Смирення "крутих пацанів"

Зустріч президентів Туреччини та Росії, яка відбулася 9 серпня у Петербурзі, не можна ні недооцінювати, ні переоцінювати. Завищені очікування від переговорів Реджепа Тайіпа Ердогана та Володимира Путіна пояснювалися насамперед тим, що усі надто вже сильно повірили в мачистський образ обох авторитарних лідерів, створюваний їм їхніми же підконтрольними ЗМІ.

Насправді вони все ж не такі "круті безбашенні дворові пацани", як про них писали під час сварки. Виявилося, що за необхідності обидва можуть бути більш-менш прагматичними.

ЧОМУ МИРИТЬСЯ ТУРЕЧЧИНА

На відміну від російської, турецька економіка диверсифікована. І знову ж таки, на відміну від РФ, в першому кварталі поточного року засвідчила зростання - 4,8% ВВП. Але вона все ж не настільки міцна й велика, щоб і далі зазнавати збитків, великою мірою - безглуздих, суто ідеологічних, від російських санкцій.

Тим більше, що цей фактор посилюється зростаючим внутрішнім протистоянням у країні. З початку року теракти в Туреччині стали звичним явищем. Вони і раніше були частими, але тепер стали просто постійним явищем, картинкою, фоном. Антитерористичні операції, боротьба з бойовиками Робітничої партії Курдистану і так коштують недешево. А вже російська підтримка цієї опозиційної до Анкари сили здатні значно ускладнити становище Ердогана. Не менш тяжким тягарем залишаються витрати на біженців, які прибувають до Туреччини.

Зрозуміло, що в таких умовах основа стабільності - сильні, добре забезпечені армія та інші силові структури. І в цій ситуації спроба військового перевороту - при всьому султанському блиску його придушення та подальших репресій - приховує картину куди більш складну. З одного боку, чистки, проведені Ердоганом в армії та інших силових структурах, були досить ефективними (якщо не брати до уваги моральну сторону питання, як то - недостатня обґрунтованість, масовість, катування). Але, з іншого боку, вони в деякій мірі були безглуздими. Туреччина - член НАТО, а це означає постійне спілкування, зустрічі, обміни. Тобто без корінного зламу всієї системи (як було в Ірані з її Вартовими ісламської революції), високотехнологічна турецька армія буде постійним розсадником західницьких настроїв.

З іншого боку, сам Ердоган прекрасно розуміє, що роздувати ісламські настрої занадто сильно для нього самого також дуже небезпечно. Тому що, як писали Стругацькі - "слідом за "сірими" завжди приходять "чорні". І насправді, зараз Ердоган, користуючись нагодою, проріджує не тільки занадто принципових "західників", але й занадто радикальних ісламістів. Просто говорять про це не так багато. Та й це менш помітно.

У цій ситуації президент Туреччини схожий на канатохідця, якого змусили переступати з одного каната на інший. І це - без страховки та над прірвою. Тому для нього краще, щоб Росія виступала як "майданчик безпеки", а не як зле підступне кріплення, що розгойдується.

ЧОМУ МИРИТЬСЯ РОСІЯ

Ситуація в Росії чимось схожа. Західні санкції та автосанкції продовжують руйнувати економіку. Резервні фонди потроху скорочуються. Крим та Донбас коштують недешево. При зменшенні "кормової бази", все завзятіше б'ються "бульдоги під килимом". Підтримка політичних маргіналів (теж, між іншим, витратна) у світі та особливо у Європі до швидких результатів не призвела. Отже, потрібно готуватися до тривалого очікування на надію, що у провідних демократичних країнах на зміну більш-менш принциповим лідерам прийдуть такі, які будуть з усім погоджуватися.

І ось тут, схоже, крім власне вигоди від замирення, Кремль у випадку з Туреччиною відпрацьовує ще й нову технологію.

