«Тримайтеся подалі». Чому дратують поради з Росії

На сайті "Новое время" (судячи за адресою, цілком собі українському) з'явився твір московського публіциста Дмитра Орєшкіна "Тримайтеся подалі від Донбасу". Здивував наказовий спосіб використаного у заголовку дієслова. Я, було, подумав, що рафінований московський інтелігент звертається до своїх земляків, які живуть, переважно, за кремлівськими зубцями і на Старій площі. Однак я помилився. Видатний мислитель вирішив повчити уму-розуму нас, "сірих".

ПЕРЕГОДОВАНІ ПРОПАГАНДОЮ

"Не моя справа радити щось Україні, однак я вважаю, що їй краще триматися подалі від Донбасу", - починає Дмитро Борисович Орєшкін. Чесно кажучи, якщо справа не твоя - то і не варто було лізти в чужий монастир. З непроханими рекомендаціями. Але, можливо, московит щось слушне пропонує?

"Почнемо з того, що в країні зараз не те економічне, політичне і соціальне становище, щоб купити/повернути/завоювати прихильність населення Донбасу. Після війни люди на дух не переносять Київ: їх годувала пропаганда, по них стріляли, а такі речі не забуваються".

Мабуть, пан Орєшкін надто вже віддається читанню сепаратистських мас-медіа. Інакше звідки ця впевненість, ніби на окупованих територіях населення палко ненавидить Київ? Пропаганда пропагандою, але дуже близько до найвіддаленіших селищ Лугандона розташована вільна від бойовиків територія. І "тьми і тьми, і тьми" друзів, родичів, колег по той бік розділової лінії, які навіть не агітують - просто розповідають, де і що купити, де простіше оформити довідку і в якому банкоматі краще зняти готівку тощо.

Тепер щодо тези "по них стріляли". Навіть діти середнього шкільного віку, які потрапляли під обстріл, на диво швидко вчилися розрізняти типи боєприпасів, їхні основні характеристики і таке інше. І тому про те, хто, звідки і чому стріляв - тутешній народ має точне уявлення. І взагалі: щоб оцінити реальний стан умів, аналітику рівня Орєшкіна досить проникнути розумом у несекретну статистику - скільки людей щодня переходить через лінію розмежування, скільки і чого везуть у той та інший бік. І усвідомити, що в Донбаській "лізі" умовний "холодильник" давно і з переконливим рахунком переграв "телевізор". Для людини, яка вкотре обчислює відсоток фальсифікацій на російських виборах", подібна операція навряд чи займе багато часу і зусиль. Проте ж зусиль вона докладати з якоїсь причини не бажає.

Потішила мене "економічна" аргументація маститого автора. "Всі знають, що самодостатній Донбас - це казка. Можна скільки завгодно кричати, що Донбас - це індустріальне серце України, але тільки це було правдою у 30-ті роки ХХ століття. Сьогодні на дворі 2016 рік, і все дуже сильно змінилося".

Це - особисте. У свій час я досить багато доклав зусиль, щоб переконати своїх земляків, що Донбас отримує з Центру багато більше, ніж туди віддає. Ні, я від своїх слів не відмовляюся. Просто кожного разу, згадуючи про те, "хто кого годує", треба враховувати, у чиї липкі руки передав промислову міць Донбасу незабутній Леонід Данилович (або не зміг чинити опір такій передачі). Інакше доведеться вважати, що приблизно третина ВВП України - це так, малопомітна дрібничка.

Йшлося про суто бюджетні відносини, коли багатомільярдні суми виділялися на централізовані дотації державним шахтам, а потім ці мільярди осідали у кишенях власників приватних металургійних підприємств, де використовувалося державне вугілля. Втім, про це можна вже потроху забувати. Донбасу не доведеться проходити дуже болючу структурну перебудову" з тієї простої причини, що товариші окупанти вже подбали про знищення найбільш збиткових підприємств. Як після окупації розпорядяться ними господарі - це вже їхній клопіт. Турботою України як держави буде створити на цій території максимум умов для припливу інвестицій. Ось вам і вся структурна перебудова.

БОРИСОВИЧУ, ТИ НЕ ПРАВИЙ!

Вражає примітивізм автора, який в інших (російських) виданнях демонструє схильність до досить складних логічних конструкцій. "Наостанок зазначу, - порадував Орєшкін зубодробильною "новиною", - що через 15 років після завершення чеченської війни у Росії починають замислюватися: а чи так уже сильно нам була потрібна Чечня? Тоді, 15 років тому, про це ніхто не думав... В результаті ті ж російські націоналісти, які раніше вимагали "всіх мочити", тепер кажуть: "На біса нам ці чурки?"

