«Усі, хто причетний, цю ніч мають проводити своєрідно». Як приймалася Конституція
20 років тому, 28 червня 1996 року на 107-му засіданні V сесії Верховної Ради України 2-го скликання був ухвалений Основний Закон нашої держави - Конституція України.
Процес підготовки і прийняття нового основного закону України був тривалим і болісним. Для національно-демократичної спільноти, борців за незалежність і дисидентів він став спробою реалізації багаторічних мрій про українську державність і європейську демократію. Однак більшість населення і політичної еліти у той час жила ще в парадигмі радянських міфів і комуністичного світогляду, і всіляко опиралася новим віянням.
Втім, з ухваленням 16 липня 1990 року Верховною Радою УРСР «Декларації про державний суверенітет України» питання прийняття Конституції незалежної України постало руба. Після референдуму про незалежність, протягом 1991-1996 років, комісіями, окремо створеними Верховною Радою України та Президентом, було складено кілька проектів Конституції. Вони тривалий час обговорювалися, доповнювалися і доопрацьовувалися. Найгостріші протиріччя викликали питання розподілу влади і власності, державна символіка, статус російської мови і статус Республіки Крим. Тим часом у країні діяла Конституція УРСР 1978 року з деякими змінами.
ШІСТЬ РОКІВ БОРОТЬБИ
Конституційну комісію для роботи над проектом Основного закону було створено уже 3 жовтня 1990 року.
15 травня 1991 року голова Верховної Ради УРСР Леонід Кравчук на сесії парламенту виклав концепцію Конституції УРСР.
1 грудня 1991 року відбувся Всеукраїнський референдум на підтримку Акта про незалежність України.
1 липня 1992 року було прийнято рішення про внесення на всенародне обговорення проекту Конституції.
17 липня 1992 року газета «Голос України» опублікувала проект Основного Закону України.
24 вересня 1993 року голова Верховної Ради України І.Плющ на сесії ВР зробив доповідь про проект Конституції.
6 жовтня 1993 року у Верховній Раді України відбулося обговорення проекту Основного закону.
12 січня 1994 року Конституційна комісія рекомендує винести проект Конституції на референдум, який пропонують провести одночасно з парламентськими виборами 27 березня того ж року.
1 лютого 1994 року пропозиція винести Конституцію на референдум не знайшла підтримки народних депутатів.
У травні 1994 року Верховна Рада України на противагу президентській комісії створила робочу групу для підготовки проекту доповнень і змін до Конституції.
20 вересня 1994 року Верховна Рада України затвердила принципи формування Конституційної комісії, а 11 листопада було затверджено її склад.
28 листопада 1994 року відбулося перше засідання Конституційної комісії.
8 червня 1995 року відбулося укладення Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України.
22 лютого 1996 року на сесії ВРУ було розглянуто законопроект «Про порядок прийняття Конституції», але рішення не було прийнято.
26 березня 1996 року постійні комісії з питань правової політики і судово-правової реформи, з питань державного будівництва і самоврядування, з питань прав людини і національних меншин прийняли постанову про внесення проекту Конституції на розгляд ВРУ.
2 квітня 1996 року питання про проект Конституції України було включено до порядку денного сесії Верховної Ради України.
17 квітня 1996 року Верховна Рада України розпочала розгляд проекту Основного Закону в першому читанні.
5 травня 1996 року на основі міжфракційної ініціативної групи, що працювала над проектом Конституції України у парламенті, створена Тимчасова спеціальна комісія з доопрацювання проекту Конституції та затверджено її персональний склад. Головою комісії був обраний народний депутат М.Д.Сирота.
4 червня 1996 року проект Конституції України був прийнятий у першому читанні, а з 19 червня він розглядався у другому читанні.
26 червня 1996 року Президент України Леонід Кучма оголошує всеукраїнський референдум, на який виносить проект нової Конституції України, схвалений Конституційною комісією (президентською) 20 березня 1996 року і не прийнятий раніше Верховною Радою України.
ХТО З КИМ І ПРОТИ КОГО
Ситуація стала вкрай напруженою. Оголосивши референдум, Кучма фактично пішов шляхом російського президента Єльцина, який, намагаючись встановити одноосібну владу, почав силовий демонтаж радянської політичної системи. Завершилося все, як пам`ятаємо розстрілом будівлі парламенту з танків і тривалими строками ув`язнення для організаторів прокомуністичного путчу.
