Сполучені Штати та вибори: плями на Сонці

Аналітика 13.09.2016 13:00 796

«Великий» Захід і США не сприйняли запропоноване Росією повернення до «пост-Ялтинського» світоустрою минулого століття зі сферами впливу та «червоними лініями»

Існує така теорія - все, що відбувається з нами на планеті, пов'язано із Всесвітом. Сонячна активність впливає на все живе на Землі і дивним чином збігається з періодами потрясінь, мору та війн.

Є ще одна доведена теорія, за якою все, що відбувається в США, має глобальні наслідки. Чи такий ефект має стратегічне мислення американців, чи то світ переоцінює значення американських подій, але кожна репліка на берегах Потомака або редакційна стаття у «Вашингтон пост» відбивається на цілих регіонах світу. В тому числі, й на подіях в Україні.

З одного боку, це може навіть тішити. Мовляв, Україна міцно вкоренилася на глобальній політичній карті, і світ про нас не забуває.

З іншого - світ про нас не забуває, як не може звичайна спільнота забути про глобальний катаклізм, з усіма війнами, анексіями, з неспровокованою агресією, з десятками тисяч загиблих та поранених, з мільйонами біженців.

Це тішити не може. Адже ані Україна, ані українці не обирали собі такої долі.

Є таке поняття - суб'єкт глобальної політики. Це той політик, або країна, яка приймає рішення, і головне, володіє ресурсами і/або політичною волею, щоб таке рішення реалізовувати.

Протилежне йому поняття - об'єкт глобальної політики. Це, як правило, країна «третього світу», у якої не вистачає ресурсів для прояву власної політичної волі, і яка є іграшкою у «суб'єктів», що вчиняють з нею на власний розсуд.  

Особливо цікаво розмірковувати про це в Україні, яка, де-факто, перетворилася на таку собі другу Палестину, з тією лише відмінністю, що опинилася в епіцентрі не релігійного, але світоглядного конфлікту: між великим Заходом, з одного боку, і російським Сходом - з іншого, причому останній б'ється у передсмертних корчах розвалу «неоімперії». Не мріяла Україна перетворитися на буфер між цивілізованим світом та конаючим імперським монстром, не сподівалася ніколи прийняти на себе агресію і міазми здихаючої потвори. 

Саме це зіткнення світів, рух тектонічних пластів, плями на великих «світилах» і розривають нашу країну на кровоточиві шматки, перемелюють долі людей та женуть геть із батьківських осель цілі родини.

ДО ЧОГО ТУТ ВАШИНГТОН?

Ви спитаєте - а до чого тут Вашингтон? Власне, майже ні до чого. За певним винятком. США є активним гравцем на українському полі.

Володимир Путін, Ангела Меркель

Доволі «вимушені» зустрічі, які Володимир Путін мав зі світовими лідерами в китайському Ханчжоу, ще раз підтвердили очевидну істину - світ сприймає Росію, здебільшого, як «світового хулігана», якому просто немає що продемонструвати, окрім напруження нікому не потрібних мілітарних м'язів, а отже, такому хулігану не може бути гідного місця серед поважних партнерів. 

З певною натяжкою, але можливо стверджувати, що Володимир Путін отримав «останнє китайське попередження» від президента США Барака Обами стосовно мирної угоди по Сирії, а також доволі прозорі послання щодо ситуації в Україні.

Ці дискусії підтвердили доведений факт: запропонована було Росією парадигма «домовлятися про Україну без України» зазнала фіаско. «Індивідуальні» зустрічі Путіна окремо з Президентом Франції Ф.Оландом і окремо з Федеральним канцлером Німеччини А.Меркель лише підтверджують, що Росія навряд чи зможе скасувати або викривити модальності «Нормандського» формату переговорів, незважаючи на нещодавні гучні заяви самого Путіна щодо цього на тлі російських же провокацій в Криму.

Теза президента США про те, що Штати не зніматимуть з Росії санкції до припинення агресії проти України, заява Державного департаменту США, яка передувала зустрічі в Ханчжоу, про те, що США ніколи не визнають незаконну анексію Криму Росією, а також прийняте днями рішення США продовжити та ще й ввести нові санкції проти Росії - все це в комплексі можна розцінити як ознаку очевидного: «великий» Захід не сприйняв запропоноване Росією повернення до «пост-Ялтинського» світоустрою минулого століття зі сферами впливу та «червоними лініями». Навіть поточні та майбутні виборчі кампанії і об'єктивне послаблення правлячих коаліцій в країнах, які є «локомотивами світової політики», не змогли суттєво вплинути на таку сталу позицію.

