«Іноді вони повертаються». Політв'язні в сьогоднішній Росії

Аналітика 04.01.2016 14:22 1655

Яку долю уготовано дисидентській «Новій хроніці поточних подій»

Коли в 90-х роках на Новий рік вийшли «Старі пісні про головне», чи міг хтось подумати, що це миле радянське ностальжі обернеться масштабним і вельми цинічним поверненням багатьох реалій радянського часу? У тому числі - і появою довгого списку політичних в'язнів...

«ХРОНІКА ПОТОЧНИХ ПОДІЙ»

На честь 20-річчя прийняття ООН Загальної декларації прав людини 1968 рік був оголошений Організацією Об'єднаних Націй Роком прав людини. У Радянському Союзі тоді з цим було не дуже - «відлига» швиденько, на очах підмерзала. І ось 30 квітня того року було надруковано самвидавний збірник «Рік прав людини в СРСР». Внизу на титульному аркуші стояв підзаголовок «Хроніка поточних подій». Публіка, яка належала до дисидентів, видання прийняла і з ризиком для свободи і здоров'я почала розповсюджувати його в країні. А підзаголовок став заголовком.

XПП випускалася довгі п'ятнадцять років, з 1968 по 1983 рік, вийшло 63 випуски «Хроніки». Їхні редактори зазнавали репресій, але завжди знаходилася людина, що підхоплює цю нелегку естафету.

Така давня славетна історія «Хроніки поточних подій».

Хроніки поточних подій

НОВІ ПОЛІТЗЕКИ РОСІЇ

Але нинішній стан Росії призвів до того, що 2015 року видання XПП відновилося. Тепер - в Інтернеті. І назву дещо оновлено, тепер це «Нова хроніка поточних подій».

Відновили видання старого самвидавського альманаху четверо колишніх політичних в'язнів: Віктор Давидов, Олексій Мананников, Кирило Подрабінек і Олександр Скобов. Так, у кожного з цих російських політиків, публіцистів і громадських діячів за плечима є термін у радянському таборі або психлікарні тюремного типу - за незгоду з політикою Радянського Союзу, за реєстрацію порушення прав людини в СРСР.

Торік у рамках «Хроніки» було випущено три варіанти списку політв'язнів Російської Федерації: у березні, серпні та грудні. Їх просте зіставлення показує сумну істину - кількість політв'язнів у країні зростає. У березні 2016 року - 181 особа, у серпні - 217. І на 10 грудня - 256 осіб. Весна-осінь-літо: якесь дуже рівномірне, ніби планове зростання. 217 мінус 181; 256 мінус 217 - виходить приріст у 36-39 політзеків. Тенденція, однак.

Утім, до кінця грудня дані вже застаріли. Хтось, як Володимир Іонов, утік від суду, перетнувши російсько-український кордон. Комусь, як Подрєзову і Вітішку, замінили колонію на «обмеження волі», тобто відбування покарання вдома. (Тобто дали термін ні за що, а потім не реабілітували, не амністували, але набагато полегшили відбування покарання - і в нинішніх умовах це вже сприймається як велике милосердя). Хтось устиг отримати свій обіцяний термін, як молодий «шпигун» Виговський. А хтось, як «пенсіонер-шпигун» Солошенко, навпаки, замість кулуарно обіцяних милостей вирушив у колонію.

ОСТАННІЙ ПРИКЛАД - НАДМІРНИЙ ВИРОК

І ось остання наразі новина. У середу 30 грудня №123 списку політв'язнів НХПП, томський блогер Вадим Тюменцев отримав п'ять років позбавлення волі за публікацію - лише - двох відео в YouTube, що «розпалюють ненависть і ворожнечу до жителів Донецької та Луганської областей України», а також слів про російську «антинародну владу, яка повинна впасти».

Показово, що Тюменцев був визнаний політв'язнем не тільки «Хронікою», але й «Меморіалом», у якого критерії відбору суворіші. При всьому тому справа Тюменцева не така проста, однозначна, якою здається на перший погляд. І в цьому сенсі вона, з одного боку, досить рідкісна для списку політв'язнів, а з іншого - теж дуже важлива, показова для розуміння загальної ситуації з російськими політзеками.

