«Особливий статус» Донбасу не світить

Від часу візиту до України міністрів закордонних справ Франції Жана-Марка Еро та Німеччини Франка-Вальтера Штайнмаєра, які заявляли про необхідність Конституційних змін щодо надання Донбасу «особливого статусу», минуло два тижні. Однак, тиск на українську владу не припинився, він наростає. Словесний, звісно.

Природа «Мінського тупика»

Ніхто уже й не приховує, що Франція та Німеччина в «українському питанні», в першу чергу, відстоюють власні політичні та економічні інтереси. І не лише вони. Згадайте недавній вислів словацького прем’єра Роберта Фіцо: мовляв, Україна не виконує Мінські угоди ще більшою мірою, ніж їх не виконує Росія. От і віце-президент США Джозеф Байден прозоро натякав, що Євросоюзу не терпиться повністю відновити економічні зв’язки з Росією: «мінімум п'ять країн прямо зараз хочуть скасування введених проти Москви санкцій».

Втім, вони можуть тиснути і хотіти, хотіти і тиснути – скільки завгодно. Мінський процес, з усіма своїми документами, – в абсолютному тупику, починаючи з дня підписання угоди. Адже, коли держава ставить підпис під документом, вона гарантує виконання його положень. Так і було гарантоване надання особливого статусу «окремим районам», ОРДЛО. Те, що під це треба змінити Конституції і на те має право лише Верховна Рада, проголосувавши конституційною більшістю у 300 голосів, тоді, у вересні 2014-го, схоже, залишилося поза увагою. Можливо, російська сторона пропустила це «за Фрейдом», адже у Москві ніколи не погоджувалися з тим, що Україна – це держава, з усіма відповідними інститутами та законами. Можливо, українська сторона тоді делікатно промовчала, а іншим словами – схитрувала…  Але питання залишається питанням: як влада, виконавча в даному випадку, могла гарантувати рішення вищого законодавчого органу – Верховної Ради?  Адже це пряме порушення Конституції України та принципу розподілу гілок влади.

Що народ скаже?

Перше читання змін до Конституції, як ми добре пам’ятаємо, пройшло 31 серпня 2015 року. Попри протести та безлад з вибуховими пакетами та жертвами серед охорони парламенту, просту більшість (226+) вдалося назбирати. Тоді вдалося. А якщо б це ж голосування пройшло сьогодні? З урахуванням того, що трапилось в Україні і з Україною протягом року, а також – перспективи дочасних виборів, сумнівів немає: простої більшості «за» вже не було б. А щодо другого читання з необхідністю набрати конституційну більшість 300+ - то це вже взагалі зі сфери ненаукової фантастики.

Справа зайшла в глухий кут, з якого є лише два гіпотетично можливих виходи:

1. Всеукраїнський референдум, на який буде винесено питання про «особливий статус» ОРДЛО;

2. Дострокові вибори до Верховної Ради.

Залишимо за дужками очевидне, а саме, небажаність подібних заходів для України в її нинішньому становищі та, навпаки, надії, що покладає на них Кремль у сенсі дестабілізації української держави. Основне те, що і в першому, і в другому випадку щодо ключового питання має висловитися народ. І що він скаже?  

Варіант №1: Всеукраїнський референдум; за ОС ОРДЛО – менше чверті українців

На всеукраїнському референдумі українці проголосують проти «особливого статусу» Донбасу. Таку думку висловив директор Центру "Соціальний моніторинг» Дмитро Дмитрук, до якого «Укрінформ» звернувся за коментарем.

Дмитрук: «За даними дослідження, громадяни мають негативне ставлення до впровадження особливого статусу Донбасу: не підтримали б таке рішення 64,2 % опитаних. Щодо Сходу та Півдня, то там трохи менша кількість противників «особливого статусу». Таке їхнє ставлення пояснюється тим, що на тимчасово окупованих територіях проживають їхні знайомі або родичі».

Також пан Дмитрук переконаний, що більше половини українців проти виборів в ОРДЛО.

