100 днів Савченко: час іти до школи

100 днів Савченко: час іти до школи

Укрінформ
Як «феномен Савченко» став «казусом Савченко» і про те, чи можливий зворотній процес

Комусь може здатися дивною і не цілком коректною сама постановка питання. Що означає «100 днів Савченко», чому «100 днів Савченко»? Адже вона не президент, не прем'єр, не міністр. З іншого боку, вибачте, але Надія Савченко - №1 партійного списку «Батьківщини», яка займає відповідне місце у Верховній Раді, депутат ПАРЄ, кандидат (як вона сама про себе й досі говорить) у президенти України. Я вже не кажу про очікування. Згадайте - всеукраїнська зустріч Савченко в Борисполі, загальнодержавне очікування першого виступу Савченко у ВР і т. д... Аж до цілої низки вражаючих інтерв'ю.

Тому, строго кажучи, було б дивно не розглянути 100 днів Надії Вікторівни.

100 ДНІВ САВЧЕНКО - ЩО ЗРОБЛЕНО

Сама назва цього розділу за нинішніх настроїв звучить іронічно, знущально. І все-таки спробуємо не переходити до злобної публіцистики, а спробуємо подивитися на факти.

Під час пам'ятного «звіту народу України за 2 місяці роботи», який проводився 22 липня спільно з молодою зіркою Опоблоку Євгеном Мураєвим на його ж телеканалі NewsOne, Надія Савченко розповіла про свою депутатську діяльність.

Закони.

02.06.2016. «Про скасування рішення Верховної Ради України від 02 червня 2016 року про прийняття за основу та в цілому проекту закону про судоустрій і статус суддів».

02.06.2016. «Про внесення змін до Закону України "Про звернення громадян" (щодо посилення захисту прав учасників бойових дій та антитерористичної операції, членів сімей Героїв Небесної Сотні при розгляді звернень громадян)».

09.06.2016. «Про внесення змін до деяких законів України щодо Сил спеціальних операцій Збройних Сил України». На відміну від двох попередніх, цей закон вже прийнятий.

Депутатські запити.

19.06.2015. До кого: Міністерство закордонних справ України. Клімкін Павло Анатолійович. Депутатський запит щодо надання інформації про вжиті заходи щодо захисту громадян України, які є незаконно ув'язненими та утримуються на території Російської Федерації.

15.07.2016. До кого: Генеральна прокуратура України. Луценко Юрій Віталійович. Депутатський запит щодо незаконного використання земель Міністерства оборони України.

Депутатські звернення.

Генеральному прокурору України, Міністру оборони України. «Щодо постачання неякісної форми одягу в кількості 45 тис. одиниць (на 78 млн гривень, - ред.)». «Про армійські шкарпетки».

Генеральному прокурору України. «Щодо порушення законів України про запобігання корупції в державному концерні «Укроборонпром» (посаду директора заводу отримав син гендиректора, - ред.). «Щодо взяття на контроль ГПУ процесу передачі земель Міноборони» (повернутих з нецільового використання, - ред.).

Міністру оборони України, Прем'єр-міністру, Президенту України. «Щодо ситуації з передачі 54 квартир військовослужбовцям та воїнам АТО (м. Чорноморськ Одеської обл. Гроші перераховані в банк «Хрещатик», який збанкрутував, гроші досі не повернені, - ред.)».

Міністру оборони України. «Щодо ситуації із забезпеченням житлом військовослужбовців (нерозбірливо) гарнізону (Будинок, на який неодноразово виділено гроші, існує тільки на папері, - ред.)».

Плюс поїздки до Луганської та Донецької областей, на Волинь, до Львова, Кривого Рогу, Дніпра, Одеси, Южного. І скрізь - зустрічі з людьми, нескінченні скарги на чиновницьке, корупційне свавілля, фіксація цих скарг. І спроба якось їх донести до тих, хто може вирішити ці проблеми, але, на жаль, не вирішує. Або не вирішує з бажаною швидкістю...

