Придністровська чолобитна: «Ну візьміть нас...»

Придністровська чолобитна: «Ну візьміть нас...»

Аналітика
Укрінформ
«Приєднувальний» демарш Шевчука на тлі заяв про проголошення Придністров'я «окупованою Росією територією»

За три дні до офіційного старту виборчої кампанії в невизнаній Придністровській Молдавській республіці (на початку грудня тут пройдуть так звані президентські вибори), 7 вересня нинішнього року, чинний лідер регіону Євген Шевчук видав указ «Про реалізацію підсумків республіканського референдуму, який відбувся 17 вересня 2006 року». Сам по собі указ якось нікого особливо не здивував, гучного ажіотажу, на який скоріш за все розраховував лідер ПМР, не викликав. Політологи обмінялися деякими висновками - їм висловитися по статусу належить. Політики, у свою чергу, посилкувалися напередодні виборів використовувати «свіжий посил» кожен у своїх інтересах. І можна було б пропустити, як прийнято говорити, «свіжоспечений» документ повз вуха, якби не деякі нюанси його появи на світ.

Слід зауважити, що ні у Тирасполі, ні у Кишиневі, ні навіть у Кремлі, де повинні були якимось «крилом» відреагувати, готовими до такого «несподіваного» повороту подій не були. Тому, будучи явно захопленими зненацька, коментувати це «явище Указу народу» відмовилися. Прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков, наприклад, поки ще не зрозумів, «на чому ґрунтуються такі дії» влади невизнаного Придністров'я. У Молдові цю відмову назвали «московським ляпасом» Євгену Шевчуку.

ПРИДНІСТРОВСЬКІ КАЗКИ «У НОВІЙ ПАЛІТУРЦІ»

Для тих, хто не дуже обізнаний з політичними лабіринтами Придністровського регіону, доречно нагадати, що це за такий референдум «загадковий», про який десять років ніхто не згадував, у чому його головна суть, і чому саме зараз він «сплив».

Повне визнання незалежності Придністров'я з подальшим його приєднанням до Росії - саме таким був результат ніким не визнаних підсумків того самого референдуму. У 2006 році за незалежність і приєднання до Росії висловилися понад 90% виборців регіону, які брали участь у так званому референдумі. У нинішньому указі також йдеться про повну гармонізацію Придністровського законодавства з законодавством Російської Федерації.

Сьогодні в регіоні як і раніше вирує валютний криза, економіка продовжує вільне падіння - лише за вісім місяців товарообіг регіону знизився на 22%, а податкові відрахування до місцевого бюджету не дотягують навіть до 50-відсоткової позначки. Тому не виключено, що вищезазначеним указом, як і призабутим референдумом, переслідується лише мета відвернути увагу мешканців регіону від реальних проблем у соціально-економічній сфері.

Безумовно, і в Тирасполі, і в Кишиневі прекрасно розуміють завуальовану мету цього швидко підписаного документа. Євгену Шевчуку при втраті контролю над парламентом і, відповідно, падінні його популярності необхідно зробити напередодні виборів «реально привабливий» крок - так би мовити, щоб зацікавити виборця. Однак Москву, в обійми якої він вирішив спішно кинутися, попередити чинний президент, мабуть, не встиг.

КОНЦЕСІЯ НА 30 РОКІВ ЯК ВАРІАНТ

Не можна не враховувати той факт, що і на правому березі Молдови готуються до виборів президента, які відбудуться дещо раніше, ніж у Придністровському її регіоні. І не виключено, що деякі політформування не забудуть використати указ Шевчука у своїх цілях, щоб розіграти Придністровську карту у своїй грі.

Мабуть, це і дало привід румунському політологу, директору Інституту політології та міжнародних відносин румунської Академії наук Дану Дунгачіу висунути версію про те, що у рамках президентської кампанії в Молдові не виключено, що «окремі кандидати виступлять з ініціативою про відмову від Придністров'я». Ідея, до речі, аж ніяк не нова для молдавської політики. Досить згадати, що якщо у Придністров'ї говорять виключно про приєднання до Росії, то кілька років тому, в 2009 році, також у розпал виборчої кампанії, один з молдавських політиків висунув ще більш «ефектну», на його погляд, формулу «врегулювання» Придністровського конфлікту.

Тодішній лідер молдавських соціал-демократів, нинішній посол Молдови в Росії Думітру Брагіш виступив з ініціативою про «здачу Придністровського регіону в концесію Росії терміном на 30 років». Дорого обійшлася тоді лідерові соціал-демократів ця необдумана, на думку більшості політологів, ініціатива. Хотів, як мовиться, «як краще» - перетягнути на свою сторону російськомовний електорат, а вийшло, як розповідав покійний Віктор Степанович Черномирдін, «як завжди»: за два тижні до виборів рейтинг партії (у СДПМ були всі реальні шанси потрапити в парламент) практично впав, а сьогодні вона взагалі «наказала довго жити». Ось такі бумеранги молдавської політики...

КИШИНІВ-ТИРАСПОЛЬ: ЗБІГ ДУМОК ЧИ ВИПАДКОВІСТЬ?

Слід зазначити, що ідея приєднання до Росії у Придністров'ї дещо потьмяніла, покрившись пилом десятиліть. І води в Дністрі з моменту збройного конфлікту 1992 року спливло чимало, виросло нове покоління, яке і не дуже добре сьогодні пам'ятає, що не поділили між собою лівий і правий береги.