Згадаймо, що було із зростанням агресивних, мілітаристських, шовіністичних настроїв у РФ. Крим, Донбас, Сирія, Туреччина. Війна за війною. Тоді багато хто передрікав Кремлю швидке вичерпання ідеологічного, електорального ресурсу. Оскільки з такою економікою неможливо воювати безперервно, відкриваючи нові й нові фронти. А народ, який звик до воєн, що подаються як перемоги, вже отруєний ними. І чекає все нових і нових "вікторій".

Але виявилося, що кремлівська пропаганда, розуміючи цю небезпеку, намагається варіювати різними темами. Закінчення "російської спецоперації в Сирії" (насправді значною мірою шахрайське) було в цьому сенсі пробою пера. Зомбоящик показав, що можна і закінчення війни - справжнє або уявне - зображати як велику перемогу. Потім прийшла пора допінгового скандалу. Це для світу - ганьба Росії. А в самій Росії - гордість, чергова перемога: ось, нас ображають ні за що, а ми вже три золоті медалі завоювали (не кажучи вже про 6 срібних).

Такою ж перемогою тепер подається примирення, що подається з "позицій сили". Тобто - зовні ввічливо стосовно Туреччини та персонально Ердогана, але все ж з насмішкою, з підморгуванням російському телеглядачеві. Мовляв, бачите, як ми його (їх) прищучили. Так, що вони самі прибігли до нас просити миру.

З'ясувалося, що російська пропаганда насправді пластичніша та більш живуча, ніж здавалося на початку. Це не графік прямопропорційній залежності, що йде безперервно верх, а, швидше, синусоїда. І вже в ній маленька переможна війна не обов'язково повинна змінюватися наступною переможною війною. Цілком підходить і переможний мир, або скандал на кшталт допінгового, або корупційні "посадки". А лише потім, коли населення відпочине, можна буде придумувати наступну війну. І потім знову мир. Або скандальчик. І так до тих пір, поки вистачить хоч якихось ресурсів.

ЗУСТРІЛИСЯ, ПОГОВОРИЛИ - І ЩО?

У новинах російського ТБ петербурзька зустріч Путіна та Ердогана виглядала досить ефектно - повернення колишніх обсягів співробітництва, відновлення переговорів по "Турецькому потоку", по проекту атомної електростанції, координація дій в Сирії і т. д. і т. п.

Але, при найближчому розгляді, виявилося не все так просто. Держконцерн "Газпром" як судився в міжнародному арбітражі зі своїм турецьким візаві, держкомпанією "Боташ" через ненадані знижки, так і буде судитися. "Росатом", формально начебто і так не припиняв погоджений з Туреччиною проект АЕС "Аккую", проте в бюджеті на поточний рік не передбачив на його реалізацію потрібних асигнувань.

А вже російсько-турецькі переговори щодо Сирії - взагалі завдання вищого ступеня складності. Взяти, хоча б, трикутник "президент Асад"-"туркомани"-"сирійські курди". Тут інтереси Туреччини та Росії прямо протилежні. Та є ще західні партнери, США, ІДІЛ, Ірак (зі своїми курдами)...

Ось і виходить, що сам по собі факт примирення Путіна та Ердогана, Росії та Туреччини є голоснішим та яскравішим, ніж реалізація заявлених при цьому завдань. Не говорячи вже про те, що, як співається в романсі, "колишнього не повернути" або, як резюмується в анекдоті, "Ложки знайшлися, але осад залишився".

А ЩО ДЛЯ УКРАЇНИ?

Стосовно українських інтересів, то російсько-турецьке примирення найбільше позначається на проблемі окупації Криму та пов'язаної з цим проблемою переслідування, "приборкання" кримських татар (у Туреччині їх проживає набагато більше, ніж в самому Криму).

Тут варто згадати слова президента Ердогана, які він сказав в інтерв'ю ТАРС, даному напередодні візиту до Пітера: "Звичайно, у нас є деякі розбіжності щодо кримськотатарського питання. Щодо цієї проблеми мені раніше говорив шановний Володимир, що дане питання буде вирішено, і мені не варто хвилюватися з цього приводу. Для того, щоб подолати наявні труднощі у нашому світі, я вважаю, ми повинні сконцентруватися на мирному співіснуванні".

