Виродки «руского міра» і страх перед інопланетною диктатурою

Виродки «руского міра» і страх перед інопланетною диктатурою

Аналітика
Укрінформ
Російські філософи шукають витоки невдач у «Залюдненому острові» братів Стругацьких

...Він нелегально перейшов український кордон в акурат напередодні 25-річчя Незалежності. Попросив притулку. Назвався письменником, хоча написане їм мало кому відомо, і запам'ятався лише пікетами у масці Путіна. Втеча з Росії 36-річного Романа Рославцева не викликало фурору. Ні там, ні тут.

Незадовго до цього політпритулок в Україні отримав інший російський політемігрант - 76-річний Володимир Іонів, який так само перейшов кордон минулої зими. І це в Україні подією не стало.

Біженців з Росії – критиків Путіна, «акціоністів» і пікетників прибуває. Але на дворі вже не 2014-го, коли кожному перебіжчику заглядали до рота, очікуючи підтверджень того, що у Росії фашизм, і одкровень про те, коли ж, нарешті, настане Нюрнберг. За два роки ми зрозуміли, що нічого особливого від нього не почуємо, що ці люди ніяк на політику Росії не впливають і жодної сили в ній не представляють.

Вони – виродки. Виродки "русского мира".

Ті, хто читав у середині 70-х минулого сторіччя в самвидаві «Залюднений острів» братів Стругацьких, або, у гіршому випадку, дивився фільм Федора Бондарчука, зрозуміє, про кого йде мова. Планета Саракш, де життя - «масаракш», уряд Анонімних Батьків, вежі з випромінювачами, доводять народ до пароксизмів любові до влади і ненависті до її ворогів. «Мандрівник» - чудовий персонаж, агент розвинутої цивілізації, затесався в ряди Батьків і намагається запустити на Саракші «прогрес».

І – «виродки», люди, яких «сприятливе» випромінювання урядових веж заганяє не у стан любові, а в конвульсії і нестерпний головний біль.

Тих, хто біжать від випромінювання кремлівських веж за межі Росії, і тих, хто залишився і змушений прикладати до потилиці лід, коли вмикає телевізор, там залишилося небагато. Більш щасливі та відомі – Ілларіонов і Піонтковський лякають Росією із далекого закордону. Латиніна та Биков пишуть вірші і мудрують у відведеній для них резервації. Є підгодовані, як Венедиктов і Кончаловський. Є зовсім дикі – як покійна Новодворська та художник Павленский.

У багатьох ми розчарувалися, тому що вони взагалі не бачать Україну. Це тому що занадто багато чого від них очікували. Вони не наші друзі. Хоча й не вороги. Мені навіть важко сказати, чи вороги вони Путіну. Вони – виродки, а у виродків у фантастичному світі Саракша особлива роль.

Вони не дають забути владі та народу: любов до вождя - це всього лише результат опромінення гіпоталамуса «русским миром». А нас, по цей бік межі, намагаються переконати, що у народу-монстра з північних широт все-таки є совість, зовсім куца – але є.

На цьому, здавалося б, і все. І нема чого копирсатися у сюжетах давно застарілої фантастики.

Але варто покопирсатися. Хоча б тому, що «Залюднений острів» Стругацьких в Росії знову повернувся з небуття. І оскільки Московія, як кажуть філософи, занурена в містичний світогляд, тому і фантасти у ній шануються як пророки.

Нам, в радянські часи, не потрібно було пояснювати, що планета Саракш з її баштовою пропагандою та всесильної спецслужбою – це СРСР. Нинішні росіяни в Саракші бачать Росію. І це справедливо. Але бачать, не так як ми, і не так, як інший світ. Не башти-випромінювачі їх лякають самі по собі, а те, що ними, цими баштами, може скористатися хтось чужий! Анонімні Батьки – вони святі! А от різні там «мандрівники» - крутіше за монстрів Сігурні Вівер.

За версією московських філософів-конспірологів, «Залюднений острів» був написаний не просто так. Це – вказівка нащадкам, як саме облаштовувати Росію. У часі написання (1967 рік) роман збігся з призначенням на посаду голови КДБ Юрія Андропова, людини, яка шанувала письменників-дисидентів, і писала вірші особисто. Саме його, як вважають конспірологи, і висунули брати-письменники від імені радянської інтелігенції як альтернативу тупому Брежнєву. Саме він став прототипом «прогресора-Мандрівника», «освічений диктатор» від КДБ, і повинен був привести СРСР в Європу. Він, а не «виродки» - Сахаров, Буковський або Солженіцин.

І у цьому була найстрашніша змова проти Росії!

