Політична осінь України: шоу, яке завжди з тобою
…За місяць парламентських канікул ми вже майже забули, які зовні наші народні депутати. Забули, як звучать їхні голоси у закликах розібратися з усіма зрадами й зрадниками. Забули, як це буває, коли дві горлянки з мандатами одночасно щось дуже гучно доводять на телевізор, при цьому не переконати намагаючись, а заглушити опонента. І не аргументи лунають, а наперед завчені мантри :«харе-тарифи-корупція-зрада-кришна». І симпатії глядачів завойовує той, чия мантра довша, і хто встиг набрати більше повітря в легені.
Численні ток-шоу напередодні початку парламентського сезону нам все нагадали.
Ми, наївні, учергове сподівалися почути від них: як депутати думають віддавати свої політичні борги, особливо колишні коаліціянти. Борги, увічнені в коаліційній угоді. Чи ухвалять зміни в Конституцію по децентралізації? Або ж закон про спеконфіскацію? Що буде з судовою реформою, яка вже, власне кажучи, має діяти? Що з перезрілою і скислою до стану оцту реформою медицини? І чи підтримають нового міністра?
Та ні, виявилося - в мейнстрімі зовсім не це!
Тема дня: чому генпрокурор Луценко десь там сидів за одним столом із депутатом Грановським? Або що робив Лещенко в офісі Сбербанку Росії? І коли треба відправити у відставку Авакова, якщо не через те, що поліціянти застрелили дебошира на Миколаївщині, так хоч за те, що дебошир застрелив двох поліціянтів на Тернопільщині…
Але перевершила все головна тема: чи треба закривати Інтер?!
Автор цих рядків ніколи не міг збагнути: яким на цьому сепарському каналі медом намазано, що всі записні патріоти туди як мухи злітаються? Якою там травою обкурено, що вони верзуть там такі нісенітниці?
І тільки після історії зі Столяровою щось розвиднілося. Там вона творила свої «політичні проекти», і вихвалялася, який найвдаліший. Проекти хамовитих хохлів і затятих «свідомітів». Бо ж там, мабуть, було єдине в Україні місце, де себе можна було не обмежувати жодними нормами моралі. Де брутальність і хамство навіть заохочувалися, аби вся Україна, а головним чином східна (бо ж у багатьох містечках і селах зони АТО з усіх українських каналів приймають лише це дітище Льовочкіна-Фірташа) побачила у всій красі «дурних українських політиків». Це навіть крутіше за різних там «вітальок» й «останніх москалів». І формувала Столярова свій паноптикум з найодіозніших, наймаргінальніших, і робила з них ньюзмейкерів, лідерів громадської думки, про що й писала самовдоволено, забувши про обережність, у електронній пошті.
Уже ж обпеклися! Облишити б клоунаду! Але заборонене і лякає, і манить одночасно. І політики наввипередки згадують хто раніше – у 2010 чи у 2004-у вимагав позбавити Інтер ліцензії, витягують свої старі заяложені резолюції, депутатські запити, вимахують ними перед камерами… Але – додають – зараз чіпати телеканал аж ніяк не можна, бо ж – європейські партнери, свобода слова…
А щодо листів Столярової…То, як питав класик, «а чи був хлопчик?» Головний конспіролог України Тарас Чорновіл (який зізнався, що полюбляв ходити на інтерівське «Чорне дзеркало») запевнив, що ніяких листів Столярової, може й не було – а то все розробка ФСБ, аби спаплюжити чесних політиків-патріотів…
Ще б пак, нікому не хочеться втрачати такий зручний майданчик. Тим більше, після відходу Шустера в якесь глибоке підпілля. А на Інтері - чим голосніше ти гудиш Україну, тим одностайніші отримуєш оплески. А подискутувати є задля чого: нові електоральні розклади заворожують. Багаторічні лузери знову набирають очки, і, хто зна, може випаде джекпот із потраплянням до парламенту, а для когось із другим туром президентських перегонів…
Вище за всі голоси - аж до зірок - летить голос Юлії Тимошенко (і як колись співали - «етот голос нє задушиш, нє убйош») про те, що суспільство жадає ще однієї, цього разу найголовнішої дискусії. "На часі стратегічний загальнонаціональний круглий стіл», – каже лідерка електоральних симпатій. Ніхто не відає, що це таке, але звучить дуже мудро. І якщо Вона хоче «круглого столу», то можна бути впевненим, що той стіл таки не згорів у полум`ї «праведного гніву», яке невідомо хто і не відомо для чого розпалив у приміщенні інтерівської продакшн-студії.
Ток-шоу – це наше все! Дискусії, як голос Джамали, легко долають десять октав, починаючи з нижнього «до» глибинних узагальнень через мажор обвинувальних вироків усім опонентам до дисканту побутових сварок на кшталт безсмертного: «а ти кто такой?»
«Сьогодні систематичні плани розвитку не на часі, сьогодні важливі політичні дискусії, зіткнення думок», - процитував колись історик Фернан Бродель виступ одного популярного політика-опозиціонера. І зі сторінок своєї книги віртуально розвів руками: що з ними поробиш, з народними обранцями молодих, незрілих держав. Вони всі говорять про свободу. «Але ж нема сумнівів, що свобода ї її переваги самі по собі не просувають населення країни до нових звершень. Саме плани розвитку конче необхідні. Адже потрібно зміцнювати єдність нації. Бо чого варта єдність нації без національного флоту і національної авіації»?
Оце - «чого варта єдність нації без флоту і авіації», яке українською (а може й французькою) звучить у риму, треба витатуювати кожному нашому популістові на його мудрому лобі.
Бо у нас ані флоту, ані авіації нема, а щоб їх збудувати, потрібні гроші. А гроші треба заробити. А про те, де і як їх заробити, ніхто дискутувати не бажає. Найбільш просунуті «економісти» підбивають калькуляцію давно вкраденого, гаряче мріючи його повернути. Хоча вся світова історія оцінює перспективи таких «прибутків» надто песимістично.
Перегортаючи напередодні 25-річчя Незалежності сторінки минулого, натрапив на «Програму економічних реформ», підготовлену на зорі нашої державності тодішнім віце-прем`єром Віктором Пинзеником. Іще для уряду прем`єра Кучми. І був шокований: всі реформи, про які йдеться сьогодні, пропонувалися вже тоді - у 1992 році: демонополізація економіки, дерегуляція цін і тарифів, детінізація фінансових потоків, приватизація стратегічних підприємств, продаж землі…
У тому - 25-річної давності - парламенті вирішили обговорити Програму на «всеукраїнській дискусії». На догоду депутатам Пинзеник її переписував тричі! Потім Кучму відправили у відставку, а коли він прийшов до влади, уже як президент, тренд змінився – новонароджені олігархи все побудували під себе.
А дискусія, розпочата кучмівським: «Скажіть, яке суспільство ми збираємось будувати, я його побудую» триває й досі. Люди давно помінялися, ніхто вже не пам`ятає, навколо чого власне ламаються списи, дискусія іде. Але «стратегічний круглий стіл» - знову на порядку денному. Бо «шоу маст гоу». І воно таки триває, і кінця йому не видно.
Євген Якунов. Київ.
