Без шуму і пилу, або Як душать Путіна
У перші два дні після завершення саміту G20 маємо кілька повідомлень, які підтверджують висновок, що в Китаї на двосторонніх зустрічах лідерів Заходу із президентом Росії не було твердих і конкретних домовленостей ні з українського, ні з сирійського питань.
УЛЬТИМАТУМ КРЕМЛЮ: "КІЛЬКА ТИЖНІВ" НА ЗГОДУ ВИКОНАТИ "МІНСЬКІ УГОДИ"
Президент США Барак Обама ще в Китаї розповів журналістам про розмову з Путіним. Ключові моменти: "до виконання Мінських домовленостей Вашингтон не має наміру послаблювати санкції", "розмова була конструктивна, але не стала вирішальною", "нагадав Путіну про необхідність якнайшвидше виконати Мінські домовленості", і, нарешті, найважливіше - "для обох сторін важливо спробувати скористатися нагодою в найближчі тижні, щоб узгодити остаточно домовленості і виробити черговість, за якою цей документ буде реалізований".
Про "кілька тижнів", протягом яких буде домовлено про зустріч на вищому рівні в рамках "нормандського формату" (така зустріч і означатиме, що домовилися про "черговість"), говорив також президент Франції. Канцлер Німеччини про те ж саме сказала, що "незабаром".
Отже, можна впевнено говорити, що на G20 Росії виставлений певний ультиматум (хоча, звісно, цього терміну ніхто вголос не вимовить), а саме: Росія має погодитися на те, щоб найближчим часом виробити чітке спільне рішення по конкретному виконанню "Мінських угод", причому - з недвозначною черговістю виконання її пунктів. Інакше - продовження і посилення санкцій. Щодо того, як треба розуміти часові рамки ("незабаром", "кілька тижнів"), то очевидно - все має бути закінчене до січня 2017 року, коли Євросоюз розглядатиме питання про продовження або скасування санкцій проти Росії.
Путін, звісно, на зустрічах в Китаї на ультиматум нічого певного не відповів. Зрештою, ніхто негайної відповіді від нього й не домагався. Сказано ж: "кілька тижнів". Це час, протягом якого Росія може роздумувати, якою буде її конкретна відповідь. Поки що Росія устами президентського прес-секретаря відбивається від журналістів загальними і ухильними словами, що, мовляв, Володимир Путін поки не планує зустрічатися з президентом України Петром Порошенком, однак якщо це буде необхідне для реалізації мінських угод, він буде готовий і на такий контакт, але для цього повинні дозріти необхідні умови. І таке інше.
Щоб Кремлю краще думалося, США наступного дня після G20 оголосила про розширення ще на 11 пунктів списку російських компаній, на які накладені санкції США. А сьогодні, 7 вересня, Комітет постійних представників країн-членів при Раді Євросоюзу на рівні послів погодив питання про продовження персональних санкцій, запроваджених проти російських, українських та кримських осіб, які причетні до посягання на незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. Йдеться про ту частину антиросійських санкцій, які введені одразу після анексії Криму (в березні 2014 року, ще до війни на Донбасі) і термін дії яких спливає 15 вересня. Офіційним підтвердженням подовження санкцій до 15 березня 2017 року буде публікація в Офіційному журналі ЄС. Така швидкість прийняття рішень, при тому, що в Європі є потужні прихильники скасування санкцій, свідчить, що є тверда домовленість між США та ЄС (точніше - Францією та Німеччиною) про спільний тиск на Росію.
До цього залишається лише додати згадку про категоричність, з якою Президент України Порошенко наголосив 6 вересня під час виступу у Верховній Раді з щорічним посланням: конституційні зміни в частині децентралізації (тобто українські зобов'язання за "Мінськими угодами") будуть лише після виведення російських військ з Донбасу і відновлення українського контролю над державним кордоном.
ТУРЕЦЬКІ ТАНКИ ВИЯВИЛИСЯ СИЛЬНІШИМИ ЗА РОСІЙСЬКУ АВІАЦІЮ
Президент Туреччини Ердоган погодився на пропозицію США про спільну операцію у сирійському місті Ракка. Про це він сказав в інтерв'ю виданню Hurriyet: "Обама сказав мені, що хоче щось разом з нами зробити з Раккою. Ми відповіли, що з нашого боку не буде жодних проблем. Ми запропонували, щоб наші військові зустрілися і обговорили, як це зробити". Йдеться про зустріч Обами і Ердогана на саміті G20 і про звільнення Ракки - самопроголошеної столиці ІДІЛ. Ердоган також сказав, що раніше вже пропонував Обамі спільний наступ на Ракку за умови припинення співробітництва США з курдами, однак тоді американці відмовилися.
А тепер згадаймо інформацію середини травня про те, що курди готові почати наступ на Ракку, причому в його плануванні взяв участь командувач сил США на Близькому Сході генерал Джозеф Вотел. І те, що 23 червня курди за підтримки США та Росії зайняли місто Манбідж недалеко від Ракки, але самої столиці ІДІЛ так і не взяли. А далі, з 24 серпня, турки ввели в Сирію свої танки і витіснили курдів з території вздовж усього сирійсько-турецького кордону.
Ердоган, звісно, дуже задоволений, що США шукають з ним союзу. Він навіть не втримався, і нагадав, з ледь прихованим злорадством, що США від такого союзу раніше відмовлялися (як каже українська приказка - "прийшла коза до воза"). Зрозуміло, що турецькому лідеру при цьому абсолютно байдуже до російських інтересів. Бо Туреччина і Росія не є стратегічними партнерами, а тим більше - на Близькому Сході загалом і в Сирії зокрема.
Висновок очевидний: США у боротьбі з ІДІЛ відмовляються від союзу з курдами та Росії та укладають його з Туреччиною. Турецькі танки виявилися сильнішими за російську авіацію. Отже, у Сирії відбувається принципове перегрупування сил, внаслідок якого Росія втрачає союзників (хіба що курди залишаються, та й це ще під питанням - курдам потрібен сильніший покровитель, ніж Росія) і залишається сама, тобто - лише з Асадом. США, котрі не бажають втягувати власні війська у криваву війну проти ІДІЛ і тому були зацікавлені досягти угоди з Росією, щоб російська авіація та антиасадівські сирійські повстанці здолали ІДІЛ, тепер обирають іншу стратегію: замість Росії трощити ІДІЛ буде Туреччина, а США їй у цьому допоможуть. Іншими словами, обійдемося без Росії. Тому Обама й сказав журналістам на саміті G20: щодо Сирії спільної позиції з Росією нема.
Юрій Сандул. Київ