Чурки, кажеш? Чечня оголосила про свою незалежність у той цікавий період, коли російський президент всім пропонував забрати стільки суверенітету, скільки зможуть загребти. Чеченці - нація, у якої більш ніж достатньо підстав ненавидіти метрополію. Зрештою, російська армія залишила після себе випалену землю в прямому сенсі цього слова. Що з цього переліку застосовне до Донбасу? Там якщо і є зруйновані підприємства, то, переважно, ті, які окупанти вирізали на металобрухт.

І Україну найбільш зашореному донбасянину нема за що ненавидіти. Ну, хіба за те, що дала громадянство всім без розбору, хто проживав на її території у грудні 1991-го. Так було за що - за Незалежність населення Донецької і Луганської областей проголосувало конституційною більшістю. Включаючи немовлят.

...Ну, і те інше. Залишається лише вирішити, що нам робити з найціннішими його вказівками? Лізти на військовий російський "рожен" сьогодні і так начебто ніхто не збирається. Ось коли процес розкладання імперії добереться і до її збройних сил - тоді й видно буде.

І не збирається приймати Україна у Путіна окуповані території на його умовах. А про що ще вся ця "мінська" тяганина? Залишається думати, пропонує він від окупованого Донбасу відмовитися просто так. Від широти української душі. Незалежно від того, відведе Путін свої війська і своїх маріонеток із нашої землі - чи вони самі розбредуться від нестатку кормів і ворожого ставлення місцевого населення.

Мудро, Дмитре Борисовичу. Правда, піти за вашою порадою не дозволяє Конституція України. Якою би смішною вам не здалося це обставина. Але, припустимо, що якимось дивом цю перешкоду обійшли - і?.. Путіну віддати? Так він давно забрав би, якби захотів. Не бере, охальник. Чи, може, палкий антипутінець Орєшкін пропонує визнати "народні республіки"? Щоб Захід зняв з Путіна санкції і взагалі перестав цікавитися тим, що відбувається на території з населенням близько 4 мільйонів?

Цікаво, чи пан Орєшкін хоча б на секунду замислювався, що означає на практиці віддати Путіну у безконтрольне розпорядження Донбас - і триматися від нього подалі?

ЗЛІСТЬ ПАТРІАРХА

Ось вже, дійсно, врятуй нас, Боже, від друзів, а ворогів ми і самі позбудемося. А з цими друзями слід пильнувати. Ось днями, приміром, видав крик душі Андрій Піонтковський. Патріарх російської - демократичної! - публіцистики оголосив на всю Московію: "...від сьогодні співпрацюватиму тільки з тими українськими засобами масової інформації, керівники яких публічно і недвозначно висловлять своє ставлення до звинувачень Пономаря. А інакше навіщо запрошувати мене у свій ефір і на сторінки своїх видань".

Справа в тому, що київський оглядач з Торонто Олег Пономар ще у квітні минулого року висловив припущення, що Піонтковський (як ще цілий ряд відомих російських публіцистів), люто нападаючи на російську владу, насправді на неї працює. Все це було сказано рівним тоном, без образ і зайвих емоцій. Ну, працюють товариші на свою країну так, як вміють (і платять). Що тут особливого?

Однак Андрія Андрійовича натурально підірвало. Не знаю, чи вживав він матюки у чорновому варіанті, але у коротенькому блозі на "Эхо Москвы" залишилися вираження "мерзенний пасквіль", "суб'єкт"...

Сам Піонтковський зазначає, що "практично щодня" він дає одразу по кілька інтерв'ю українським ЗМІ. Тепер, слід думати, у нас інтерв'ю стануть з'являтися рідше. Особисто мене це засмутить, але не сильно. З одного боку, залишиться можливість читати його на російських сайтах. А з іншого...

Як би це сказати м'якше... Втратив я інтерес до його натхненних пророцтв. Почасти з тієї причини, про яку саме і говорив Пономар, - якийсь Путін у нього виходить могутній, всеперемагаючий; Обама перед ним - хлопчисько з брудним пузом. Коротше, точно таке бачення, як у наших "зрадофілів" та "всепропалів". Але не це головне. Андрій Піонтковський - кандидат фізико-математичних наук. Вчений. Автор монографій тощо. І ось уявіть, заявляє він про створену ним модель якогось об'єкта - а цей об'єкт на практиці починає поводитися всупереч теоретичній моделі. Причому - постійно, протягом років. Ну, і хто такого вченого довго слухатиме?