У цьому контексті позиція США є лише підтвердженням цієї тези, адже країна наближається до президентських виборів, і весь світ, затамувавши подих, спостерігає за дебатами кандидатів та прогнозує, яким чином на долі цілих регіонів світу відбиватимуться їх іноді доволі екзотичні передвиборчі тези. Україна у цьому контексті, зі зрозумілих причин, не стоїть осторонь. Більш того, саме українська тема, як і тема перспектив щодо відносин з Російською Федерацією, стали чи не «найгарячішими» пунктами у програмах кандидатів.

Чим все це може обернутися для України?

Нетривіальне запитання…

ПЕРЕД ЛИСТОПАДОМ. ВХІДНІ ТЕЗИ, ВИХІДНІ ВИСНОВКИ 

Події, що відбуваються в рамках президентської кампанії 2016 року в Сполучених Штатах Америки, свідчать про те, що США перебувають на межі серйозних змін як у внутрішній, так і у зовнішній політиці. Це обумовлено динамічним розвитком геополітичної обстановки довкола самих Сполучених Штатів.

Зрозуміло, що в центрі передвиборчих президентських програм - внутрішні соціальні проблеми. Але бурхливі світові процеси не залишили американців осторонь. Враховуючи це, всі учасники кампанії у своїх програмних документах та виступах були змушені представити виборцям підходи до вирішення найбільш важливих проблем с метою збереження за США ролі світового лідера. Зовнішньополітична складова перетворилася на фактор передвиборчої риторики, частина якої торкається поглядів кандидатів щодо стримування Російської Федерації. Таке стримування перетвориться на практичну політику нової адміністрації вже після президентських виборів 8 листопада поточного року.

Дональд Трамп

Нагадаємо, що республіканці й демократи завершили процес затвердження кандидатів для участі у виборах американського президента. У ході партійних національних конвентів, які відбулись відповідно 18-21 липня ц.р. у Клівленді та 25-28 липня ц.р. у Філадельфії, право представляти республіканців отримав бізнесмен-мільярдер Дональд Трамп, а від демократів була висунута кандидатура колишнього держсекретаря США Хіларі Клінтон.

Висунення у якості кандидатів у президенти США бізнесмена-республіканця та жінки-демократа є відображенням попиту американського суспільства на «принципово» нового главу виконавчої влади, яка має бути людиною неординарною та спроможною знайти ефективне і раціональне рішення для доволі складних внутрішніх американських проблем.

ДОНАЛЬД ТРАМП: ПОПУЛІЗМ І ХАРИЗМА

Враховуючи вимогу американського суспільства щодо покращення ситуації в країні, Д.Трамп зорієнтував свою передвиборчу кампанію на отримання підтримки з боку білої частини населення в країні та людей похилого віку. У цьому плані ключовим посилом Д.Трампа стало запровадження більш жорсткого регулювання у сфері міграції, зокрема, шляхом посилення боротьби з незаконною міграцією та встановлення додаткових бар'єрів для мігрантів, які не мають вищої освіти та високої кваліфікації.

Трамп Фото: ZUMA Press/Alamy

Крім того, Д.Трамп побудував свою виборчу кампанію на обіцянках зосередити зусилля на боротьбі з тероризмом (яку, за його твердженням, діюча адміністрація «провалила»), наркоторгівлею та організованою злочинністю, а також на покращенні економічної ситуації.

Для успішного проведення передвиборчої кампанії Д.Трамп активно користується своєю харизмою та спроможністю переконувати слухачів під час виступів. Основу його програмних виступів складає критика внутрішньої та зовнішньої політики діючої адміністрації США.

Разом з тим, аналіз виступів Д.Трампа свідчить про його неготовність представити виборцям точне та глибоке розуміння практичної реалізації передвиборчих обіцянок, у тому числі щодо ймовірних змін у фінансовій та економічній політиці США.

Заяви Д.Трампа стосовно основних підходів до забезпечення світової могутності США також мають достатньо суперечливий характер. Зокрема, він закликає зробити Америку «сильнішою», проголошує гасло «Америка перш за все», але одночасно виступає за обмеження ролі США у світових процесах.

Реакцію, близьку до шоку, викликали серед союзників по Альянсу припущення кандидата у президенти щодо відмови США від виконання власних зобов'язань у відповідності до статті 5 Статуту НАТО, якщо внесок інших країн у функціонування організації буде оцінений як «недостатній». Крім цього, Д.Трамп припустив можливість виходу США із СОТ у разі намірів організації заблокувати його ініціативу щодо збільшення до 15-35% оподаткування американських компаній, які розмістили своє виробництво за кордоном.

