«Побєдобесіє» окупантів

10.05.2016 20:38 1434

Під прикриттям параду в Донецьку й Луганську можна було легко перекинути техніку та особовий склад найманців

"На кілька днів країна, і в інший час не дуже-то здорова в психічному і моральному плані, перетворюється зовсім вже в палату номер шість. Починається черговий пік загострення. Який не пробивається ніякими медикаментозними засобами. Очі стають скляними, промови маячнею, світогляд шизофренічним. Піна на губах, діди воювали, можемо повторити, фашисти, бандери, ядерний попіл, Кримнаш, Абамачмо. Фальшиві пілотки, фальшива форма, фальшиві ордени, вбрані в фальшиві гімнастерки діти, фальшиві наклейки, фальшиві гвардійські стрічки". 

Саме так описує святкування Дня перемоги 9 травня в РФ російський військовий журналіст Аркадій Бабченко у своїй статті "Можемо повторити". Перетворення Дня Перемоги на свою протилежність". І додає найбільш точне, на його думку, визначення цьому стану – "побєдобєсіє". 

Останні 2 роки Україна переходить на новий формат вшановування подвигу Українського народу та його внеску у перемогу антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні: 8 травня країна приєднується до світового Дня пам’яті та примирення, а 9 травня зберігається державне свято – День перемоги над нацизмом. Ці дні проходять під лозунгом "Ніколи знову", символізуючи недопущення у майбутньому кровопролиття та нової війни. 

У мілітаристській же Росії в День Перемоги популярний інший лозунг "Можем повторить". Страхітливий лозунг, про суть якого, хочеться сподіватися, ніхто з росіян, які його виголошують, не задумується. Повторити що?! Якою ціною?! Хочу тут на допомогу їм приходить ще один радянсько-тоталітарний лозунг "Ми за ціною не постоїмо"...

Від мала до велика росіяни із захватом радіють наступальному озброєнню й смертоносним системам залпового вогню та стратегічним балістичним ракетам, які їм демонструють на Червоній площі. 

Учасник двох чеченських воєн Аркадій Бабченко жахається від тієї припіднято-радісної інтонації, з якою дівчина-телеведуча озвучує проходження площею під час параду 220-мм РСЗВ "Ураган": "Боже мій, дівчинко, що ти несеш? Ти взагалі бачила, що ці "Урагани" з Чечнею зробили? Ти бачила, у що вони перетворюють села? Бачила чеченське село Зони, в якому не залишилося жодного уцілілого будинку, а лише комини посеред згарищ? Ціле село димарів - один в один, як у кіно про війну, тільки наробили все це вже не німецько-фашистські окупанти, а ось ці ось твої системи залпового вогню. Ти взагалі бачила, як вони працюють? Це навіть з боку страшно".

Один із небагатьох свідомих росіян переконаний, що і смисли, які несе російська зброя, вже змінилися: після Грузії. Криму та Донбасу вже не символ захисту, а – агресії, нападу, окупації. 

"Цей парад - більше не парад техніки, яка врятувала світ від коричневої чуми. Це парад техніки, яка вбила десять тисяч людей у колись найбільш братній нам країні. Ось ця ось техніка, прямо зараз, ось у цей ось самий момент, б'є по промзоні українського міста Авдіївка. Що ви там забули? Це більше не парад захисників і визволителів. Це парад окупантів". 

Парад у Донецьку 9 травня 2016 року

Очевидно, що 9 травня російські окупаційні війська не могли не провести у захоплених Донецьку та Луганську свої "військові паради" – такі собі міні-лайт-містечкові версії того "перемогобісся". Вулицями двох міст пройшли "загублені в СРСР" коробки різних бандформувань, сколочених росіянами у "батальйони" та "бригади". Після цього окупанти відверто і без жодних побоювань привселюдно та вчергове продемонстрували технічний інструментарій своєї агресії: асфальт центральних вулиць зіпсували траки російської бронетехніки у супроводі російської артилерії, російських систем залпового вогню та російських зенітно-ракетно комплексів. У Донецьку прогнали вулицями ще й продукт "перемоги" своєї інформаційної війни – задурманений отруйною пропагандою та заляканий міфічними "укрофашистами" натовп.

