Президентські вибори у Молдові: чи вдасться уникнути політичних «землетрусів»?
Трохи більше місяця залишилося до чергових виборів президента, які відбудуться у Молдові 30 жовтня. У певному сенсі, особливі вибори, так як президента в країні буде знову обирати народ. Рівно через два десятиліття (останні всенародні вибори президента відбулися в 1996 році), рішенням Конституційного суду громадянам повернули право самим обирати главу держави. І ще одна, не менш важлива особливість: молдаванам належить зробити воістину історичний вибір, так як основна боротьба, за даними політологів і соціологів, розгорнеться між прихильниками європейської інтеграції та політиками, погляди яких спрямовані в бік Москви.
ПОВЕРНЕННЯ НА КОЛА СВОЇ
Зміну в 2000-му році конституційної процедури обрання президента в Молдові було здійснено нібито на підставі переходу від президентської форми управління державою до парламентської. Хоча, під час правління комуністів (з 2001 по 2009 роки) парламентською республікою, як кажуть, і не пахло. Усіма справами «заправляв» в країні президент, комуніст Володимир Воронін.
Проте в далекому 2000-му році ніхто й припустити не міг, до яких політичних потрясінь це призведе. І якщо у 2001 і 2005 роках, коли після парламентських виборів в законодавчому органі «правила балом» комуністична більшість, і вибори проходили без ексцесів, то у 2009 році, після втрати комуністами парламентської більшості у законодавчому органі, ситуація докорінно змінилася.
Після того, як Володимир Воронін залишив пост президента, через відсутність згоди (між депутатами від проєвропейських сил і комуністами) щодо кандидатури наступного президента, країна занурилася у тривалу політичну кризу, а главу держави вдалося обрати лише через три роки, у 2012 році. Чи то з сьомої, чи то з восьмої спроби.
Саме та політична криза і стала основним аргументом для Конституційного суду повернути країну в нормальне русло та проводити вибори президента шляхом всенародного голосування.
ВОГНИЩЕ ПОТУШИЛИ, НЕБЕЗПЕКА ЗАЛИШАЄТЬСЯ...
Здавалося б, після вищевказаного рішення Конституційного суду ситуація повинна була стабілізуватися. Однак приводів для занепокоєння перед виборами, як виявилося, як і раніше, більш ніж достатньо. А деякі політологи поспішили з пророцтвами про політичні «землетруси», які наближаються та нібито будуть мати катастрофічні наслідки для молодої молдавської демократії. За останні два десятиліття змінився не тільки світовий та регіональний політичний ландшафт, але і вигляд самої Молдови (політичний, економічний та соціальний) зазнав деяких змін, головною з яких стало підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом і прагнення країни стати повноправним членом європейської спільноти держав.
Але калейдоскоп політичних уподобань молдавських виборців, схоже, не дуже змінився. Незважаючи на досить оптимістичні заяви більшості молдавських політиків про те, що часи, коли виборцю доводилося робити нелегкий вибір між проросійськими та проєвропейськими кандидатами, давно «канули в Лету», а Євросоюз залишається єдиним шансом для Молдови, схоже, не мають впевненої основи. Судячи з заяв соціологів, молдавські виборці й сьогодні нагадують персонажів байки «Лебідь, Щука та Рак», що активно використовується і буде використовуватися кандидатами на пост глави держави, кожен з яких намагається перетягнути «віз» на себе.
КОРУПЦІЯ ЯК КАМІНЬ СПОТИКАННЯ
Головною причиною збайдужілого інтересу молдаван до ЄС і скептичного ставлення до співпраці з Європою, на жаль, залишається корупція, яка простягнула свої щупальця до багатьох ешелонів влади. І головні корупційні скандали розгорілися саме тоді, коли при владі перебували проєвропейські політики.
Виборча кампанія, яка стартувала на початку вересня, проходить на тлі найбільших за всю історію сучасної Молдови корупційних викриттів. Буквально за кілька місяців до старту президентської гонки за гратами опинився колишній прем'єр-міністр Молдови Влад Філат і ряд наближених до нього чиновників і бізнесменів, обвинувачених у причетності до розкрадання понад мільярда доларів з банківської системи країни.
А на початку вересня в суспільстві «вибухнула чергова корупційна бомба: був затриманий в Україні та переданий Молдові «рейдер СНД» В'ячеслав Платон, підозрюваний у відмиванні 20 мільярдів доларів. А в останній тиждень вересня - затримана небачена досі кількість суддів - 15 та три судових виконавця. Їм інкримінується причетність до злочинних схем по відмиванню більше 20 мільярдів доларів через банківські структури Молдови, Росії та інших держав. Не кажучи вже про арешти та затримання чиновників рангом нижче.
Гучні скандали не могли не надати відповідний вплив на ступінь довіри виборців до політичного класу країни. Цілком ймовірно, що саме з цієї причини, згідно з даними одного з останніх соціологічних опитувань, громадяни Молдови хотіли б бачити президентом країни не сучасного політика, а господаря Молдови Штефана Великого, який володарював у середині п'ятнадцятого століття, і за часів якого молода молдавська держава мала свою вагу та вплив в цій частині Європи.