Томский блогер Вадим Тюменцев

Справа в тому, що публікації Тюменцева і справді - цілком ксенофобські. Він критично відгукується не лише про сепаратистські райони Сходу України, міста, де йде війна, а й про всю Україну та українців. За версією Тюменцева, українці спочатку зрадили СРСР, потім «прос...ли» свою країну, допустивши її розкол. А потім не побажали терпіти тяготи війни і понаїхали до Росії, у тому числі до Томська, спричинивши «транспортний бєспрєдєл». Тюменцев називав біженців із Донецької та Луганської областей «скотами» і пропонував робити рейди містом, у гуртожитках, виловлюючи їх. Та й російську владу блогер критикував насамперед у її місцевому, регіональному варіанті. І саме за те, що вона допустила таке - головне в його розумінні - неподобство.

Так, подібні висловлювання томського блогера звучать справді огидно. Але п'ять років колонії, призначені за них (показово, що це навіть більше за те, що просив прокурор - чотири роки), виглядають ще огидніше, причому на декілька порядків. Адже Тюменцев у своїх виступах, самих по собі брутальних і непристойних, «червоної межі» все ж не перетнув і закон не порушив. Не кажучи вже про те, що лібералізм полягає зовсім не в тому, щоб засмучуватися тільки коли ні за що садять своїх, і радіти, якщо садять чужих - також ні за що.

Знецінення людського життя, інфляція волі, істотні тюремні терміни в п'ять років, останнім часом сприймаються в Росії, як щось звичайне, - ось що страшно. До того ж така «пятірка», дана людині антиліберальних поглядів, - це індульгенція на подібній термін і теж за настільки ж сумнівними підставами комусь іншому за пости або відеоблоги ліберального змісту. Так влада показує рівність усіх громадян - у тому числі й у безправ'ї.

Ну й «вишенька на торті»: чому цього блогера засудили так суворо? Ще й тому, що в серпні минулого року він брав участь у «Марші за федералізацію Сибіру». А РФ, Російська псевдофедерація, що так посилено нав'язує федеративний устрій України, сама боїться її, реальної федерації, як кари небесної.

З цією страшною для Кремля загрозою реальної федералізації пов'язана і ще одна свіжа новина - у середу 30 грудня громадська активістка, організатор «Маршу за федералізацію Кубані» Дар'я Полюдова подала апеляцію на винесений їй раніше вирок - два роки колонії-поселення (з позбавленням права займатися викладацькою діяльністю і працювати в ЗМІ).

На щастя, її подільники Петро Любченко, В'ячеслав Мартинов і Андрій Чернишов встигли втекти в Україну.

ЖЕРТВИ СИМВОЛІКИ

Тож справа Вадима Тюменцева, скоріше, виняток із правил. Переважна більшість фігурантів «списку політв'язнів», що якимось боком стосуються українського питання, ставляться до України та українців із симпатією та розумінням.

Пам'ятаєте, Росією прокотилася ціла хвиля інцидентів, пов'язаних із українською символікою. Відразу ж було вжито енергійних репресивних заходів, щоб хвилю цю зупинити. Реальні терміни - і народ справді принишк.

Найгучніше з цієї низки - «справа руферів», коли знаменитий Мустанг у серпні 14-го року пофарбував синьою фарбою верхню частину величезної жовтої зірки на сталінській висотці в Москві та прикріпив до неї український прапор. За допомогу, надану йому, 23-річний петербуржець Володимир Подрєзов отримав у цій справі реальний термін (2 роки і 3 місяці). Нещодавно термін було замінено на обмеження волі.Владимир Подрезов / Фото: ТАСС

Яскраво, але недовго прошуміли справи про розмальовування в українські кольори пам'ятників. Рік тому в Новосибірську місцевий монумент Іллічу розфарбували в жовто-сині кольори. А також на знак протесту на пам'ятнику Леніну зобразили символічну свастику. 16 вересня цього року в цій справі було винесено вироки: Сергію Бєлову і Назару Коллекціонову - 1 рік 2 місяці і півтора року обмеження волі відповідно; Кирилу Коржавіну і Владиславу Шиповалову - 2,5 і 2 роки позбавлення волі.

Уже цього року в центрі Челябінська в жовто-синій колір був розфарбований бюст Леніна. Тут затриманий і зараз перебуває під судом тільки одна людина - 26-річний Іван Гільмутдінов.