Тому давайте будемо об'єктивними: як депутат Савченко не тільки говорить в інтерв'ю, роблячи при цьому сумнівні заяви, але і працює. І для новачка, чий робочий час випав на літні місяці, коли, як не говори про важливість невпинної депутатської праці, а життя все ж завмирає, зроблено не так вже й мало.

Але це нудна - у піарівському сенсі - паперова, неефективна та малоефективна (принаймні, за два місяці) робота. Будинки, що залишилися на папері, незважаючи на гроші, виділені на них, погані солдатські шкарпетки, які продовжують постачати, незважаючи на те, що вони погані, не у повній мірі закуплені комплекти солдатської форми і т. д. Плинність, інерція корупційної системи, яка створювалася впродовж 20 років. Не цього чекав народ від Савченко. І сама вона від цього скоро втомиться морально, тим більше, що досягти швидкого реального результату не вдається.

І ось тоді з'являється революційне нетерпіння...

А ЧОГО ЧЕКАЛИ - І МИ, І ВОНА

Давайте пригадаємо, що обіцяла сама Савченко на самому початку, на першій прес-конференції в Києві 27 травня. І прослідкуємо, як це видозмінювалося. Хоча вичленувати з досить розкиданих і хаотичних заяв Надії Вікторівни конкретні обіцянки і подивитися, в якій стадії реалізації вони знаходяться, не так і просто. Але все ж...

Коли Савченко запитували про конкретні справи та проблеми, вона говорила, що в багатьох питаннях державного будівництва вона некомпетентна. Але обіцяє розібратися в них. У тому числі - роз'їжджаючи Україною, знайомлячись, так би мовити, з ситуацією на місцях. Це перше.

Надія Вікторівна казала, що Закон Савченко, який часто критикують («день за два», тобто день попереднього ув'язнення зараховується за два дні відбування терміну) не такий вже й поганий, а погане його правозастосування. За цим вона обіцяла простежити. А також зайнятися підготовкою Закону України про суд присяжних (консультуючись з Іллею Новіковим, який допомагав їй з написанням першого закону), а також судовою реформою в Україні в цілому. Зрозуміло, що остання обіцянка була занадто глобальною, сміливою та неконкретною, але тут був важливим сам вектор напрямку додаткових зусиль. Це друге.

Далі. Але вже в чому вона добре розбирається, так це - забезпечення армії. І ось тут їй потрібно лише застосувати свої знання, щоб навести через Верховну Раду порядок у цій справі. І це третє.

На тій же пам'ятній прес-конференції 27 травня Савченко говорила, що планує підключитися до комплексних переговорів у Мінську. Пізніше з'ясувалося, що у складі делегації її немає. Потім Савченко сказала, що займеться звільненням українських політв'язнів (за її словами, разом з адвокатами Фейгіним і Полозовим). Пізніше - переключилася на тематику звільнення українських полонених в «Л/ДНР». Це багатошарове та розтягнуте в часі - четверте.

І обіцянку відвідати багато країн світу, подякувати за підтримку тих, хто виступав за її звільнення. Тобто, зайнятися дипломатією, в тому числі - народною дипломатією. П'яте.

Отже, що ж зроблено. Стосовно першого пункту. Як вже зазначалося, Савченко чесно влізла до різних механізмів державної машини на різних рівнях, помацала її детальки в різних регіонах. І побачила, як все погано, недосконало: і корупція, і кумівство, вплив олігархів, бізнес-інтересів різних груп політичної еліти України. І сказала вона, що все потрібно міняти. Яким чином? Стривайте, це питання відкладемо для розгляду другого пункту.

Другий пункт. Обіцяного раніше закону про суд присяжних в Україні немає. Забули, проїхали... Що робити з Законом Савченко з її заяв - так і не зрозуміло. З одного боку, Надія Вікторівна, як людина, яка два роки перебувала під слідством у СІЗО, сказала, що кожен день у в'язниці - це жахливо. З іншого, як ще вона сказала, потрібно давати великі терміни, щоб винних не випускали так швидко - за цим же Законом Савченко. Це про що, де логіка?..