ХТО ВИГРАЄ В ЗАГАЛЬНІЙ «БІЙЦІ»?
Побоювання політичних «землетрусів», про яких з усією відповідальністю заявив кандидат у президенти від правлячої Демократичної партії Маріан Лупу, треба сказати, не такі вже й безпідставні. Частина претендентів на найвищий пост у державі (ліберал Міхай Гімпу, екс-прем'єр Юріє Лянке, Маріан Лупу) ведуть безкомпромісну боротьбу за збереження європейського вектора розвитку Молдови. Їх опоненти - соціаліст Ігор Додон, журналіст Дмитро Чубашенко (його висунула проросійська «Наша партія») наполягають на докорінній зміні політичного вектора країни в бік путінського Євразійського союзу.
Більш того, Ігор Додон продовжує марити ідеєю денонсацію Угоди про асоціацію з Євросоюзом і повному перегляді геополітичного вектора країни. При цьому, багато хто в Молдові вважають заяви Додона блефом. Мало хто вірить в обіцянки Дмитра Чубашенко (у разі його перемоги на виборах) розпустити парламент і оголосити дострокові парламентські вибори. Тому що конституційних підстав для розпуску парламенту немає. Але не брати до уваги подібні заяви теж ніби не можна, так як і один, і інший - «ліві», так сказати кандидати, у свій час легко змінювали свої переконання під впливом тих чи інших факторів. Не зайвим буде нагадати і про політичні рейтинги уподобань виборців: за місяць до виборів, згідно з даними соцопитувань, лідирує Ігор Додон, за яким слідують екс-міністр освіти Майя Санду, колишній спікер парламенту Маріан Лупу і керівник Громадянської платформи «Гідність і правда» Андрій Нестасе. Можливо, саме про такі політичні катаклізми та «землетруси» говорив лідер молдавських демократів Маріан Лупу.
ПЕРЕДВИБОРЧІ ЗИГЗАГИ КАНДИДАТІВ - НЕПЕРЕДБАЧУВАНІ
Деякі захвилювалися після таких переваг і в сусідній Румунії. Політолог Октавіан Мілевський, наприклад, не виключає, що слідом за президентськими виборами в Молдові може «вибухнути» черговий політичний майдан. Приводом до такого роду думок послужило те, що праві проєвропейські сили (ліберал-демократи, Європейська народна партія, громадянська платформа «Гідність і правда», партія «Дія та солідарність») так і не змогли прийти до спільного знаменника і висунути єдиного кандидата від «правих сил» на пост глави держави. З усього видно, будучи в полоні власних амбіцій та «під градусом» боротьби за президентське крісло, кандидати призабули відому народну мудрість про те, що, коли «двоє б'ються, обов'язково виграє третій». А третіми у виборчій ситуації цілком можуть виявитися сили, які постійно «звіряють свої кроки з Москвою та здатні повернути Молдову в минуле, віддавши країну «в обійми Москви». Вже зараз лідер соціалістів поспішив за благословенням до Патріарха Московського та Всієї Русі Кирила, чим викликав здивування навіть у прихильників євразійського вектора. А чим йому не догодив Патріарх Кишинівський та Всієї Молдови Володимир?
Мабуть, це і дало підставу лідеру молдавських лібералів Міхаю Гімпу звинуватити Додона в тому, що той, у випадку «абсурдної перемоги на виборах», продасть Молдову Росії та розпочне федералізацію країни. Сам же Гімпу під час президентської кампанії активно просуває ідею об'єднання Молдови з Румунією до 2018 року (на кшталт об'єднання Німеччини).
Але якщо на початку виборчої гонки було більш-менш ясно, хто за «правих», а хто за «лівих», то сьогодні картина «переваг» кандидатів зовсім розмилася».
Як заявив в одному зі своїх виступів кандидат від Європейської Народної партії Юрій Лянке, «переговори з висунення єдиного кандидата від правих сил були лише марною тратою часу». І з жалем зазначив, що лідер «Гідності і правди» Андрій Нестасе, який позиціонує себе як європейський політик, за весь час виборчої кампанії жодного разу не висловився на користь європейської інтеграції. Немає цього словосполучення і в жодній з його передвиборчих програм. І на завершення назвав Нестасе молодшим братом Ігоря Додона.
Цю деталь зазначив політичний аналітик Корнеліу Чуря, вказавши, зі свого боку, що і в програмі Майї Санду також не проглядається ідея європейської інтеграції.
Чи означає це, що кандидата (нібито від «лівих») Ігоря Додона трошки «тягне вправо», а кандидати від «правих» не проти «загравати» з «лівими», стверджувати важко. Однак те, що досі деякі кандидати, схоже, так і не визначилися з вектором своїх політичних уподобань, абсолютно очевидно.
Виборцям ще важче розібратися в передвиборчих головоломках.
Реєстрація кандидатів у президенти Молдови завершується через кілька днів, 1 жовтня. З усього видно, тоді й почнеться справжня боротьба за найвищу посаду в державі. Хоча це не виключає появи на світ нових несподіванок і сюрпризів.
Зінаїда Гурська. Кишинів
