Скільки українці втрачають на «безплатній» демократії?
Задля солідності варто було б використати пару-трійку цитат із класиків; утім, вважаю, ерудований читач і без мене згадає порівняльну характеристику демократії Вінстона нашого Черчилля. Про Аристотелеву "Афінську політію" він, напевно, теж має уяву. Тому відразу бика - за роги. Не будемо уточнювати, в якому саме повіті якої "підтягнутої" губернії, в яке тисячоліття відбулися вибори, але переможцем на них став діяч, який скупив за доволі скромну суму близько 12 тисяч голосів. Цього виявилося достатньо, аби менш ніж за місяць отримати омріяний мандат.
ВАРТІСТЬ ВИБОРЦЯ
Не можна сказати, щоб правоохоронці не знали про методи "роботи" вищезгаданого діяча - про окремі випадки масової купівлі виборців навіть складено кілька поліцейських протоколів. Вибори на той момент в Україні проходили лише в кількох округах, тож поскаржитись на брак уваги з боку всіляких "Опор" та КВУ "підтягнута" губернія не могла. Не кажучи вже про пильні погляди ЗМІ. Тим більше, що за кількістю кандидатів округ у тому тисячолітті встановив національний рекорд. До речі, саме завдяки цій людині, яка, за даними штабів її опонентів, винайняла близько шести десятків "технічних" кандидатів.
Та якщо хтось подумав, що я палаю праведним гнівом щодо переможця, він глибоко помиляється. Хіба винен переможець, що найбільш раціонально використав ситуацію і наявні ресурси? Адже суперники чистотою помислів (і дій) від нього аж ніяк не відрізнялись - у переважній більшості. Навпаки, я йому навіть готовий висловити подяку за те, що його щедрість не дозволила пройти до вищого законодавчого (!) органу країни ані вчорашнім "регіоналам", ані комуністам, не кажучи вже про відкритих путіноїдів. Справа геть в іншому.
Зізнаюсь, думка не моя. Просто сиділи ми тут днями з одним учасником тих перегонів, і той поділився викладками. Якщо коротко: переможець витратив на всю кампанію близько півмільйона доларів. "А тепер уяви, - ошелешив мене співрозмовник, - що його методою захоче скористатись Путін В.В. Нехай не півмільйона, нехай по мільйону на округ - і конституційна більшість у нього в кишені! За триста мільйонів "вічнозелених"!!!"
Тільки не треба мені нагадувати про різні системи виборів. Навіть якщо "народні обранці" спроможуться проголосувати за "відкриті списки", все одно виборець практично сам-на-сам опиниться із грошовитими кандидатами. І хто гарантує, що найбільш спритними не виявляться прибічники "русскага міра"? Ну, а як ситуація розвиватиметься далі - див. вище. Слабка наша людина, не загартована в електоральних баталіях…
То що його робити? Відмовлятись від демократії як такої? Чесно кажучи, я б не образився на Президента, якби він, скориставшись черговим загостренням на фронті, ввів би воєнний стан принаймні на території Донбасу та прилеглих областей. Але тільки до повної перемоги, включно із зачисткою всіх без винятку активних сепаратистів. Після цього демократичні інституції мають бути відновлені. Сер Вінстон таки правий: демократія - найгірша форма правління, за винятком усіх решти. Питання тільки, в якій формі вона має здійснюватися в наших широтах. І в довготах, звичайно, теж.
ПЛАТИ - І ГОЛОСУЙ
Найпростіше рішення: на виборчій дільниці кожного відвідувача треба спочатку ставити перед іншим "вибором": береш бюлетень або… ну, скажімо, пляшку горілки. Варіант: жінкам пропонувати щось із домогосподарського "реманенту". Хотів би я подивитись на моральні муки пересічного мужика, який уже взяв 200 гривень від кандидата під зобов'язання голосувати - а тут така заманлива пропозиція! Якщо ж йому тут таки додатково розтлумачити, що нелегальний продаж голосу є правопорушення, передбачене Кримінальним Кодексом, а он та запітніла пляшка з прозорою рідиною абсолютно законна…
Люди ж як собі пояснюють свою продажність: "Краще синиця в руках, аніж журавель у небі". Всі обіцяють молочні ріки, але ж коли відбудеться урочисте відкриття греблі?! А двісті гривень - ось вони! А далі - якось то буде… Так і тут: "Горілка - ось вона, а що там станеться, якщо я не проголосую? Скоріш з все, нічого страшного не трапиться…"
Ну, про горілку - тут я дещо гіперболізую. Можна видавати сертифікати на певну суму - і перелік товарів. Склалася сім'я, і за три-п'ять сертифікатів придбала щось суттєве, що в господарстві стане в нагоді. Проблема в іншому. Мало того, що кандидати народ розбещують - ще й держава напряму до цього процесу підключиться. Тому рішення слід шукати в напрямку прямо протилежному. А саме: виборець має заплатити за своє право брати участь в управлінні державою. У прямому сенсі цього слова - грошима.
Тут важливо, аби процедура була подовжена в часі, набула рутинного характеру. Настільки, щоб кандидат із наймісткішим гаманцем не мав змоги "проспонсорувати" "своїх" виборців безпосередньо під час кампанії. Встановити процедуру, коли людина вносить гроші на спеціальний рахунок на регулярній основі весь міжвиборчий період. Приходить на дільницю в день голосування, вставляє "Картку виборця" в термінал, отримує бюлетень і… Хоча на біса той бюлетень, якщо є термінал? І без походів до дільниць можна обійтись. Сучасні технології дозволяють.
