Явлення Савченко народу: жодної помилки, лише одна помарка

Явлення Савченко народу: жодної помилки, лише одна помарка

Укрінформ
Надія Вікторівна як новий фактор української політики

Перша прес-конференція Надії Савченко очікувалася з великим неспокоєм, зрозумілим для країни, яка зазнала за роки незалежності два Майдани, чотирьох президентів (не рахуючи бігуна на довгі дистанції) і пережила гори нездійснених надій. Здається, країна в цілому зрозуміла, що не потрібно чекати месію, потрібно просто працювати, тиснути на владу і вимагати від неї. Але нікуди не діти і те, що потрібна політична воля. Потрібен моторчик для цієї волі в тому, що називають, то політикумом, то політичною елітою (а у нас це разом з тим часто і еліта економічна).

Дуже схоже на те, що Савченко готова і може стати таким моторчиком.

І «НАДЯ», І «НАДІЯ ВІКТОРІВНА»

Дворічне перебування в тюрмі, найчастіше в одиночній камері. Неймовірна любов до життя і в одночасно істинно солдатська готовність щохвилини цим життям пожертвувати. Тривалі голодування, і сухі також. Постійна зміна оточення, великі «перепади» висот (поруч - то тюремник, то президент). Це все великі випробування для психіки. Але і не тільки в цьому справа.

Потрібно володіти великим розумом, самовладанням, швидкістю мислення і хорошою реакцією, щоб в тих умовах, в яких опинилася Савченко, не помилятися, не запинатися. Відповідати швидко, чітко. І правильно. Не знижуючи планку того героїчного образу, який зуміли вибудувати в Україні, в світі, політичні адвокати, які програли її справу в російському суді», але виграли його на світовій арені. Після першої прес-конференції можна сказати: так, поки, на даний момент, Надії Вікторівні все вдалося. Вона залишається на рівні свого образу.

До речі, про саме про це ім'я-по батькові Надія Вікторівна. Захисники почали використовувати його дуже давно. І в перший час здавалося, що в цьому виключно надлишкова адвокатська поважність до свого клієнта. Але потім з часом, коли процес почав розгортався зацікавленому глядачеві різними сторонами, стало ясно - тут інше. Адвокати, як розумні люди бачили, що їй належить бути і «Надією Вікторівною». Що зовсім не скасовує «Наді» та «Надії», як вони її також називали в ході інтерв'ю.

СКЛАДНИЙ ПОЧАТОК

Українській традиції демократії відомі як сильні сторони, так і слабкі. У якихось неоднозначних ситуаціях майже відразу - «ганьба» і «зрада» (добре ще, якщо обійдеться без акуратно складених шин).

Не обійшло щось подібне і прес-конференцію Савченко, яка проходила в прес-залі Палацу «Україна». Приміщення маленьке, а крім журналістів прийшли активісти і просто прихильники, шанувальники. В зал, як і попереджали, пропускали лише за акредитаціею та журналістськими посвідченнями. Тому організатори проявили наполегливість, а ті, що не потрапили в зал, голосно показали образу. Але Надія вирішила проблему просто і витончено, в дусі анекдотів про армійську кмітливість. Савченко відразу сказала, що готова відповідати на питання хоч вісім годин, хоч до ранку. Але одне прохання - щогодини вона буде виходити на десятихвилинний перекур, де до неї зможуть підійти ті, хто в зал не потрапили.

Після цього відпала сама можливість якогось конфлікту і подальших спекуляцій на ньому.

СКЛАДНІ ПИТАННЯ

Професійним журналістам завжди потрібен інформаційний привід, бажано, якомога більш гучний. Бажано так, щоб на обкладинку, на першу сторінку і на самий верх інтернет-сайту та великими літерами.

Савченко задавали дуже слизькі питання: про президента Порошенка, про «Батьківщину» і Тимошенко, про Мінський процес і «Айдар». І вона кожного разу відповідала на них бездоганно. Шанобливо казала про топ-політиків, про те, що вони зробили для її звільнення. Але зайвих авансів нікому не роздавала. Тобто акуратно проходила між натяком на конфронтацію і підозрами на втрату самостійності.