Приймали військові паради в фейкових "республіках" такі ж фейкові "головнокомандувачі": в Донецьку - ще недавно спритний торгаш курями Захарченко, а в Луганську – екс-інспектор по захисту прав споживачів Плотницький із прізвиськом "Ігорьоша-300 грн" (по сумі взятки з риночників). Коментування заяв призначених окупантами для картинки "головнокомандувачів" у стилі "каратєлі", "всєх пабєдім" тощо можна опустити через їх повторюваність, ретрансляцію кремлівських заяв та врешті-решт абсурдність.

У Спеціальній моніторинговій місії ОБСЄ стягнення важкого озброєння у Донецьк та Луганськ напередодні парадів 9 травня назвали "порушенням Мінських угод" - таким, що "несе загрозу людям".

"Одна з цілей цих парадів, і вочевидь, основна,  – це піар-акція з метою демонстрації військової "міці" та "спроможності" вести бої на рівних з регулярною українською армією. Інша можлива ціль – використання параду для перегрупування сил і засобів на певних ділянках, зокрема, в районі тих же Донецька чи Луганська. Під прикриттям параду можна було легко перекинути техніку та особовий склад", - переконаний координатор групи "Інформаційний спротив" Костянтин Машовець.

Він зазначає, що група ІС відзначала низку перегрупувань підрозділів російських окупаційних військ напередодні 9 травня, однак, за його словами, поки "не можна сказати, що вони носили масштабний характер". А для підготовки до якось масштабного наступу противника, вважає експерт, мають бути зовсім інші й масштаби перегрупувань. В одному, в чому він упевнений, ніхто назад у Росію не буде "витягати" завезену під парад бойову техніку. 

"Все, що там демонструвалося – це так званий "воєнторг". Адже відомо, що захоплення бойовиками української військової техніки мало одиничні випадки. Решта – з Росії", - говорить Машовець. І додає, що його, "як полковника ЗСУ", нічого не вразило з того, що окупанти демонстрували на своїх "парадах". 

Свою думку щодо "парадів" на окупованому Донбасі висловив у коментарі Укрінформу й заступник командувача штабу АТО із зв'язків з громадськістю та ЗМІ полковник Анатолій Кравчук:

- Російська імперія приділяла особливу увагу інформаційній складовій на всіх етапах своєї історії, що передусім мало місце в часи СРСР. Якщо проаналізувати, то зараз можна побачити повернення системи Радянського Союзу, однак дещо в іншій інтерпретації. При владі – вчорашні КГБшники, які злилися з кримінальним світом. 

Військові паради і є одним з елементів цієї інформаційної політики. Якщо поглянути на окуповані території Донбасу, то вони зараз потерпають від бідності та злиднів (можливо, за винятком Донецька). Величезне безробіття. Фактично повернулися 30-роки, коли люди працюють за трудодні. Величезна кількість інших проблем.

В таких умовах окупаційним адміністраціям дуже важливо показати місцевому населенню красиву картинку: парад якраз і є такою картинкою. І тому витрачають величезні гроші, гарно марширують військові в однострої, демонструється пофарбована техніка (більшість з якої, переконаний, спеціально завезена напередодні з Росії). Все це  – щоб показати нібито могутність нібито їхніх "армій", які все більш наповнюються російськими офіцерами (наразі і на нижчі ланки спрямовуються російські солдати, оскільки "гарматного м’яса" з місцевих шахтарів і трактористів не вистачає). 

Хоча абсолютно зрозуміло, що у військовому плані самі по собі ці фейкові "армії" в "Л/ДНР" не являють собою загрозу для Збройних Сил України, що й було продемонстровано влітку 2014 року, коли бойовиків та найманців погнали фактично до кордону, аж допоки не включилися регулярні підрозділи ЗС РФ. 

На мою думку, бряцання зброєю на цих "парадах" більше спрямовано на мирне населення окупованих територій, передусім, людей похилого віку, які залюбки кричатимуть "Путінпрійді" тощо. Щодо місцевих, які служать в окупаційних корпусах, то їм цей цирк не потрібний, абсолютна більшість із них там вимушено, заробляють гроші. А приїжджим найманцям це також не потрібно – хто приїхав під примусом, а хто також за грошима. 

Переконаний, що завезена з РФ на парад техніка залишиться на окупованих територіях, оскільки економічно невигідно ганяти туди-сюди. Для росіян це був хороший привід пригнати техніку у Донецьк та Луганськ під приводом параду, після чого відправити її у бойові підрозділи. 

У цілому ж на сьогодні спостерігаються спроби Росії перетворити окуповані території в щось на кшталт Придністров’я, куди російські військові їздять досі та проходять там службу. 