Слід дозволити громадянину мати можливість не голосувати і забрати гроші, що накопичились на його картці - після чого картка автоматично блокується. Розблокування - після певної процедури. Чи платитиметься в такому випадку штраф - питання для дискусії. Я тут прикинув: при чисельності округу на виборах до Верховної Ради сто тисяч виборців, за п'ять років можна назбирати 120 мільйонів гривень, якщо щомісячний внесок становитиме 20 гривень.
До речі, і кандидати мають вносити заставу разів у двадцять більшу ніж тепер. Як не в сто. Причому, гроші на реєстрацію він має зібрати тільки на тому окрузі, де балотується - і не буде більше "простирадл" зі списком у сотню прізвищ. Я б іще обмежив суму даного виду внеску від кожної конкретної особи. Утім, не раніше, ніж у нас з'явиться певний досвід. Аргументи на кшталт того, що в "бідних" округах складно зібрати великі суми, не приймаються. Хочуть люди мати свого представника у законодавчій владі - гроші знайдуть. Це, до речі, буде найпереконливіший "праймеріз", коли виборці голосують не "серцем", а "гаманцем".
ПРОЦЕНТИ ЗА КРЕДИТОМ
Готовий вислухати заперечення проти запропонованої схеми. Обурення з приводу того, що виборець має платити за право вкинути бюлетень у виборчу скриньку, прошу не демонструвати. Ми і так весь період існування демократії на наших теренах регулярно платили гроші за даною статтею видатків. Непрямо, через бюджети різних рівнів, які формуються з наших податків. І хто наважиться стверджувати, що це було справедливіше? Збираюсь я йти голосувати, чи мені по барабану "свято демократії" - "народні обранці" все одно ставлять відповідний рядок у державний кошторис. А тут я сам вирішуватиму - платити чи ні. От і вся різниця.
Скільки платити? Достеменно в цьому я не розбирався, але на сайті ЦВК "висять" звіти про виконання "загального фонду кошторису Центральної виборчої комісії в розрізі бюджетних програм". За 2014 рік видатки ЦВК склали більше 1,4 млрд, за 2015-й - майже 1,2 млрд. Скільки пішло на вибори грошей із місцевих бюджетів, сказати не беруся - надто багато їх, муніципій, в Україні. Але вже тому, що їх так багато, можна припустити, що сума принаймні порівнянна із кошторисом ЦВК. Причому, як показують спостереження "зблизька", місцеві органи влади, та навіть підприємства часто вимушені за свій рахунок робити ті речі, які мають фінансуватися з "Центру".
Зрештою, ті гроші, які кандидати кидають на підкуп виборців, членів виборчкомів, на хабарі "мєнтам", на оплату послуг "технічних" колег-кандидатів - вони ж не беруться з повітря. Причому, з величезною часткою впевненості беруся стверджувати: гроші ці "ліві". Інакше вони легко би відстежувались за банківськими проводками. Інакше кажучи, кожний виборчий округ як мінімум раз на п'ять років перетворюється на філію конвертаційного центру. Де "нечисті" гроші "конвертуються" в державну або муніципальну владу.
Ще обов'язковий аргумент "в асортименті": а от на Заході існує загальне рівне виборче право…
Не знаю, чому ми маємо в усьому мавпувати Захід. Але якщо вже вдаватись до мавпування, то треба - бодай у прискореному темпі - пройти всі стадії розвитку західного варіанту демократії. І починати слід із давніх Афін. Де, як відомо, громада чітко розрізняла "демос" і "охлос". Пройти - одну-дві-три каденції - коли позбавлені права голосу жінки…
До речі, якось показували по телебаченню фільм, як здобували це право жінки Канади. Що мене тоді (як не помиляюсь, було це в часи горбачовської "гласності") вразило - те, що показані в стрічці події відбувались у 70-ті роки… двадцятого (!) століття.
Нам загальне виборче право "подарували". Хоча я вважаю - дали в кредит. Ми цей кредит бездарно прогуляли - і тепер вимушені платити відсотки по рахунках кров'ю. Спочатку на Майдані, тепер - у Донбасі. А "бенефіціари" цієї схеми сидять чомусь не по буцегарнях - вони засідають у Верховній Раді, у кріслах мерів, керівників освітніх закладів. Я вже не кажу про цілу купу власників найприбутковіших українських підприємств.
І наостанок. Якщо хтось почне бити на жалість і вказувати, що за "моєю" (насправді, в загальних рисах така схема діє у Сполучених Штатах) схемою права на голос де-факто втратить велика кількість людей із низьким рівнем доходів, поставлю таким плакальникам за приклад себе особисто. Мене - разом із ще півтора мільйонами біженців - спокійно позбавили права вибирати місцеві органи влади. І щось я не чув вселенського плачу з цього приводу.
Це при тому, що сама присутність біженців, наприклад, в Сєверодонецьку мало не в півтора разу збільшила міський бюджет. Але "безплатна" демократія призвела до того, що в кріслі мера залишився ставленик Єфремова, а в міськраді заправляють колишні "регіонали". І тепер я похмуро спостерігаю, як колись одне з найкращих міст України (реально - були такі конкурси) перетворюється на смітник.
А частину наших податків, що пішла на вибори цих достойників, нам ніхто й не думає повертати.
Михайло Бублик, Сєверодонецьк.
