Росія знову розраховує на «бліцкриг»
Деталі всієї цієї так званої «кримської історії з українськими диверсантами» і те, як Росія її «розкручує», показують, що ліпиться вона поспіхом, без заздалегідь продуманого плану, з очевидними «білими нитками». Мінімум правдоподібності, якщо взагалі можна говорити, що вона там є, груба дилетантська робота з вибором «терористів», істерична риторика російських ЗМІ та офіційних осіб, якій ніхто в світі не вірить, і навіть більшість росіян – теж. Відповідь Заходу – «незалежних підтверджень щодо заявлених Росією інцидентів немає» - дипломатично ввічлива, а варіантів її перекладу на людську мову – багато, і всі неввічливі.
Успіхи тактики і провали стратегії
Чому так? Невже професійні провокатори і маніпулятори з Кремля і ФСБ раптом втратили кваліфікацію?
Не втратили, звісно. Такі грубі помилки в роботі з’являються лише тоді, коли у виконавців було дуже мало часу для підготовки, а нерви напружені до краю. Тобто, мовою шахів – цейтнот. Але, знову ж таки, чому він виник?
Із загальної ситуації, тенденції розвитку якої вкрай негативні для Росії. Від лютого 2014 року, коли Кремль зважився на відвертий силовий тиск на Україну, він досяг чимало тактичних успіхів, котрі виглядали особливо вражаючими на тлі тогочасної української розрухи – анексія Криму, фактичне відторгнення Донбасу, загибель тисяч українських солдатів. Однак стратегічної мети – зміни політичного режиму в Києві з проукраїнського на проросійський – Росії досягти так і не вдалося (як, до речі, і після російсько-грузинської війни 2008 року). В Україні і сьогодні є маса факторів, які послаблюють чинну владу, але користі з цього Росії практично ніякої. Бо у Києві запекло конкурують за владу проукраїнські політичні сили, а відверто проросійська – «Опозиційний блок» - далеко не в центрі цієї конкуренції.
Водночас, силова атака проти України «підставила» Росію під санкції Заходу. Що вони обов’язково будуть – у Кремлі не сумнівалися, і свідомо на це йшли. Неможливо, справді, відхапати частину чужої території, і щоб не було жодних санкцій. Розрахунок Кремля був на інше: 1) об’єкт, заради якого вводитимуть санкції (проукраїнська Україна), швидко зникне, а отже санкції втратять сенс, якщо не буде того, заради кого їх вводять; 2) санкції цілком можна витримати, якщо вони не будуть надто довгими.
Розрахунок не справдився, стратегія провалилася. Україна, як держава, втримала прозахідну орієнтацію, що, по суті, означає антиросійську політику, а отже санкції не виявилися короткими. Спроба Кремля через «мінські домовленості» дотиснути Україну, зробити інструментами дипломатії те, чого не змогли зробити «гіркіни» та «єфремови» в Одесі та Харкові, - теж виявилася загалом невдалою, хоча спочатку здавалося, що ось-ось об’єднані зусилля Росії, Німеччини і Франції таки змусять Україну капітулювати у вигляді ухвалення особливого статусу Донбасу, контрольованого фактично Росією, та мовчазного визнання, що Крим де-факто є російським.
Тобто, розрахунок на «бліцкриг» - а тільки так може розраховувати на перемогу країна, ресурси якої суттєво поступається сукупному обсягу ресурсів супротивників – не спрацював, і конфлікт (війна) став затяжним. Фактор загального обсягу ресурсів став головним.
За минулі два з половиною роки Росія дуже «просіла», справа впевнено йде до загального економічного і соціального колапсу. Продовжувати в таких умовах протистояння із Заходом (Україну Кремль вперто не враховує як значиму силу, і даремно!) – прямий шлях до краху.
Росія опинилася в жахливому цейтноті. Час – стратегічний чинник! – працює проти неї. Одвічне російське «Что делать?» у даній ситуації виходить з російського легендарного «Шеф! Все пропало! Гипс снимают! Клиент уезжает!». Здавалося б, не Україні з її системними проблемами зловтішатися зі становища Росії. Як-то кажуть, «чия б корова…» Однак, по-перше, російське «все пропало» в даному випадку є порівнянням не з українською ситуацією, а з американською чи німецькою, тобто – із «західною», бо Росія саме Захід вважає своїм головним опонентом і загалом, і в «українському питанні» зокрема. Захід може не вдаватися до різких, а тому ризикованих, кроків, йому не пече, і час працює на нього. По-друге, головне все-таки не у складності поточної ситуації (повторимо, в України вона не менш важка, ніж у Росії, хоча і в зовсім інших сферах), а в тому, що в України є стратегічний шлях до виходу з кризи, а в Росії – нема. Точніше, він може з’явитися лише тоді, коли знімуть санкції і Росія вийде з міжнародної ізоляції, що дасть їй можливість залучити західний капітал до врятування російської економіки.