Але, взагалі, нерозумно ловити нинішню Савченко на одиничних протиріччях, коли вона вся складається з них. Тим більше, Надія незабаром сказала, що її закон змінювати не потрібно, а потрібно міняти всі інші закони та взагалі всю систему.

А це взагалі одна з її головних нинішніх особливостей: за неможливості досягти результату в чомусь - говорити, що все погано, і вимагати зміни всього. (Запам'ятаймо це, на майбутнє згодиться).

Третє. Забезпечення армії. Як ми вже бачили, Савченко влізла в якісь конкретні справи - і отримала від системи швидке клацання по носу, тому що сильно її розізлила. А часу для того, щоб зайнятися побудовою системи, у неї ще просто не було. І, що не менш важливо, розуміння всього механізму функціонування теж. Як і розуміння, як цей механізм змінювати.

Четверте. У Мінськ, судячи з усього, Савченко просто не пустили. І це правильно, враховуючи її дипломатичну наївність та недосвідченість. І от далі почався її великий «розколбас» щодо українських політв'язнів в Росії та Криму, і ще більше - українських полонених, яких утримують в «Л/ДНР». З факту свого звільнення вона зробила абсолютно неправильні висновки, не зрозумівши (або - зрозумівши неправильно) ні причин, ні його механізмів, і це привело її до категорично непродуктивних дій.

Не склалося і з дипломатією. Офіційні поїздки до Страсбурга на засідання ПАРЄ, до Варшави на саміт НАТО і отримання нагороди. Приїзд на молодіжний форум до Литви. І на благодійний обід до Сакраменто (США). Усе. Остання поїздка - з явним анекдотичним відтінком, оскільки це робилося під час нового, проголошеного Надією, голодування.

Тому це можна назвати звичайними представницькими поїздками. Сказала потрібні слова (щедро приправивши їх непотрібними), потиснула руку відомим людям, отримала свою порцію захоплення і овацій. І все. Без користі для країни. Без користі для тих же політв'язнів і полонених. Прикро, бо це відбулося саме у той момент, коли ті ж Полозов і Фейгін (з якими вона, як ви пам'ятаєте, обіцяла співпрацювати) кричать про проблеми в Криму, яких більшає, про свавілля Кремля там.

Але Савченко - увага! - заявляє: у тому, що українських полонених та політв'язнів й досі не звільнили винним у більшій мірі є українське керівництво, а не російське, не Кремль, зі своїми лугандонськими маріонетками. І вже одним цим наносить велику шкоду тим же Полозову і Фейгіну (про що вони, у свою чергу, не можуть сказати через адвокатську етику, оскільки вона - їхня клієнтка).

РЕВОЛЮЦІЙНЕ АНАРХІСТСЬКЕ НЕТЕРПІННЯ 

І ось тепер настав час згадати про революційне нетерпіння Надії Савченко. Відразу ж після звіту перед народом України, у дружньому, союзницькому спілкуванні з Опоблоком, Савченко оголосила на прес-конференції 2 серпня вже не про один окремий закон і навіть не про реформу судової системи а, ні багато ні мало, про нову «Національну ідею». Цей її хлестаковсько-бакунінсько-махновський опус звучить відповідно - «НАРОДНЕ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ УКРАЇНИ. Народ і є влада. КОНЦЕПЦІЯ ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ УКРАЇНИ».

У цьому тексті є багато гірких і правильних слів. Але біда в тому, що він схожий на слова ворожки або астролога: у ньому поряд говориться про прямо протилежні речі. І це вже крайня, найжахливіша форма популізму.

Це особливо видно по ключовій тезі тексту. Ось, наприклад, яскравий спіч про вибори: «Чи зміниться ситуація, якщо переписати закон про вибори, як зараз пропонує опозиція? Не зміниться! Закон вони випишуть тільки під себе, так щоб знову одні й ті ж самі політики змогли дорватися до владного корита! Нікого із простого народу і перспективної молоді старі політики до влади не пустять!.. Так що ж будуть мати з таких перевиборів прості українці?! Та ні чорта! Як завжди шило на мило поміняємо!»