Дмитрук: «59 % респондентів не підтримують проведення виборів на тимчасово окупованих територіях Донбасу до взяття їх під контроль українською владою. Проти таких виборів найбільше виступають мешканці Західного, Центрального та Північного регіонів».

І це не єдине дослідження з подібним результатом. Згідно з даними опитування, проведеного Центром Разумкова у середині вересня, 50% опитаних громадян України не підтримують надання Донбасу особливого статусу, підтримують таку ідею лише 22,7% опитаних. Надання особливого статусу Донбасу не підтримують більшість жителів Західного та Центрального регіонів, а також відносна більшість жителів Південного регіону. У Східному регіоні та на Донбасі (тій його частині, яка контролюється Україною) частки тих, хто підтримує, і тих, хто не підтримує надання Донбасу особливого статусу, є приблизно рівними.

Трішки більше половини громадян України (50,6 %) однозначно виступають проти виборів на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей до моменту повернення повного контролю Києва над ними, підтримують проведення таких виборів лише 23,9%.

Варіант № 2: Дострокові вибори до Верховної Ради: уже й 226 голосів немає

З дочасними виборами трохи складніше, але результат проглядається той же самий, що і з референдумом: навіть простої більшості, не кажучи вже про конституційну, партії та політики, що підтримають «особливий статус» - а це буде ключовий пункт усіх програм -  й близько не наберуть.

Та й взагалі: проведи вибори зараз – в Раду пройдуть ті самі. Згідно з опитуванням, яке проводилося Центром "Соціальний моніторинг" та Українським інститутом соціальних досліджень ім. Яременка спільно з відділом моніторингових досліджень соціально-економічних трансформацій Інституту економіки та прогнозування НАН України,  дострокові вибори до Верховної Ради нічого не змінять в її структурі. Згідно з результатами моніторингу громадської думки «Ваша думка», у серпні 2016 року на виборах до Ради «Батьківщину» підтримали б 10,6 %, «Самопоміч» - 7,4 %, «Опозиційний блок» - 7,1 %, БПП - 7,0 %, Радикальну партію Олега Ляшка - 6,6 % громадян. Менше прохідного бар’єру у 5% набирають «За життя» Вадима Рабиновича (4,5 %), «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка (3,8 %), «Свобода» Олега Тягнибока (3,7 %), «Наш Край» (3%), «Хвиля» Міхеїла Саакашвілі (2,5 %).

Мінськ сьогодні – це Дейтон вчора

…І тут – ніби сама доля подарувала Україні дуже яскравий та переконливий аргумент для дискусії з євробюрократами, що не полишають своїх вічних лекал та трафаретів. Буквально минулої неділі в Республіці Сербський, яку, згідно з Дентонськими угодами від 14 грудня 1995 року, США та ЄС «запхали» до Боснії і Герцеговини з «особливим статусом» і однією лише метою – за будь-яку ціну припинити криваву війну, пройшов референдум. 99% з тих 60% громадян, які прийшли до урн, відповіли «так» пропозиції збереження дати національного свята – дня проголошення республіки 9 січня 1992 року. І центральна влада в Сараєво, і ЄС, і США рішуче наполягали на скасуванні референдуму. Навіть Сербія зайняла нейтральну позицію. Лише Москва, яка завжди хоче «миру» у вигляді війни, підтримала керівництво Республіки Сербської, яке, до речі, за кілька днів «до» відвідало білокам’яну і, треба розуміти, отримало якісь гарантії. Можна сказати, що коло замкнулося: саме через цю подію, що її у Республіці Сербській відзначають як свято, війна і почалася… Тобто, завбачливу Європу варто «поздоровити» з новим старим конфліктом.  

А українці не хочуть, щоби їхня країна перетворилася на Боснію і Герцеговину-2. Висновок: Мінський процес – у безнадійному тупику, щоб там не казали про його «безальтернативність» в різних столицях світу. Щоби шлях до миру в Україні з того тупика вивести, не українську Конституцію треба змінювати, а самі угоди про закінчення війни.

Сергій Тихий, Мирослав Ліскович, Київ