У той же час існують, однак, ризики, що ініціатива Шевчука може вдарити бумерангом по його винаходу, так як ситуація за останні роки змінилася докорінно. За попередніми даними останнього перепису (2015 року), населення регіону скоротилося майже на 15%, не перевищуючи півмільйона осіб, причому «кістяк» складають молдавани та українці. А якщо судити за даними Молдавського міністерства інформаційних технологій, суттєво зростає кількість громадян, які проживають у Придністров'ї, але бажають отримати молдавське громадянство, а заодно і біометричний закордонний паспорт, з яким вільно, без віз, можна відвідати чимало європейських країн. Росіяни, до речі, теж дуже хочуть вибратися за межі невизнаного регіону світ подивитися. Простіше кажучи, складно передбачити, якими б були результати аналогічного референдуму, проведи його Шевчук сьогодні...

І все ж, витягнений з політичних скринь передвиборчий «козир» про проголошення незалежності Придністров'я з подальшим його приєднанням до Росії не раз, і не двічі ставав «розмінною картою» в політичних іграх, надаючи «ведмежі послуги» як на лівому, так і на правому березі Дністра.

Час від часу його використовували і московські політики, в основному, представники партії Володимира Жириновського, пропонували «негайно» вирішити питання «про приєднання Придністров'я до Росії». Навіть відповідні демарші прямували до МЗС РФ. Офіційний же Кремль поки тримає дистанцію, заявляючи про повагу до суверенітету і територіальної цілісності Молдови. Насправді, проблем у Москви і без Придністров'я вистачає.

ПРИДНІСТРОВ'Я ЯК «ФІШКА» ПЕРЕДВИБОРЧОЇ РИТОРИКИ

У відповідь на «указ» Євгена Шевчука офіційний Кишинів відреагував стримано, обмежившись заявою Бюро реінтеграції при уряді Молдови. Документ, як втім й сам референдум, визнали недійсним, зазначивши при цьому, що він може негативно вплинути на хід відновлення переговорного процесу у форматі «5+2». Під загрозою опинилася ще одна ініціатива молдавського парламенту. Ще влітку його спікер Андріан Канду заявив, що під час осінньо-зимової сесії молдавські законодавці в пріоритетному порядку планують обговорити питання про надання Придністров'ю спеціального статусу в складі єдиної молдавської держави.

Прем'єр-міністр Молдови Павло Філіп був більш лаконічним і прагматичним, прямо зазначивши, що указ Євгена Шевчука носить суто популістський характер і орієнтований на виборчу кампанію, яка розпочалася у Придністров'ї.

Не пройшов указ непоміченим і в Румунії. В адміністрації президента сусідньої держави риторику указу Шевчука назвали «провокаційною», закликавши «спокійно до цього поставитися, щоб уникнути ескалації напруженості».

Керівник молдавських соціалістів, кандидат у президенти Ігор Додон, неодноразово виступає за зближення з Росією та денонсацію Угоди про асоціацію з ЄС, на цей раз вирішив не ризикувати, заявивши «про всяк випадок», що Придністров'я було, є і буде територією Республіки Молдова.

Лідер Ліберальної партії, який також претендує на крісло президента Молдови Міхай Гімпу був більш категоричним і закликав молдовську владу «проголосити Придністров'я окупованою Росією територією», не виключивши при цьому «повторення Кримського сценарію».

ШЕВЧУКУ ЗАКОН НЕ ПИСАНИЙ

Примітним є ще один момент. Якщо багато громадських організацій регіону, серед яких і Союз молдаван Придністров'я, ініціативу Шевчука підтримали, то з вуст деяких депутатів Верховної Ради невизнаної Придністровської Молдавської республіки, які жорстко розкритикували указ, назвавши його передвиборчим демаршем, прозвучала думка, абсолютно аналогічна офіційному Кишиневу. Особливій критиці депутати піддали ту частину указу, де йдеться про те, що «правові акти, що суперечать базовим основоположним принципам федерального російського законодавства, не підлягають застосуванню».

Депутати задають цілком резонне питання: а що робити з тими законами, які вже прийняті, але не зовсім, скажімо так, гармонізують з російським законодавством, викинути їх у смітник? Віце-голова так званої Верховної Ради Галина Антюфєєва навіть заявила про наміри обговорити, наскільки законним є дещо передчасно народжений указ.

У зв'язку з цим доречно ще раз підкреслити, що після виборів 2015 року більшість депутатських місць у Верховній Раді Придністров'я належить політичним опонентам, якщо не сказати, супротивникам Євгена Шевчука, представникам партії «Оновлення», за якою, як вже зазначалося, стоїть найбільша у регіоні бізнес-структура - компанія «Шериф».

НЕБЕЗПЕКА РЕАЛЬНА ТА УЯВНА

Звичайно, майбутні вибори президента в Молдові та лідера в її Придністровському регіоні - події першорядної ваги у політичному житті країни. Однак офіційний Кишинів куди більш стурбований не стільки передвиборчими демаршами на лівому березі Дністра, скільки все рельєфніше проступаючої проблемою, від вирішення якої багато у чому залежить стабільність та мир в регіоні.

Молдавська влада з тривогою заявляє про необхідність початку термінового виведення з території Придністровського регіону російських військ. Там, без згоди конституційниої влади Молдови, дислокована Оперативна група російських військ, яка постійно бере участь у порушенні норм міжнародного законодавства та військових навчаннях на території регіону, кількість яких різко зросла. А на військових складах у селі Колбасна Рибницького району ще з радянських часів зберігаються понад 20 тисяч тон боєприпасів, які становлять значно серйознішу небезпеку для усіх жителів регіону, ніж передвиборчі «чолобитні» про приєднання до Росії.

Зінаїда Гурська, Кишинів

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-