Ситуація безнадійна? Не зовсім! Ось тут Надія Вікторівна і говорить про перезавантаження всієї України. Як? А дуже просто: «На найближчих виборах народ України вибирає 100 народних обранців, завданням яких стане написання Конституції України в закритому режимі в обмежений термін, на зразок анклаву при обранні Папи Римського. Ці обранці вибираються без права у подальшому будь-коли бути обраними до влади».

Матінко, а хто ж розробить і прийме закон про обрання цих ста писак Конституції, політичних камікадзе, якщо ви самі тільки що сказали, що немає сенсу у законах про вибори?

Це савченківське перезавантаження схоже на героя авантюрних романів Рокамболя. Його автор Понсон дю Террайль в останньому романі, на який у нього був укладений контракт, закував свого героя, замкнув у залізній клітці та кинув на двохсотметрову глибину в море. Видавець звертався за допомогою до іншим авторів - ніхто не розумів, як переконливо врятувати, воскресити Рокамболя. Довелося повернутися до Понсона дю Террайля. І той почав новий роман так: «Впоравшись з цим ускладненням, Рокамболь сплив на поверхню...»

Так, у частині критики Надія Савченко досить часто буває переконливою. Але коли доходить до конструктиву, то це «дитячий садок, штани на лямках». Ну і босоніж, зрозуміло.

БРИТВОЮ ОККАМА ПО КАЗУСУ САВЧЕНКО

Проте наївність, примітивність рецептів порятунку, популізм промов Савченко самі по собі були б не такими небезпечними, якби в її словах і пропозиціях не містилися і не повторювалися з дивовижною регулярністю тези, принципово, системно небезпечні для існування України як держави. І все це поруч і упереміш з найгучнішим і міцним українським патріотизмом та лайкою на адресу Кремля та Путіна.

Саме цим Савченко відрізняється в гірший бік від колишніх корифеїв українського популізму - Юлії Тимошенко та Олега Ляшка. І саме тому вона з нинішнім набором її поглядів (якщо це можна так назвати) більш небезпечна.

При цьому я категорично не згоден з тими, хто говорить, що Савченко в Москві перевербували, зомбували і т. д. Бритва Оккама вчить нас відсікати подібну конспірологію, якщо все можна пояснити простіше і логічніше. Що я і спробую зробити зараз, розбивши для зручності тези по пунктах.

1. КОМПЛЕКС МЕСІАНСТВА.

Так, у Надії Савченко немає ні манії величі, ні «спійманої зірочки». Вона підхопила хворобу ще гіршу - месіанський комплекс. Коли вона за зовсім дикими, необґрунтованими звинуваченнями перебувала в російському СІЗО, кожне її слово або дія розглядалася в позитивному контексті. Депутат ВР, ПАРЄ, всесвітня зірка. Її імідж, не просто позитивний, але героїчний, був однією зі складових стратегії адвокатів. І тому аж занадто ними оберігався. Більш різко, брутально - Фейгіним і Полозовим, м'якше, з що-де-колишнім чарівним розкладанням по поличках - Іллею Новіковим. Важливо, що образ героя створювався не на порожньому місці. У сенсі критики, протистояння, завзятості, безстрашності - Надія Савченко дійсно унікальна людина. І цих якостей вистачило, щоб фактично перемогти (а так і було) президента РФ. Якого різні медіа періодично визнають найвпливовішою людиною в світі. І як же Савченко, яка його перемогла, не відчути себе месією, рятівницею України, українською Жанною Д'арк (як її власне і прозвали). Біда в тому, що зазначених вище якостей достатньо для перемоги над Путіним, але катастрофічно мало для перебудови України, що зараз і є її порятунком.

2. ТЕХНІЧНА ОСВІТА, ГУМАНІТАРНА НЕДООСВІТА.