А ось молоді саратовські націонал-анархісти Кирило Каблов і Сергій Марцев з липня цього року перебувають під підпискою про невиїзд. І чекають суду. За що? За - увага! - нанесення на асфальт (!) графіті із зображенням Тризуба, який слідство вважає винятково символом Української повстанської армії, але не Рюриковичів.

Петр Павленский

А ще, звичайно ж, ми пам'ятаємо про художника-акціоніста Петра Павленського, який своїм підпалом дверей ФСБ на Луб'янці виступив на підтримку Олега Сенцова. Та й доля директора Бібліотеки української літератури в Москві Наталії Шаріної, яка перебуває під домашнім арештом,  - в центрі уваги українського інформаційного поля.

ТЕРМІНИ - ЗА ПОСТИ І ПІКЕТИ

За Конституцією - у Росії свобода зібрань. Але це тільки на папері. Насправді - для проведення мітингів і пікетів потрібен дозвіл місцевих органів. Для одиночних пікетів, правда, не потрібний. Проте за допомогою провокаторів поодинокий пікет легко перетворюється на непоодинокий. І ось реальний термін 3 роки (!), отриманий Іллею Дадіним за «порушення правил проведення мітингів і пікетів», став страшним симптомом подальшого переродження російської правової системи.

Владимир Ионов / Фото: Денис Стяжкин

Інший москвич із цієї групи Володимир Іонов зміг утекти в Україну. У вівторок, 29 грудня Преображенський суд Москви сумно констатував відсутність обвинуваченого не лише в залі, але й у країні. Проте в Росії залишаються під підпискою про невиїзд і такою самою загрозою реальних термінів соратники Іонова і Дадіна Ірина Калмикова та Марк Гальперін.

Тематика акцій і плакатів цих людей ширша за «українське питання», але все ж і про нього вони говорять регулярно. Загалом їхню позицію можна охарактеризувати класичною фразою «За нашу і вашу свободу».

Такі ж мужні люди, які не бояться висловити свою думку, піти проти переважної у всіх сенсах більшості, є по всій Росії. Але оскільки в інших містах, окрім столиці, пікети не настільки помітні, то цих людей судять за... пости і перепости в соцмережах, за виступи на круглих столах.

Рафис Кашапов / Фото: Фото: пресс-центр ВТОЦ

Жителя Казані, голову Татарського громадського центру Рафіса Кашапова за публікацію в соціальних мережах антивоєнних текстів ("Крим і Україна будуть вільні від окупантів!", "Учора Гітлер і Данциг, сьогодні Путін і Донецьк", "Захистимо Україну і весь тюркський світ", "Де Росія, там сльози і смерть") засуджено до 3 років позбавлення волі.

Барнаульця Антона Подчасова за репост (!) антивоєнних текстів і виступ на круглому столі про Майдан засуджено до півтора року позбавлення волі умовно.

 Олександр Бившев / Фото: http://www.currenttime.mobi

Учитель Олександр Бившев із селища Кроми Орловської області склав і опублікував в Інтернеті вірші "Українським патріотам" і "Українські повстанці", в яких закликав українців опиратися інтервентам. Підсумок - 300 годин обов'язкових робіт із забороною на роботу вчителем протягом 2 років. Плюс бите скло і статус ізгоя в своєму селищі.nn.by

Системного адміністратора, білоруса Кирила Сілівончика, який живе в Нижньому Новгороді, за перепости проукраїнських текстів і карикатур у соцмережах засуджено до двох років колонії суворого режиму. Касир супермаркету, мешканка Єкатеринбурга Катерина Вологженінова перебуває під судом за репости антивоєнних відео і фільмів. Жителя Ульяновська блогера Сергія Крюкова було віддано під суд за публікацію в особистому блозі тексту "Росія - тюрма народів", але йому вдалося втекти в Україну.

СПРАВИ МАЙКОПСЬКИХ КОНТРАКТНИКІВ

Багато справ було порушено проти солдатів-контрактників військової частини 22179 (Майкоп, Республіка Адигея), що відмовилися воювати на боці сепаратистів на Сході України. Олександр Євенко, Олександр Єненко, Єфімов Т.В., Костенко А.І., Малєтін Р.В., Романов Е.А, Сергєєв М.М. - усі вони отримали від півроку до півтора року умовно з випробувальним терміном.