Цілком зрозуміло, що в центр уваги українського експертного середовища об'єктивно потрапили погляди Д.Трампа щодо розвитку відносин США з Росією, зокрема, щодо встановлення «союзницьких» відносин між ними для боротьби з терористичною організацією «Ісламська Держава». Відповідно, Д.Трамп «не бачить перешкод» для розвитку відносин з президентом РФ В.Путіним та допускає відновлення повномасштабного американо-російського співробітництва.

Ця ж логіка присутня і у заявах кандидата щодо готовності визнати анексію українського Криму Росією, як і наслідки російської агресії проти України на Донбасі, що має означати негайне припинення політики США на стримування Російської Федерації.

Пам'ятною є публічна заява Д.Трампа, яку він зробив 31 липня поточного року в інтерв'ю для американського агентства новин «АВС», про те, що «…кримським жителям краще з Росією, ніж там, де вони були до цього».

Цілком імовірно, що формуванню проросійської позиції Д.Трампа стосовно російсько-українського конфлікту сприяла присутність в його оточенні значної кількості прибічників нормалізації американо-російських відносин, зокрема, радників  з питань зовнішньої політики Картера Пейжда та генерала Майкла Флінна.

Історія довкола відставленого самим Д.Трампом колишнього глави виборчого штабу республіканців Пола Манафорта, підпис якого знайшли в «амбарних книгах» регіоналів часів Януковича, представило самого Трампа та всю його проросійську риторику зовсім в іншому світлі, що помітно послабило його позиції серед американських виборців. Це, до слова, ілюстрація деяким українським політологам, які геть виключають вплив українських подій на президентські перегони в США.  

Цікаво, що навіть після цього скандалу Д.Трамп не припинив демонструвати політичну безвідповідальність. Свідченням цього стала ціла серія його провокаційних заяв на адресу Х.Клінтон, зокрема його заклик на адресу Росії здійснити хакерську атаку проти Демократичної партії та оприлюднити електронне листування колишнього Державного секретаря США. За оцінками американських політиків, звернення до Росії із закликом здійснити спеціальну розвідувальну операцію проти політичного опонента по президентським виборам в умовах дії антиросійських міжнародних санкцій, вказує на використання подвійних стандартів та політичний авантюризм і правовий нігілізм Д.Трампа.

Побоювання стосовно відсутності у Д.Трампа досвіду політичної та державної діяльності, чіткої програми дій усередині країни та на міжнародній арені, особливо у питаннях участі США у воєнних конфліктах і стримування Росії, спричинили протидію з боку лідерів Республіканської партії щодо його висування кандидатом. Зокрема, Тед Круз відмовився підтримати Д.Трампа в ході проведення конвента та закликав виборців голосувати «відповідно до своїх переконань». Аналогічну позицію зайняли також сенатори-республіканці Ліндсі Грем, Джефф Флейк, Бен Сассі та інші.

Активна і небезпідставна критика на адресу Д.Трампа на той час призвела до зниження рівня його підтримки з боку американських громадян приблизно на 9% у порівнянні з Х.Клінтон, але на сьогодні він знову лідирує у передвиборчих перегонах з відривом приблизно у 2%. В умовах такого коливання рівня підтримки Д.Трампа, який все-таки припускає можливість своєї поразки на голосуванні 8 листопада ц.р., йому залишається лише висловлювати свої власні переконання, що результати голосування «…скоріш за все, будуть сфальсифіковані».

ХІЛАРІ КЛІНТОН: ДОСВІД ТА СТАБІЛЬНІСТЬ

У свою чергу, у Х.Клінтон є цілий ряд достатньо вагомих переваг перед Д.Трампом. У цьому контексті треба відзначити її значний державний та політичний досвід, в якому велика питома вага належить обізнаності стосовно світових політико-економічних процесів, розуміння Х.Клінтон особливостей розвитку обстановки у різних регіонах, у тому числі на пострадянському просторі.

Клінтон / Фото: www.washingtontimes.com

З урахуванням цього Х.Клінтон вважається особою, яка спроможна організувати достатньо прогнозовану реалізацію внутрішньої та зовнішньої політики США. Як наслідок - слід очікувати, що найбільш впливові країни світу віддаватимуть перевагу побудові відносин зі Сполученими Штатами Америки, президентом яких буде обрана Х.Клінтон.