Відомий російський журналіст і аналітик Сергій Пархоменко не говорив про Савченко, поки вона була у в'язниці. Але як тільки-но Надія вийшла звідти, сказав образливі слова: «...Савченко малограмотна, щоб не сказати і того більше...». Слова неточні. Не можна назвати малограмотною людину, яка закінчила Харківський університет повітряних сил, а перед цим вчилася на дизайнера, журналіста. Ситуація ще гірша: Надія - технар, яка не має якісної гуманітарної підготовки. Таким людям часто властива впевненість, що якщо вони розуміють, як працює складна машина (літак, гвинтокрил), то у гуманітарних дисциплінах, питаннях для них секретів немає. Людина, група, соціум, суспільство - це ж так просто, зрозуміло, наочно. Звідси - примітивні, найпростіші, а значить помилкові реакції на перші ж проблеми в політиці. А це вірний шлях у безвихідь: авторитаризму, тоталітаризму, колабораціонізму.

3. НЕГАТИВНЕ СТАВЛЕННЯ ДО ГУМАНІТАРІЇВ

ОСОБЛИВО - ДО ЖУРНАЛІСТІВ І КОМЕНТАТОРІВ.

Випливає з першого, але все ж, мабуть, заслуговує на окремий пункт. Савченко зараз не чує чужої думки. Судячи з усього - не читає аналітиків, не довіряє журналістам. Як завжди буває в подібних випадках, у неї є універсальне самовиправдання: «Все і всі куплені олігархами». Небажання знайомитися з аналітикою не сприяє зростанню власних аналітичних здібностей, вмінню бачити ситуацію системно, в динаміці. Замість цього - споживання чистої інформації, окремих фактів. Але при цьому впевненість у тому, що «я дізналася, я все побачила, я все зрозуміла». Людина з такими інтелектуальними принципами стає легкою здобиччю для чужих маніпуляцій. І це, до речі, було чудово видно в ефірі «звіту перед українським народом», під час якого партнер по спілкуванню Мураєв крутив Надією «як циган сонцем». Вона ж у своїй святій упевненості про повну власну самостійність та інтелектуальну незалежність виглядала жалюгідною і нерозумною.

4. СЕСТРА ЯК ВІДОБРАЖЕННЯ

І ЯК ПІДТВЕРДЖЕННЯ СВОЄЇ ПРАВОТИ

Єдина людина, якій Надія повністю довіряє і до чиєї думки готова прислухатися, - Віра Савченко. Ця людина сама по собі теж має гідність, не боялася лізти разом з сестрою у саме пекло. Але при цьому у Віри є схожий набір недоліків (як для політика) - самовпевнений технар, не гуманітарій, не аналітичний склад розуму. Плюс зарозумілість. Віра - випускниця знаменитої Київської академії архітектури та будівництва. А не секрет, що архітекторам часто буває притаманна неабияка зарозумілість «білої кістки», якої людство повинне бути вдячним за те, що живе десь і в чомусь. При цьому, як відомо мені за інсайдерською інформацією, Віру Савченко любили та цінували у вузі не як грамотного фахівця, професіонала, а саме, як хорошу людину, надійного друга. Але «хороша людина» - це і в політиці не професія. Так і тут, як повідомило мені вже інше джерело, Віра дуже швидко перейняла звичку нарваних політичних інтриг. При тому, що не має для цього ні «ваги», ні спритності.

5. ОКОПНА ПРАВДА

Окопну правду обов'язково потрібно знати і високо шанувати. Сьогоднішнє хизування Росії своєю перемогою багато в чому будується на замовчуванні та підтасовуванні окопної правди 1939-1945 р. р.