Зрозуміло, Росія дуже не хоче доводити конфронтацію із Заходом до крайнощів, хоча б тому, що без допомоги Заходу їй не виборсатися зі смертельно небезпечної економічної кризи. Тому, власне, перед Кремлем є тільки два шляхи: 1) відступити, змиритися з втратою України і думати лише про те, як вийти з конфлікту з мінімальними втратами; 2) спробувати ще один «бліцкриг», на цей раз – у вигляді прямої та відвертої погрози великою війною, що змусило б Захід, оскільки саме такої війни він боїться найбільше, до - не капітуляції, ні, - але до серйозних перемовин, на яких Кремль був би рівноправною стороною, і результатом цих перемовин був би новий «ялтинський варіант» розподілу сфер впливу.
«Кримська історія» показує, що Росія на даний момент обрала другий шлях. Очевидно, що він дуже ризикований, а отже в Кремлі не може бути одностайності щодо його вибору. Очевидно, що дискусії мають запеклий характер, адже для цих людей йдеться не про якісь нам міфічні національні інтереси, а про особисту долю, тобто особисте перебування при владі. Бо, знову ж таки – очевидно, що програш у конфлікті із Заходом (Україною), як і майже неминучий соціальний вибух у разі, якщо не зупинити кризу, означатиме втрату влади як мінімум частиною нинішніх кремлівських верховодів. У Кремлі є люди (клани), міцність яких ґрунтується на доходах від війни (армія, ВПК), а є люди, залежні від доходів торгівлі нафтою та газом, тобто – від нормальних стосунків із Заходом. А якщо нема одностайності, якщо принципове рішення відтягується через запеклість дискусій до останнього моменту, то часу для ретельної підготовки до нового «бліцкригу», звісно, нема. Навіть більше: можна припустити, що в Кремлі є люди, які прямо зацікавлені, щоб новий «бліцкриг» провалився, а тому, відповідно, зацікавлені, щоб «кримська історія» була зшита «білими нитками», тобто була непереконливою. Подібні прецеденти в російській історії вже траплялися (хоч би історія, як колеги Хрущова через «шпигуна» Пеньковського розкрили Заходу «блефову» гру Микити Сергійовича під час карибської кризи 1962 року).
Логіка щура
На жаль, усьому цьому приємному для нас баченню ситуації і поясненню дій Росії, яке має свою логіку, є альтернатива, теж зі своєю своєрідною «логікою». А що, як нема ніякого поспіху і погано підготовленого наступу Кремля? Якщо логіка, якою керується і, головне, відкрито демонструє Путін така: «Я назвав Україну терористом, а отже я робитиму з нею все, що захочу, у тому числі спущу на неї свою армію. При цьому мені абсолютно начхати, що думає з цього приводу Захід і навіть, що він робитиме. Мені начхати, наскільки переконливо зліплена «кримська історія». Я знаю, що перемога у відкритому протистоянні із Заходом мені не світить. Так, я - щур, загнаний в глухий кут. Ви мене туди загнали, не захотівши поступитися Україною. Що ж, тепер я і діятиму, як щур – буду кидатися на ворога, зовсім не думаючи, що він сильніший і що все для мене закінчиться в кінцевому підсумку крахом. Мені це вже байдуже. Я – на краю прірви, уникнути падіння я вже не можу, і все, що мені залишилося – потягнути в цю прірву разом з собою ще когось, кого зможу. Україну – насамперед».
Всерйоз думати над такою логікою Кремля – просто страшно. Якщо Кремль задіяв її, тоді світ – і Україна насамперед – на порозі страшної біди. А найстрашніше – якщо це так, якщо Кремль заздалегідь продумав план дій відповідно до цієї логіки – то біду вже не відвернути.
Юрій Сандул, Київ
P.S. Путін щойно звільнив свого главу адміністрації Сергія Іванова – головного «яструба» кремлівської компанії. Причому, звільнив з демонстративним «опусканням» до рівня уповноваженого з питань екології, природоохоронної діяльності та транспорту. Перша наша реакція: щодо згаданої можливості дій Кремля за логікою щура, загнаного в глухий кут – можна, здається, слава Богу, перехреститися.