Щодо оперативної обстановки в зоні АТО, то із запровадженням на Великдень чергового перемир'я кількість обстрілів з боку противника суттєво зменшилася, хоча остаточного припинення вогню так і не відбулося.

Особисто я вбачаю в цьому бажання окупаційних адміністрацій продемонструвати намір, що вони взагалі намагаються припинити обстріли. Оскільки їх завдання №1 на сьогодні - підійти до виборів, що потребує припинення вогню. Але знову ж таки, це - не для того, щоб досягти миру, а для того, щоб Росія отримала змогу перейти до більш складної комбінації і цей регіон фактично всунути назад в Україну на своїх умовах. Поруч із тиском на світову спільноту, примушуючи її до згоди на проведення виборів на Донбасі в дещо інших умовах, ніж це передбачали Мінські домовленості: без того ж виводу військ, але обов’язково зі змінами до Конституції України.

Донецьк, 9 травня 2016 року

"Дев’ятотравневу" філософію рашистського авторитаризму та фейкових "Л/ДНР" прокоментував Укрінформу й голова Донецької облдержадміністрації, керівник ВЦА Павло Жебрівський.

Росії на сьогодні особливо немає чим хвалитися. І тому вона робить "лайфівську" картинку для свого "піпла", який "схаває" Перемогу виключно їхніх дідів. При цьому, Росія не може знайти кращого застосування/розкрадання вже минулих нафтодоларів, аніж їх вкладання у зброю. 

Російська імперія у тих межах, в яких вона сьогодні є, і які хоче собі ще "доточити", може існувати лише при наявності диктатури, потужного війська та зовнішніх ворогів. І це замилює око, щоб показати, що в чомусь вони сильні. П’яний оббльований кацап, немитий і нечесаний, гордиться тим, що російське військо може натовкти комусь пику. Він не гордиться тим, що у нього хороший будинок, машина, робота, навчені та виховані діти, розумна та порядна дружина. Він гордиться тим, що комусь може зробити гірше й боляче. У цьому солодкість його життя. 

Стосовно фейкових так званих "ЛНР" і "ДНР", то це мавпування величі, але величі не своєї, і навіть не Росії, а величі людей, які насправді відстояли свою землю від фашистської навали. 

Власне, про які "республіки" ми можемо говорити? Насправді існує лише анклав, нашпигований рашистською зброєю. Анклав, який хочуть заморозити у тому затхлому совку. Немає ніяких "ДНР" і "ЛНР"! На сьогодні є тимчасова окупація рашистським агресором частини українською території. І Росія демонструє "велич" на цих окупованих територіях. При цьому, в порушення Мінських домовленостей, які, на жаль, виконуються лише однією стороною, Україною. 

Між тим, 9 травня – це день, коли потрібно не бряцати зброєю, а згадати, посумувати за невинно вбитими сталінським режимом у горнилі війни українцями, росіянами, солдатами інших національностей. 

Ніколи не можна простити ні Жукову, ні Ватутіну більше 300 тис. убитих українських хлопців під час звільнення Києва, яке потрібно було зробити до 7 листопада, під свято. Це було вбивство, не стратегія і не військовий талант, а вбивство своїх співгромадян. 

Хтось, особливо росіяни, називають Жукова "маршалом Перемоги", а мій батько, який воював з 22 червня 1941 року, відступав до Сталінграду, а потім дійшов до Берліну, називав його "маршал Смерть". Коли ця людина приходила на фронт, то йому перевірити оборону німців і покласти декілька тисяч вояків – нічого не вартувало. "Рускіє баби ісчо нарожают". Це  - людиноненависний режим. 

Але безумовно, потрібно згадувати й дякувати за велич духу людям, які воювали проти нацизму. Потрібно віддавати землі останки знайдених, як ми це зробили 9 травня у Лимані, коли 23 воїни були перезахоронені. І ось це -  шана, а не брязкання зброєю та погрози комусь. Не бажання облаштувати свою землю та країну, а бажання комусь зробити боляче – оце ключова філософія, яку сповідує рашистський авторитаризм та фейкові "ДНР" та "ЛНР.

Українці – люди мирні. Вони хочуть мати садок вишневий коло хати, щоб хрущі над вишнями гули. Хочуть мати сім’ю та достаток, хороше життя. І для нас загибель однієї людини – трагедія. Для росіян загибель тисяч – це статистика. І цим відрізняється цивілізований світ від варварства.

Василь Короткий, Краматорськ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-