Але вибудовувати політику на знанні й обліку однієї тільки окопної правди - також невірно. А, схоже, саме це відбувається зараз з Надією Савченко. Саме тому лугандонським маріонеткам вдається так ефективно використовувати її у своїх (і, зрозуміло, кремлівських) інтересах, шантажуючи долею українських полонених. Адже на тому рівні, на якому брала участь у війні Надія Савченко, обмін полоненими, тілами убитих був відносно простим і швидким. І у сьогоднішньому савченківському світосприйнятті відсутнє розуміння того, що з виходом на державний, міждержавний, дипломатичний рівень, багато чого змінюється, і змінюється якісно. Тут не можна говорити і, тим більше, діяти так, як це було в окопних умовах.

Звідси ж, схоже, і невиправдано оптимістичний, позитивний погляд на ватажка «ЛНР» Плотницького, а на додаток - і на Захарченка. Для воїна, солдата нормально ставитися до свого супротивника, опонента з повагою: так, він готовий вбити тебе, але він ризикує життям і готовий померти, як і ти. Плотницький допитував Савченко одразу після взяття в полон. Потім він свідчив на закритому засіданні в міськсуді Донецька Ростовської області. Судячи з усього, під час цього спілкування він був досить харизматичним. І йому вдалося справити на Савченко враження чесного служаки, який «будує нову державність».

Звідси й вся та дивна похвала Плотницького після того засідання та допиту (насправді боягузливо проведеного у закритому режимі). І звідси ж наївна віра Надії Савченко у те, що вона - далеко від Кремля та Путіна - зможе в чомусь переконати людей, таких як Плотницький і Захарченко.

6. ДВОРІЧНЕ ОПРОМІНЕННЯ РОСІЙСЬКИМ ТБ

Півтора-два роки Надія Савченко була змушена дивитися російське телебачення. А це нелегке випробування для будь-чиєї психіки. Тим більше - для психіки, травмованої війною і месіанством. Зовні Надія сперечалася з тим, що бачить. І деколи прямо говорила, точніше вигукувала про це зі своєї клітки в перерві судових засідань. Але до її підсвідомості входило багато розхожих меседжів російської пропаганди.

Потім, через два роки, Савченко повернулася до України. Ймовірно, потай вона могла сподіватися, що позитивні зміни в країні є більш глибокими та принциповими, ніж вони є насправді. Але, на жаль, в умовах війни і неконсолідованих еліт, в Україні не були проведені швидкі реформи за польсько-естонським зразком. Замість цього - болісні, покрокові зміни в умовах сильного інерційного опору системи.

Ось тоді з савченківської підсвідомості поперли всі ці знайомі нам пропагандистські кремлівські кліше - «нічого не змінилося», «війна олігархів і заради олігархів», «і майдан, і антимайдан були чесними», «російський народ страждає від санкцій», «постачання летальної зброї призведе до Третьої світової». У поєднанні з полум'яною патріотичною та ультра-патріотичною риторикою вони справляють дивне враження Медведчука, який вступив у «Правий сектор».

7. ФАКТОР «ІКС»

Обіцяв не звертатися до конспірології, але... Як говориться, якщо у вас шизофренія і манія переслідування, це ще не означає, що за вами не стежать.

Від початку серпня Савченко регулярно говорить про свою р-р-революційність, (про р-р-радикалізм говорити безглуздо, тому що це слово приватизовано самі знаєте ким). А всі революції та більшість революціонерів демонструють різноманітні приклади хитрих ігор і закулісних переговорів. Це ж відноситься і до української Революції гідності та до деяких її моторчиків і захисних щитів: ВО «Свобода», ПС, «Азов».

Сестри Савченко дуже швидко опинилися на піку популярності з перебільшеною думкою про власну значимість та можливості. Не виключаю, що в цих умовах їм (або одній з них) може здаватися, що вони (або вона) ведуть хитру гру і використовують когось у своїх цілях. Для недосвідчених політичних альпіністів - це оманливе ейфоричне відчуття від «кисневого голодування». У таких випадках використовують саме їх. А після - викидають через непотрібність. Втім, поживемо, побачимо...

ПЕРШЕ ВЕРЕСНЯ - ДЕНЬ ЗНАНЬ!