Піонтковський у 2009 році видав заманливо-красиву теорію. "Історія авторитарних режимів, що змінюють один одного в Росії, виявляє певну закономірність, - поділився своїм відкриттям автор. - Вони гинуть не від зовнішніх ударів долі і не від натиску своїх противників. Вони, як правило, несподівано помирають від якоїсь дивної внутрішньої хвороби - від непереборного екзистенціальної відрази до самих себе, від власної вичерпаності і сартровської нудоти (la naus?e) буття.".

І потім, аж до Майдану, Андрій Андрійович рік за роком регулярно відшукував в оточенні Володимира Володимировича (та й у ньому самому) симптоми зазначеної нудоти, що посилюються. Під кінець він настільки проник вченим поглядом у нудотну природу путінського режиму, що пару разів навіть анонсував його (режиму) втечу на т. зв. "злодійському пароплаві" (за аналогією з "філософським пароплавом" 1921 року).

А потім як бабка пошептала - пройшла у путінців нудота, і себе любити вони стали до самозабуття, і бадьорість духу їх охопила така, що Америка з Європою здригнулися і пішли до Путіна здаватися. Коротше кажучи, обмішурився Андрій Андрійович. Попав пальцем в небо. Це - по-крупному. А були у нього і дрібнокаліберні... "попадання". Пономар у згадуваному пості розмістив відеоінтерв'ю Піонтковського, де той призначав путінський наступ на весну 2015-го. Якщо не вважати набагато більш пізньої провокації бойовиків біля Мар'їнки, ніякого наступу так і не відбулося.

ПІДНІЖКА ВІД ЄВРОПАРЛАМЕНТУ

Отже - не вмовляйте мене. Зустріну опус за підписом Піонтковського - перегорну (або крутону коліщатком мишки). А що там читати, якщо у нього все - не влучає. До всього, експресією і красою стилю він явно поступається тій самій Латиніній. Або Бєлковському.

Ось, до купи, ще один... ясновидець. Всі чотири роки медведєвського правління (2008 - 2012 рр..) він стверджував, що Дмитро Анатолійович з дня на день відправить Володимира Володимировича на пенсію. А потім "тандем" сів на лавочку, обмінявся думками - і тут навіть Станіславу Олександровичу відкрилася істина, давно відома всій Московії і навіть частині прилеглих до неї державних утворень. "Погрів місце, а тепер - геть!" - Сказав Володимир Володимирович і поїхав на інавгурацію.

Бєлковський обтрусився і з тією же привітністю на обличчі почав конструювати нові... концепти. З останнього: Путін, зрозуміло, всіх переграв, і сьогодні межа мрій Заходу - це щоб путінські орди хоча б з меж Донбасу не рушили. Що ж до Криму, так з його захопленням Захід вже змирився назавжди і зайвий раз воліє на цю тему не вякати.

Але коли бєлковський постулат широкі маси твердо засвоїли, на авансцену несподівано виходить Європарламент і з вражаючим одностайністю (472 євродепутата "за", при 79 "проти" і 33, що утрималися) голосує за резолюцію, яка виключає зняття санкцій з РФ доти, поки та не забереться з Криму. Не з Донецька або Луганська - з Криму! Тільки не говоріть вголос, що це чисто декоративний орган. Засміють.

* * *

Якось трапилися мені чиїсь роздуми на тему: "Не треба відштовхувати від себе нинішню російську антипутінську опозицію". Мовляв, у нас в Росії і так мало друзів, а якщо ми ще й цих відштовхнемо, так і взагалі нікого не залишиться... Думка, звичайно, цікава. Але малопродуктивна. Яку шкоду Московії здатний завдати той самий Орєшкін? Пустити під укіс "Сапсан"? Вивести на вулиці хоча б пару тисяч демонстрантів? "Глаголом" випалити серця московитів?

Ні, наші друзі по-панськи розташовуються на сторінках українських мас-медіа і беруться нас повчати, як правильно будувати демократію і ринкову економіку. У чому шкода? А в тому, що нам знову намагаються прищепити комплекс меншовартості по відношенню до "старшого брата". Тільки це вже інший "брат". Без танків, без гармат, без нафти з газом - зате з апломбом носія "єдино вірного вчення". Теоретики...

Як там, у Маркса? "...Теорія без практики мертва". А звідки візьметься практика в Орєшкіна? А Бєлковський яким практичним досвідом може поділитися?

Простіть, брати-росіяни, але ми цим вже ситі по саму зав'язку.

Михайло Бублик, Сєвєродонецьк.

Перше фото: EPA/UPG