Разом із тим, вважається, що найбільш значна роль у виборі американського президента на голосуванні 8 листопада ц.р. буде належати іспаномовним та афроамериканським громадянам США, чисельність яких неухильно збільшується. Демонструючи спадкоємність політики Б.Обами по відношенню до цих груп населення, Х.Клінтон може розраховувати на їхню підтримку. При цьому в урегулюванні расової нерівності Х.Клінтон довіряють 61% виборців (Д.Трампу - 34%).

Водночас у процесі передвиборчої кампанії Х.Клінтон упевнено представляє шляхи вирішення внутрішніх проблем США, насамперед економічних. Приблизно 50% виборців довіряють Х.Клінтон у рішенні економічних проблем в США (Д.Трампу - 48%). Крім того, Х.Клінтон випереджає Д.Трампа у питаннях реформування систем охорони здоров'я, торгівлі, міграції, а також формування Верховного суду США.

Поряд з цим, Х.Клінтон вживає заходів щодо демонстрації свого конструктивізму й у відносинах з республіканцями - опонентами Д.Трампа. Згідно з її заявами, у разі перемоги на виборах Х.Клінтон вдасться до ліквідації вузькопартійних суперечностей та встановлення плідного співробітництва між Демократичною і Республіканською партіями. Зазначена позиція відповідає настроям республіканців.

Не виключено, що результатом саме такої тактики стала готовність ряду впливових членів Республіканської партії віддати свій голос на користь Х.Клінтон. Один із головних радників Джеба Буша, Саллі Бредшоу, 2 серпня ц.р. зареєструвалася незалежним виборцем та заявила про підтримку Х.Клінтон на виборах. Того ж дня про наміри проголосувати за Х.Клінтон заявили сенатор-республіканець Річард Ханна та президент компанії «Hewlett-Packard» Мег Уїтмен, яка виступала як впливовий донор Республіканської партії.

Водночас, надаючи перевагу прогнозованому та стабільному розвитку США, впливові представники бізнесу збільшили обсяг фінансової допомоги Х.Клінтон; розмір такої допомоги перебільшив 4 млн дол. США.

Таким чином, враховуючи розвиток ситуації та настрої більшості американських громадян, значний шанс отримати перемогу на виборах президента США на сьогодні залишається у Х.Клінтон.

НЕЗВАЖАЮЧИ НА ПЕРСОНАЛІЇ…

Водночас, незважаючи на те, хто саме з двох кандидатів отримає перемогу, нова адміністрація США буде змушена приділити значну увагу, перш за все, вирішенню проблем, які назріли всередині американського суспільства. У зв'язку з цим логічним вважається скорочення певних зовнішньополітичних програм.

Зокрема, обмеження бюджетних витрат укупі з необхідністю боротьби з нелегальною міграцією і терористичною загрозою в країні визначатимуть зменшення обсягів участі США у вирішенні конфліктів в інших країнах. При цьому, головним критерієм американської участі буде реальність досягнення поставлених цілей.

Фото: з відкритих джерел

Проте, вже сьогодні в США визначається незмінність сутності американської політики стосовно російської агресії проти України. У разі прийняття Закону №5094 «Про підтримку стабільності та демократії в Україні» (законопроект був схвалений Комітетом палати представників Конгресу США із закордонних справ 14 липня ц.р.), нова адміністрація США буде зобов'язана надавати допомогу Україні та позбавлена можливості відновлення співробітництва з Росією до припинення нею агресії проти України.

Але попередня теза не знімає очевидного твердження: перспективи українсько-американського співробітництва будуть формуватися новою адміністрацією США виключно на підставі її оцінок щодо практичного наповнення реформ у самій Україні.

Незважаючи на очевидну «суворість» такого висновку, саме такі, доволі жорсткі реалії надають Україні шанс остаточно перетворитися на суб'єкт міжнародної політики. Адже ніхто, окрім нас, українців, не зможе збудувати в Україні справедливе, заможне та терпиме до інших суспільство, яке поважатиметься сусідами та всім світом. Незважаючи на значний обсяг допомоги, яку Україна отримує від США, інших союзників по НАТО та від міжнародного співтовариства у боротьбі з російською агресією, є очевидним, що українцям доведеться власноруч та власною зброєю виборювати волю, долю та суверенність.

Нинішнє покоління ровесників Незалежності має всі шанси увійти в історію як перше, яке голосно заявить - Україна вже ніколи не перетвориться на сателіта або на іграшку в руках Росії.

З іншого боку, Україна не має бути й іграшкою ні в чиїх руках. Але до повного усвідомлення цієї простої істини ми доберемося вже після доленосних, без перебільшення, американських виборів. 

Юрій Радковець, віце-президент Незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел», кандидат військових наук, доцент, генерал-лейтенант запасу.

Повна версія сайту
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-