Мінськ рухає Україну у руслі «доктрини Еро»?

Аналітика 21.09.2016 18:41 2027

Такий висновок витікає з підписаного сьогодні меморандуму про «відвід військ у трьох зонах». Але це лише на перший погляд так

Якось дуже підозріло співпало підписання у Мінську меморандуму про відвід військ від лінії зіткнення на Донбасі у трьох зонах із першим месседжем нещодавньої резонансної заяви міністра закордонних справ Франції Марка Еро. Далі глава французької дипломатії продовжив у такому дусі, що вся українська Україна обурилася: зміни до Конституції, вибори в ОРДЛО, амністія «апалчєнцев» і лише потім – повернення контроля над кордоном, якого, за таких обставин, ми не дочекаємось. Зрада?

 Якщо завтра-післязавтра на розгляд Верховної Ради буде поданий закон про вибори  в «окремих районах…», який, згідно чуток, уже розроблено Русланом Князевичем, то це буде другий крок у напрямку «доктрини Еро» - #зради, іншими словами. Далі – голосування. Чи має воно шанс, при тому, що для прийняття подібних законів достатньо простої більшості? Якщо згадати, як, згідно процедури, 31 серпня минулого року, поправки до Конституції було прийнято у першому читанні теж простою більшістю, то можна припустити, що і зараз пройде. Звісно, минуло більше року, розклади в Раді змінилися, але все ж таки, 226 «за» це досяжна ціль.

А от 300, для внесення остаточних змін до Конституції – то вже, мабуть, недосяжна межа.

З такого тупика, якщо продовжувати рухатися в руслі «доктрини Еро» , є лише один вихід – дочасні вибори. Давайте опустимо зараз розмову про весь антураж цього дійства, якщо до нього дійде: «ядерний» популізм, всеукраїнська сварка і суспільний роздрай тощо. Давайте подивимся на них з боку нашого запитання: дадуть ці вибори бажані «300»? Не дадуть - ні по новому, чисто пропорційному закону про вибори, якщо його приймуть, ні по старому, пропорційно-мажоритарному. Той же самий тупик у перспективі.

Тепер запізніле, звісно, запитання до авторів перших ще Мінських угод: що вони мали на увазі, підписуючи документ, що ГАРАНТУЄ якесь рішення представницької влади (Верховної Ради), якщо гарантувати таке рішення можна лише застосуванням брутального тиску? Хтось збирався тиснути? Ну, схоже, не те, що не збирався, а просто розумів, що у питанні Конституційних змін, які загрожують існуванню цілісної держави Україна, і тиск не дасть потрібного результату.

Про те, що то був такий спеціальний задум, з метою поставити в тупик не Україну, а Мінський процес в цілому, довелось прочитати дуже багато. Що це, мовляв, не більше, ніж інструмент для бодай тимчасового стримування російської агресії.  Якщо це так, насправді, то дуже нагадує спектакль, де всі ролі розписані, всі виконавці розуміють свою задачу і в який спосіб їх буде використано для розвинення сюжету і наближення фіналу.

Тобто Росія – розуміє це теж, і якщо Кремль на таке іде, то він просто не бачить іншого виходу.

Світлана Крук, Київ

Повна версія сайту
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-