- Ми отримали нечітку відповідь, - прокоментував кореспондентові Укрінформу дані слова адвокат Мустафи Джемілєва та Ільми Умерова Марк Фейгін. - Можна також сказати: це чергова відповідь на складне питання. Зверніть увагу на формулювання: "мені раніше говорив шановний Володимир". Адже незрозуміло - про яку розмову йде мова. Це було ще до конфлікту зі збитим Су-24 або вже зараз, під час примирення? Розуміти можна як завгодно. І, звичайно ж, у будь-якому випадку дуже погано, що все обмежилося якимись кулуарними, конфіденційними розмовами з "поважним Володимиром", не винесеними на розгляд широкої аудиторії. Якби була якась публічна заява, це могло б якось полегшити ситуацію з кримськими татарами, які піддаються зараз переслідуванню. Але, на жаль, цього не відбулося. Хоча, в принципі, ситуація примирення була досить зручна, щоб підняти це питання.

- Раніше ви говорили, що хочете допомогти сформувати для переговорів Путін-Ердоган "кримськотатарський кейс", але потім заявили, що ця тема в Петербурзі обговорюватися не буде.

- На жаль, так. За моєю інформацією, це питання там дійсно не обговорювалося. Очевидно, турецька сторона вважала, що це занадто великий подразник для російської сторони. Принаймні, для першої, "відновлюючої" зустрічі. Але маємо надію, що надалі Ердоган, який завжди заявляв, наскільки важливим для нього та його країни є кримськотатарське питання, не залишить його без уваги.

- Але ж ще була прес-конференція. І ви обіцяли феску Джемілєва з його автографом тому, хто задасть питання про кримських татар.

- І дуже сподівався на це. Все-таки там були акредитовані 140 журналістів, у тому числі українських, відомих своїми сміливими запитаннями. Але, як я розумію, прес-конференція там була своєрідна - в обмеженому складі та з дуже обмеженими можливостями задавати питання.

- Наскільки небезпечним є те, що кримськотатарське питання знову залишилося в тіні?

- Це дуже погано. Мій колега Микола Полозов зараз знаходиться в Сімферополі на суді у справі Ахтема Чийгоза. І там важка ситуація. Повна ізоляція. Ні ЗМІ, ні представників міжнародної громадськості, найбільше - ефесбешників. Проте минулий день, 9 серпня, був Міжнародним днем корінних народів світу. Але поки цей самий світ не приділяє великої уваги одному з найбільш корінних народів світу, який зараз страждає. 

НАКЛАДКА ТА КОНСПІРОЛОГІЯ

Візит Ердогана та його зустріч з Путіним, в цілому, пройшли гладко. Якби тільки не накладка в ефірі телеканалу новин Росія-24, неприпустима в умовах медіакратичної країни, якою є РФ.

Ведуча ефіру, отримавши у вушний мікрофон відповідне розпорядження, сказала: "А тепер пряме включення - Санкт-Петербург". І ось камера показує кімнату Костянтинівського палацу (він же - Палац конгресів) у Стрельні під Пітером. На тлі прапорів Росії та Туреччини стоїть самотній ВВП. Він тоскно й заклично дивиться в бік людей, які виходять із дверей. А Ердогана все немає й немає.

І нехай ця картинка тривала лише трохи більше хвилини, але для Путіна, який має імідж спізнюватися завжди й до всіх, це виглядало жахливо - просто принизливо. Не хочеться займатися конспірологією, але раніше таких грубих помилок путінська телеобслуга не допускала. Може втомилися працювати, розслабилися - серпень все-таки. А може, їм зарплату давно не підвищували.

Але, як би там не було, а картинка самотнього, як би покинутого усіма похмурого Путіна стала гідною відповіддю на медведєвські перли на зразок знаменитого "Грошей немає, але ви тримайтеся". І це дивно для авторитарної країни. Посміюватися над другою особою - нормально. Сміятися над першим - неприпустимо, немислимо.

Олег Кудрін, Москва.

Карикатура Сергій Йолкін