меншими (близько 40 доларів). Це при тому, що праця сільського трудівника нічим не легша за працю народних обранців, яких цей же трудівник обрав і довірив прийняття важливих законів.
Є й інші, не менш вражаючі факти. Наприклад, людина, трудовий стаж якої становить 15 років (це мінімальний стаж для нарахування мінімальної базової пенсії) буде отримувати близько 30 доларів, а пропрацювавши 30 років і більше пенсіонер отримає середню пенсію – близько 60 доларів. Здавалося б, все справедливо, вдвічі більше відпрацював – вдвічі більше отримав, але різниця у відпрацьованих роках вагома, а в отриманих пенсійних – мізерна.
До урядових поправок будуть включені такі питання, як підвищення з 1 січня наступного року пенсій (на основі перерахунку відрахувань на соціальний бюджет і призначення базової виплати), постійна їх індексація з урахуванням інфляційних процесів. Основою майбутньої пенсійної реформи, покликаної забезпечити пенсіонерам гідну старість, за словами Філіппа, стане соціальна справедливість шляхом створення стійкої системи пенсійного забезпечення, скорочення розриву між зарплатами та пенсіями.
ПЕРЕД ПОХИЛИМ ВІКОМ ВСІ РІВНІ
З проведенням пенсійної реформи погодилися і профспілки, однак, вони наполягають на розробці спрощеної формули розрахунку пенсій. З тим, щоб після досягнення пенсійного віку людина самостійно зміг порахувати, яку пенсію має виплатити держава. А для цього, на думку лідера молдавських профспілок Олега Будзи, необхідно ліквідувати «пережитки минулого», точніше, позбавитися від так званих привілейованих верств пенсіонерів, а такими є сьогодні депутати, державні чиновники, митники, прокурори, працівники судової системи та багато інших категорій.
Експерти, із свого боку, настійно рекомендують відповідним державним органам вирішити ще одну проблему, яка негативно впливає на ринок праці, і на подальше формування пенсій. Мова йде про посилення боротьби з так званим чорним ринком праці і «зарплатою в конвертах» з подальшим повним викоріненням цього небезпечного явища. За підрахунками аналітиків, щорічно через «конверти» бюджет, а, отже, і соціальний фонд, втрачають сотні мільйонів доларів. Однак, незважаючи на введені урядом жорсткі санкції за порушення трудового законодавства (штрафи за зарплату в конвертах можуть становити до 2,5 тисячі доларів), «чорний ринок» продовжує «процвітати».
СОЦІАЛЬНА БЕЗПЕКА ТРУДОВИХ МІГРАНТІВ
Є ще одне важливе питання, яке молдовській владі рано чи пізно доведеться вирішити. Мова йде про соціальну безпеку трудових мігрантів, котрі, працюючи «гастарбайтерами» за межами країни, грошей у соціальний фонд не відраховують, а, отже, і на соціальні виплати вони розраховувати не зможуть після повернення на Батьківщину. А повертатися, як не крути, доведеться. Не до смерті ж працювати за кордоном.
За неофіційними даними, у різних державах Європи та СНД працюють близько мільйона громадян Молдови. Офіційна статистика вказує на цифри на порядок нижчі, але суть від цього не змінюється. І тут багато що, на думку більшості експертів, залежить саме від ефективної урядової політики у цьому напрямку. Мова йде, насамперед, про термінове ініціювання переговорів з урядами більшості держав, де працюють сьогодні молдавани. Переговорів про надання соціальних гарантій молдавським трудовим мігрантам. Питання досить складне і делікатне, оскільки для початку переговорів про соціальні гарантії, в тому числі і про відрахування до бюджету, необхідно вирішити питання повної легалізації гастарбайтерів, котрі працюють за межами Молдови. Але за нинішньої складної ситуації з біженцями у Європі сподіватися на швидке вирішення цього питання навряд чи доводиться. Кілька років тому переговорний процес начебто і ропочався (з Португалією та Росією), однак про нього якось в останні роки призабули.
НЕ БУТИ ЗАЙВИМИ НА «СВЯТІ ЖИТТЯ»
У дев'яностих роках минулого століття у Молдові побутував гіркий жарт. На запитання одного з іноземних журналістів про те, як молдавським пенсіонерам вдається виживати на пенсію у 500 леїв (сьогодні це становить близько 25 доларів), один з високопоставлених молдовських чиновників невдало пожартував: «Як примудряються? Дуже просто. Тисячу леїв платять за комунальні послуги, а на решту живуть...». Жарт прижився і перейшов у реальність. Але у кожному жарті, як кажуть, є частка жарту. Інше – правда. Як і в Україні, так і в Молдові жартуєтьсяз цього приводу дуже невесело. Оскільки людям похилого віку у обох державах і сьогодні доводиться рахувати «крихти», щоб спочатку розплатитися «за комуналку» і постаратися «дотягнути» до наступної пенсії.
В цьому питанні у Молдові, як і в Україні, влада намагається підтримати населення субсидіями. Молдовани отримують компенсацію, яка жодним чином не покриває витрат на послуги (близько 30%), а у зимовий період – і того менше. І все ж молдовські пенсіонери не втрачають надії на те, що розпочата урядом пенсійна реформа, що заснована на принципах соціальної справедливості та рівності, врахує всі нюанси реального життя у реальній країні. І вони зможуть, як їхні однолітки у країнах Заходу, витрачати пенсію не на оплату комунальних рахунків, а на подорожі та спілкування один з одним. А, головне, не будуть зайвими на цьому «святі життя».
Зінаїда Гурська. Кишинів