Так і вийшло, що багатообіцяючий «феномен Савченко» перетворився у незначний «казус Савченко». І багато блискучих якостей та можливостей виявилися нереалізованими. Але, можливо, сама думка про перспективність Савченко як політика всеукраїнського масштабу була помилковою.

А коли вона, до речі, з'явилася? Після блискуче проведеної прес-конференції на третій день після повернення до України - 27 травня у Палаці «Україна». І Надія, і Віра (як другий голос) провели її чудово. А чим відзначилася та пресуха та чим різниться з подальшими розмовами? Як би це сказати - своєрідним адвокатським наглядом. Присутні там Марк Фейгін і Микола Полозов не промовили жодного слова, на запитання не відповідали. Але вони там БУЛИ. Вони про щось говорили з Надією перед початком прес-конференції, перекинулися парою реплік у перерві. А Ілля Новіков був присутній на телефонному зв'язку з Грозного. І з ним, у свою чергу, говорила Віра Савченко. Всі вони були складною, але злагодженою командою, як було і до того, - під час судового процесу в Росії. У присутності адвокатів ніяково було давати простір своїм прихованим політичним комплексам, соромно було говорити дурниці.

Все це почалося у сестер Савченко після відходу адвокатів, після того, як вони зайнялися іншими справами. Так може, варто поглянути, що говорили адвокати про можливе політичне майбутнє Надії Савченко. Ось моє інтерв'ю з ними, зроблене в день повернення - 25 травня.

Микола Полозов: «Взагалі Савченко як політику зараз багато чому треба буде вчитися прямо на ходу. Але вона - обдарована людина і я впевнений, що все буде добре».

Запам'ятали - ключове слово - «вчитися».

Марк Фейгін: «Савченко не просто людина, яка думає, аналізує, але і людина, яка цікавиться і вміє вчитися. Коли ми з нею спілкувалися, вона часто цікавилася: «Марк, які взагалі бувають системи права? Що таке «загальне право»? А «континентальне»? Що таке президентська республіка, парламентська, парламентсько-президентська? Це так не схоже на багатьох політиків, упевнених, що вони знають все. Подібне бажання і вміння вчитися - рідкісна і дуже сильна якість. Знання, працелюбність створюють передумови для успіху. Взяти книгу до рук не ганебно. Надії лише 35 років. Це не багато. У неї може бути велике майбутнє».

І тут про навчання - про правильні книги!

А ось Фейгін відповідає на моє питання, яка небезпека може чекати на Савченко в українській політиці: «Зрозуміло яка - потонути у вирі суперечок між фракціями, опинитися в епіцентрі якихось розборок. Подивіться - де сьогодні більшість героїв Майдану, які опинилися в політиці, в Раді? Хтось вписався в систему, хтось ні. Та я ж зовсім не хочу сказати, що вони погані люди. Ні, просто вони не можуть бути хорошими політиками. А у Савченко, мені здається, такі передумови є. Головне - вона у будь-якій ситуації інтереси держави ставить вище особистих».

Ось саме це, власне кажучи, зараз і відбувається - Савченко стрімко маргіналізувалася, стала політичним посміховиськом.

Але може, все ж є шанс, що вона здатна до зворотньої трансформації -  з «казусу Савченко» знову стати «феноменом Савченко»? Є. Для цього потрібно прислухатися до порад, які ще 25 травня давали Фейгін і Полозов. Не потрібно думати, що ти знаєш усе. А треба вчитися. Краще - разом із сестрою.

Хвилинка політичного фентезі! Надія і Віра Савченко вступають до Гарвардського університету (де, до речі, багато років існує Інститут українських студій). Здобувають там освіту за спеціальністю «політологія». Пишуть дисертаційні дослідження з різних аспектів теми «Особливості ліберальних, демократичних перетворень авторитарних держав». І зі званнями докторів філософії повертаються до української політики.

Казка? Фантазія? Так, але яка красива. І, погодьтеся, дуже символічна, якщо врахувати, що 100 днів повернення Савченко до України припадають на 1 Вересня - День знань.

Олег Кудрін, Москва.

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-