Втім, зводити український конституційний процес лише до боротьби президента з парламентом було б помилково. Війну за Конституцію тоді вели три головні суспільні сили. По-перше, це – колишні «партократи», комуністи, соціалісти й інші ліві популісти, які намагалися зберегти в Основному законі риторичні гасла конституції УРСР. Очолював це крило головний соціаліст, пізніше голова Верховної Ради Олександр Мороз. Їм протидіяла потужна сила, яка об`єднала так званих «червоних директорів», скоробагатьків (які згодом стали олігархами) і відвертий криміналітет. Оскільки країну тоді розривали міжкланові війни та дикий капіталізм, новонароджений клас багатіїв запоруку стабільності вбачав у концентрації влади в одних руках, а отже – зміцненні президентської вертикалі. Нарешті, був іще нечисленний прошарок націонал-демократів, для яких головним було відображення в Конституції державних атрибутів нової України – прапора, герба, гімну, та закріплення державного статусу української мови. Втім, єдності в їхніх лавах не спостерігалося – частина схилялася до парламентської республіки, ідею якої сповідував Мороз, частина ж була готовою пожертвувати принципами демократії задля зміцнення могутності держави і обрала шлях, запропонований командою Кучми (це так звані «державники»).
Аби не повторилися криваві московські події, в Києві вирішили домовлятися.
ЩО ЗБЕРІГЛА СТЕНОГРАМА
27 червня 1996 року на засіданні Верховної Ради України, яке тривало всю ніч, народні депутати розпочали розгляд проекту Конституції України.
ЗАСІДАННЯ СТО СЬОМЕ. Сесійна зала Верховної Ради України, 10 година. Веде засідання Голова Верховної Ради України МОРОЗ О.О.
«Ну, передовсім, Верховна Рада проголосувала за спеціальний режим роботи сьогодні без обідньої, фактично, перерви. Ми маємо в режимі одного засідання розглянути проблеми, пов'язані з прийняттям Конституції.
Увага! Я хочу сказати депутатам, які живуть далеко від Верховної Ради, щоб вони не хвилювалися. Транспорт буде затримано до закінчення засідання...
Деякі статті переголосовували по кілька разів. Це, зокрема, стосувалося державного статусу української мови.
...ГОЛОВА. Наступна стаття яка в нас? Стаття 10. Будь ласка, говоріть.
ПОПЕСКУ І.В .Частина перша статті 19 залишилася без змін: "Державною мовою в Україні є українська мова". До другої частини було внесене невеличке доповнення: "на всій території України, і ця частина зараз звучить так: "Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України".
ГОЛОВА. Ставлю на попереднє, сигнальне голосування.
"За" - 304.
Однак, проголосувати в цілому цю статтю не змогли. Каменем спотикання стала частина третя статті 10, де йшлося про вільний розвиток мов національних меншин. Дебати тривали до 20.30.
Противники визнання української мови державною пручалися, намагаючись забезпечити особливий статус для мови російської. Погоджувальна комісія винесла на голосування два варіанти. В першому варіанті був перелік мов, яким гарантується вільний розвиток: «Україна гарантує вільний розвиток, використання і захист усіх мов в Україні – тих, що поширені і в добросусідських державах – російської мови, мов білорусів, поляків, словаків, угорців, румун, молдаван, кримських татар, а також усіх інших мов національних меншин». Другий варіант був коротший, і не містив переліку мов, виняток було зроблено тільки для російської: «В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України».
«За» проголосувало 328 депутатів.
Дискримінаційна (стосовно тих же таки кримських татар) стаття була проголосована і націонал-демократами. Це було своєрідною платою за визнання української державною мовою.
Незважаючи на те, що Україна вже п`ять років як була незалежною, дискусія про державні символи України не припинялася. «Червоних директорів» і колишніх комуністів лякали синьо-жовті, «петлюрівські», кольори державного прапора, бандерівський тризуб і войовничі рядки гімну Вербицького. Однак їм були потрібні голоси націонал-патріотів з числа «державників» для голосування за статті, які посилюють повноваження президента, тож було досягнуто певного компромісу. У тексті Конституції відобразили лише обриси Малого герба – Тризуба, а розв`язання дискусії про Великий Герб залишили для окремого закону. Те саме й з гімном: в тексті Конституції було згадано лише про автора музики, а контроверсійний для пострадянської України оригінальний текст вирішили потім «підправити» окремим законом.
Повернемося до стенограми.
...Перший варіант: "Державними символами України є Державний прапор України, Державний герб України та Державний гімн України.
Державний прапор України - синьо-жовтий стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг.
Головним елементом Державного герба України в Знак Княжої Держави Володимира Великого /Малий Державний герб України/. Великий Державний герб України встановлюється окремим законом, схваленим конституційною більшістю Народної Ради України"...
(Тут помилилися - треба читати: "Верховної Ради").