Є в Ерефії такий політолог, філософ і публіцист - Сергій Кургінян. Багато хто з нас його пам'ятають за відеороликом з Донецька у липні 2014-го, де він, як спецпосланець Путіна, «палить» всю кремлівську конспірацію, доводячи Губарєву, що Росія таки відправила на Донбас танки і гармати. У свій час будучи режисером, Кургінян наприцінці 90-х мало не десять років поспіль ставив у театрі один і той же спектакль - «Залюднений острів» Стругацьких. І кожен раз безчинства «виродків» супроводжувалися документальними кадрами штурму телестудії Останкіно і розстрілу Єльциним російського парламенту у 1993-му.

Сьогодні він не без задоволення згадує, що був причетний до повалення «освіченої диктатури» (чому не «хунти»?) Горбачова, Єльцина, Чубайса, Єгора Гайдара - і приходу «демократа» Путіна.

Мало того, він, виявляється, ще й врятував Росію від «перебудови-2», у результаті якої владу міг захопити «диктатор-ліберал» Медведєв! (А ми і не знали!) Після зворотної рокіровки «Медведєв-Путін» Кургінян, радіє: «З радикальним лібералізмом покінчено на найближчий час!»

Пазл складається! Залишилося уточнити, яку саме «розвинену інопланетну цивілізацію» представляли «прогресори» Єльцин, Гайдар і Медведєв? Росіянам пояснювати не треба – звичайно, заокеанську.

Колега Кургіняна по філософському путінізму, відомий у Кремлі політолог Борис Межуєв зовсім недавно (30 серпня) опублікував в інтернеті розлогий уривок зі своєї нової книги, присвяченої тому ж «Залюдненому острові». «Стругацькі, - пише він, - допомогли відповісти на питання, у чому був основний порок, основний гріх всієї субкультури російського лібералізму»? І в чому ж він? Та у тому ж самому «освіченому авторитаризмі». І наводить Межуєв ось такий аргумент: виявляється, головний російський реформатор часів Єльцина «Єгор Гайдар, схильний до диктатури», колись сам зізнався, що став економістом після прочитання «Залюдненого острова» Стругацьких, де «Мандрівник» у фіналі говорить про інфляцію. Саме інфляція його, Гайдара, і заінтригувала.

Так ось кому писали директиви «в майбутнє» шанувальники Андропова - брати Стругацькі!

При цьому, вважає Межуєв, сама по собі диктатура не є такою вже поганою: «є в історії випадки, коли авторитаризм необхідний, коли демократичний устрій веде країну до катастрофи».

А що ж погано? А поганою є «ідея дисциплінарного контролю однієї, більш високо організованої цивілізації над іншою, відсталою, вибухонебезпечною, непередбачуваною».

Золоті слова! І як характеристика Російської держави, і як визначення ролі Америки, яка «дисциплінує відсталу націю».

Розвиваючи далі думку щодо «прогресорів», Межуєв лякає російську еліту тим, що, звичайно ж, «єдина мета такого реформування - перетворення нашої країни (Росії) на донора сировини, мізків і тіл». І тут же заспокоює: «мрію про нового ліберального диктатора» вдалося припинити лише завдяки «поверненню Путіна у президентське крісло».

Тепер зрозуміло, чому боязкий путінолюб Федір Бондарчук раптом пішов на такий ризик і зняв у 2009 році «Залюднений острів». Це фільм нам здається пародією на Росію, а для росіян це апокаліптичне попередження: ось що буде, якщо виродки порозуміються з прогресорами.

Виродки самі по собі для режима не страшні, їх завжди видно, їх легко відрізнити по бородам, пишним шевелюрам і підозрілим національностям. А от потенційних «освічених диктаторів», які відвідують спа-салони, вичислити важко. Сьогодні він твій однопартієць, а завтра - англо-німецько-американський шпигун, зрадник батьківщини берія, антипартійна група маленкова-кагановича.

Втім, можливо, Межуєв з Кургіняним і Бондарчуком праві, і кощєєва смерть не у головах опозиції захована, а в знаннях, у ліберальних реформах – раз вони їх так бояться. У насильницькому збриванні боярських борід. У «Руській правді» українського аристократа Пестеля. У продажних дівках імперіалізму – генетиці та кібернетиці...

Мрії про повернення до материнського чрева, писав Еріх Фромм, - ознака психічного розладу. Російські філософи вбачають благо в дрейфі Путіна до Распутіна, і це перетворює їх на «контрамотів», героїв ще одного роману Стругацьких, які живуть у зворотньому часі - з майбутнього в минуле, або на персонажів «Равлика на схилі», які об'їлися галюциногенних грибів і повільно перетворюються на сонне болото.

Втім, можливо, для нас це їхнє перетворення навіть на краще...

Євген Якунов. Київ.

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-