А в Росії, до речі, була велика надія на Надію саме в такому сенсі. Савченко, повернувшись в Україну, вносить смуту в місцеву політику: починає грати з кимось, або під кимось, або проти когось. Але, схоже, і тут «піймали облизня».

Надія особливо підкреслила, що є членом команди «Батьківщини» і не збирається бігати з партії в партію. Але якщо її щось буде не влаштовувати в політиці «Батьківщини», то вона постарається у чомусь її скоригувати. Коли кореспондентка «Громадського» недбало сказала, що Савченко нещодавно, нібито, подякувала Мінським угодам, та одразу ж перейшла на тон практично юридичний, адвокатський: «Я не пам'ятаю, щоб говорила слова подяки. Я сказала: «Добре, що мінські домовленості є. Було б гірше, якщо б їх не було». Судячи з усього, це школа спілкування з адвокатами, школа участі в судовому процесі, в жорсткому російському варіанті. Але як же швидко пройшла Надія цю школу, як вона чітко виділяє ключове слово, яке опинилося не на місці.

Приблизно та ж ситуація і з питанням про батальйон «Айдар». Той, хто ставив його, схоже, хотів, щоб Надія потрапила в пастку: або почала лаяти своїх побратимів, або почала оспівувати «Айдар». Але Савченко і близько не підійшла до цього капкану. Вона віддала хвалу мужності своїх однополчан, в першу чергу, загиблих. Але визнала, що «на війні святих немає», буває всяке, і всі випадки потрібно розбирати конкретно.

Приблизно така сама ситуація з питанням про СБУ, яка, нібито заважала процесу звільнення Савченко. Надія відповіла ідеально точно, що СБУ не заважало і не могло заважати її звільненню. Могли заважати і заважали окремі люди. Але це вже чиновницькі недоліки. Так, на нещодавній прес-конференції в «Укрінформі» Полозов і Фейгін приблизно так і сказали, назвавши перешкодою одну конкретну фігуру есбеушника - генерала Вовка. Навряд чи Савченко читала або дивилася «пресуху» своїх адвокатів. Але відповіла абсолютно так само.

ВСІ ЖАНРИ ХОРОШІ, КРІМ НУДНОГО

Велика, багата, сильна Америка, не вся і не зовсім, але все ж «купилася» на Трампа. На його підкреслену неполіткоректність, на його грубуваті жарти, які доходять до прямого хамства та ксенофобії. Чому він сподобався виборцям республіканців? Бо говорить те, про що інші мовчать або в кращому випадку шепочуть. Та тому, що з ним не нудно.

На прес-конференції Савченко не було нудно ні секунди. Але на відміну від зірки американських праймеріз, у неї не було ксенофобських заяв і спеціальних - для цитування - піарівських грубощів. Савченко - не Трамп, вона щира і природна кожну секунду. Просто у неї вроджена така манера поведінки, що їй віриш і її хочеться слухати. Це і є в найчистішому вигляді те, що закордоном назвали словом «харизма».

Два слова про грубощі з вуст Савченко. Її вже знаменитий анекдот про горобця, треба сказати, досить точно описував ситуацію, обговорювану в питанні-відповіді. І тому все це в купі, як не дивно, грубістю взагалі не виглядало. Це за іншою графою - природного, як повітря, народного гумору. Так в українських хатах часто скоренько позначають ситуацію однією фразою («Хто вср...ся? Невістка!»), зовсім не вважаючи, що це хамство, і хтось може мати підстави для образи.

Зізнатися, мені і раніше, на судових засіданнях Савченко, доводилося стикатися з чимось подібним у її виконанні. Під час якихось чергових судових крутійств Савченко просто говорила судді: «Та що ви тягнете того кота за яйця? Судіть вже мене скоріше!». Тоді і там це теж не здавалося грубістю. Нерозумно в тій конкретній ситуації виглядала не простонародна Надія у вишиванці, а саме вельмишановний суд у мантії.