"Державний гімн України - національний гімн на мелодію Вербицького" /Шум у залі/. Та почекайте... А, не "на мелодію", а "на музику" Вербицького із словами, затвердженими законом, схваленим конституційною більшістю Верховної Ради України.
ГОЛОВА. Я його зачитував. Будь ласка... "За" - 240.
Другий варіант: "Україна як незалежна держава має свою державну символіку: Державний герб України. Державний прапор України та Державний гімн України.
Статус державної символіки визначається законом, схваленим конституційною більшістю.
І до "Перехідних положень" - у пакеті такий текст: "До прийняття державної символіки законом, схваленим конституційною більшістю, в Україні діють державні символи, прийняті Верховною Радою минулого скликання".
Другий варіант голосуемо... "За" - 151. Менше голосів. На результативне голосування ставиться перший варіант.
СИРОТА М.Д. Шановні колеги! Прохання підтримати. Це компромісний варіант.
"За" - 251.
Сповненим драматизму було навіть голосування за те, аби день прийняття Конституції зробити державним святом. Хтось пропонував відзначати його 27 червня, хтось - 28, а хтось, аж два дні - і 27-го, і 28-го.
ЗАСІДАННЯ СТО СЬОМЕ (П'ятниця, 28 червня 1996 року) Сесійний зал Верховної Ради Укрaїни. 6 година 25 хвилин.
ГОЛОВА. Дасть Бог, з сьогоднішнього дня. Стаття 161. "День прийняття Конституції України є державним святом - Днем Конституції України".
ГОЛОВА. Шановні депутати! Послухайте, ви ж майте на увазі, що мова йде про 28 червня. Ви ж знаєте, що це за період у селі й у місті, а ви говорите про два дні. У Швейцарії провели референдум, щоб на одну годину скоротити робочий день, і люди проголосували проти. А ми зараз, будучи часто без роботи, думаємо, що можна тижнями гуляти.
ГОЛОВА. Увага! Я просто хотів запропонувати. Якщо ми цей день все-таки завершимо благополучно, а я сподіваюся на це, і він буде святковим, то всі, xтo причетний до цього свята, цю ніч повинні проводити своєрідно...
Частину першу статті 73 Кодексу законів про працю України після слів "9 Травня - День Перемоги" доповнити словами: "28 червня - День Конституції України".
Ставлю на голосування в цілому.
"За" - 362 /Оплески/.
НЕБЕЗДОГАННА, АЛЕ ІСТОРИЧНА
Зрештою, 28 червня 1996 року о 9 год.18 хв. після майже 24 годин безперервної праці Верховна Рада України прийняла і ввела в дію Конституцію України. За основний закон проголосувало 315 депутатів, 36 було проти, 12 утримались і 30 депутатів взагалі не голосувало.
У Конституції України визначалася сильна президентська влада, гарантувалися права приватної власності, затверджувалися нова державна символіка, статус української мови як єдиної державної, Крим визнавався автономною республікою у складі України.
Як писали тоді коментатори, прийняття Конституції незалежної України було визначною перемогою правоцентристських пропрезидентських сил та національного табору, який їх підтримав. Конституція України була загалом позитивно оцінена й міжнародною спільнотою, адже вона декларувала загальнолюдські, загальноєвропейські принципи. Дехто з «батьків» Конституції навіть називав її «кращою в Європі». Втім, 20 років по тому ми бачимо, наскільки бажане видавалося за дійсне. Чимало статей Конституції 1996 року стали результатом компромісу з лівими популістами, і фактично не відображають реального стану речей в економіці і соціальній сфері, інші – як, скажімо, згадки про референдум, імпічмент і суди присяжних тощо, не знайшли відображення у відповідних законах і суспільній практиці, чи стали «мертвими» статтями в існуючому законодавстві.
Втім, попри всі ці недоліки, 20 років тому сталася дійсно історична подія, яка, як тепер модно казати, дала українцям «дорожну карту» на шляху в цивілізоване майбутнє. От яким був завершальний акорд цього процесу:
ЗАСІДАННЯ СТО СЬОМЕ (П'ятниця, 28 червня 1996 року) Сесійний зал Верховної Ради Укрaїни. 6 година 25 хвилин
ГОЛОВА. Стаття І. Прийняти Конституцію України.
Стаття 2. Визнати такою, що втратила чинність, Конституцію /Основний Закон/ України від 20 квітня 1978 року з наступними змінами і доповненнями.
Стаття 3. Визнати таким, що втратив чинність, конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України у зв'язку з прийняттям Конституції України".
Ставлю на голосування /Шум у залі/. З дня прийняття. Ставлю на голосування в цілому.
"За" - 338. Закон прийнято /Оплески/.
Марина Алексєєнко, Алла Роєнко, Євген Якунов, Валентина Сямро. Київ.