КУЛЯ ПРОТИ БОГА-ГНИДИ

Окрема історія - про Путіна. Так, Надія на цей раз не просто назвала його давнім прізвиськом з п'яти букв, а й уточнила, що якщо прізвиська так приростають, то значить, вони добре відповідають об'єкту, до якого приліплені. Потім Надія почала підбирати свій образ для президента сусідньої країни. І уточнила, що «ось є воша, а є гнида», так от, на її думку, він більше схожий на друге.

Звичайно, тут Савченко можна було б звинувачувати в неакуратності. В тому, що їй, можливо, не варто так говорити про уразливого Путіна. (За чутками той за одне лише «Ліліпутін», сказане якось Саакашвілі, пообіцяв підвісити того за те, за що Савченко пропонувала не тягнути кота).

Відео: youtube/Oleg Kudrin

Адже якщо чекати від неї політичної... Ну от, треба б написати кар'єри. Але якось не пов'язується з нею це слово. Якщо чекати від Савченко політичної роботи, то їй доведеться мати справу з Путіним. (А вона чітко сказала, що готова вести переговори хоч з чортом, лише б була Україна і мир у ній). Так ось, можливо, з урахуванням цього, і справді не варто було прямо говорити грубість на адресу сьогоднішнього «російського всього».

Але, з іншого боку, Савченко сказала, що Путін сильний і розумний, що для Росії - і судячи з російського телебачення - він Бог. А вона сама ще зовсім недавно в армії була всього лише «Кулею». Тож, Надія в якійсь мірі все ж урівноважила свою грубуватість.

І Путін, випускаючи її (особливо після знаменитого «Ось моє останнє слово! Всім добре видно?»), добре знав, на що йде. І якого спікера (опонента, партнера для переговорів) отримує.

Я І РОСІЯ

Наостанок дозволю собі кілька особистих вражень у стилістиці «Я і Ленін».

Як же все перевернулося. Перебуваючи на київській прес-конференції Савченко, я відчував себе журналістом з глибокої провінції, якогось районного «Голосу Усть-Московська», який дивом прорвався на серйозну прес-конференцію. Навколо була незвична і з незвички лякаюча атмосфера. Вільні люди, які вільно задають питання і отримують щирі відповіді від вільної (з позавчорашнього дня) людини.

Мені було шкода моїх колег з нашого затхлого Усть-Московська. Ось, наприклад - Павло Лобков з «Дощу» (хто не знає, це такий малотиражний телеканал; ні-ні його навіть в домашніх антенах немає - тільки в інтернеті можна подивитися, якщо хтось захоче). Кругленький, працьовитий Лобков так старався, пробивався до мікрофона. Пробився, поставив питання. Надія відповіла - і досить докладно. В пристойних медіа (і пристойних країнах) в таких випадках ставлять аршинні заголовки і тут же вивішують питання-відповідь «нашого кореспондента з місця подій». А тут мовчок. На каналі «Дощ» ні гу-гу. Чому? Та тому що в Усть-Московську, знаєте, цензура. І з такою відповіддю, яку дала Савченко на питання, навіть і цей маленький телеканал прикриють.

Поділився своїми відчуттями з адвокатами Марком Фейгіним і Миколою Полозовим. І вони повністю підтвердили: «Так, після Росії - тут надзвичайна атмосфера. Ні тут, ні там цю різницю ще цілком не розуміють...».

Я і сам винен. Питання в фіналі прес-конференції поставив найпровінційніше. Попросив не забувати про тих москвичів, що підтримували Савченко, ходили до неї на всі засідання, кидали слідом квіти і кричали «Слава Україні!», стояли з пікетами за її волю, за що неодноразово були затримані.

Але з іншого боку, це теж непогано - дбає про своїх земляків-провінціалів. І хто, врешті-решт, сказав, що журналістика районного рівня - це обов'язково погано?..

Ну і щодо єдиної помарки, допущеної Савченко. Одного разу, злегка збившись, вона неакуратно розставила слова «Україна», «український», «для українців». Потім Надія пояснила, розшифрувала думку - і тут все було в порядку. Але той слоган, що у неї вийшов на початку, без розшифровки, поганий, неправильний. І може бути ефективно використаний проти неї.

Однак, погодьтеся, одна помарка для дебютної прес-конференції - блискучий результат.

Олег Кудрін, Київ

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-