Справи тут проводилися за армійським судочинством - швидко і досить закрито, тому подробиці не відомі. Але керівник Союзу комітетів солдатських матерів Росії Валентина Мельникова з цього приводу висловлювала здивування. За її словами, уникнути відправки на фронт, особливо групі російських солдатів, дуже просто - потрібно лише подати рапорт. А військовий прокурор зобов'язаний простежити, щоб їй дали хід. А солдатські матері, якщо до них звернутися, проконтролюють, щоб так і було.

Мельниковій реально важко зрозуміти, що ж сталося в цьому конкретному випадку, у Майкопі, що справу довелося доводити до кримінального процесу.

Але в будь-якому разі, для себе, згадаємо добрим словом цих хлопців, які не побажали йти на несправедливість, брехливу, братовбивчу війну.

УКРАЇНСЬКІ ПОЛІТВ'ЯЗНІ

Перипетії справи Савченко і «справи кримських терористів» (Сенцов, Кольченко, Афанасьєв) українському читачеві відомі досить добре. Непогано обізнані ми й у справі Миколи Карпюка та Станіслава Клиха (Кліха), багато в чому завдяки тому, що в ній слідство з’їхало з глузду настільки, що спробувало «підв'язати» сюди і Прем'єр-міністра Арсенія Яценюка, стверджуючи, що він буцімто брав участь у Першій чеченській війні.

Олег Сенцов
Мирного жителя Луганської області Сергія Литвинова, який поїхав на лікування до стоматолога в Ростовську область і хвалився там своїми неіснуючими бойовими подвигами, уже не обвинувачують в участі у «каральних операціях», але обвинувачують «усього лише» у пограбуванні.

73-річного Юрія Солошенка і 33-річного Валентина Виговського засуджено на 6 і на 11 років відповідно - за шпигунство. До них дуже довго не пускали консула, адвокатів. Відповідно фабрикантам справ вдалося змусити Солошенка і Виговського піти на співпрацю зі слідством, визнання провини і засекречування. Тому подібні випадки найбезнадійніші. Неможливо дізнатися взагалі жодних подробиць справи. (До слова про «шпигунство» - мешканець Брянської області росіянин Віктор Шур отримав 12 років колонії суворого режиму. А «шпигунство» йому дали за те, що фотографував пейзажі в районі прикордонної зони з Україною - напевно, браві ефесбешники чекали там наступу танкових клинів «правосеків»).

29-річного кримчанина Олександра Костенка за участь у київському Євромайдані засуджено до 3 років 11 місяців колонії загального режиму. (І тут теж попутно скажімо про росіянина. З тим самим обвинуваченням і приблизно до такого ж терміну - 4 роки - засуджено московського підприємця Віталія Шишкіна, лідера гурту «Праві за європейський розвиток»).

Окрема велика тема - кримські татари, народ, який рівно через 70 років після першої депортації знову переживає трагедію відчуження від Батьківщини.

Велику справу зроблено за фактом мітингу протесту проти захоплення російськими, як ми сьогодні знаємо, десантниками адміністративних будівель Республіки Крим у Сімферополі. Було це 26 лютого 2014 року.

Ахтем Чийгоз, Алі Асанов і Мустафа Дегерменджі, які проходять у цій справі, зараз перебувають у СІЗО Севастополя. Ескендера Емірвалієва, Талята Юнусова і Ескендера Кантемірова випущено під поручительство. А оператора кримськотатарського телеканалу ATR Ескендера Небієва засуджено до 2,5 року позбавлення волі умовно. Незалежно від результату, це справа від початку абсурдна. Оскільки 26 лютого ці люди відстоювали суверенітет тієї держави, громадянами якої були.

Ленур Ислямов

На рік позбавлення волі умовно засуджений Едем Османов - за участь у зустрічі лідера кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва при його спробі повернутися до Криму з материкової України 3 травня 2014 року. А бізнесменові, власникові телеканалу ATR Ленуру Іслямову вдалося вчасно перебратися в Україну. Тож тепер він тут керує акціями протесту проти окупації. Йому російське судове переслідування не загрожує. А ось на початку грудня за правозахисну діяльність, пости і коментарі в соцмережах серед білого дня було затримано активіста Еміра-Хусейна Куку, і який вирок може йому загрожувати, ми не знаємо.

Імам Бахчисарайської мечеті Мустафа Яг'яєв за - увага! - приватні розмови, в яких він критикував анексію Криму, отримав два роки умовно із забороною "займатися діяльністю, пов'язаною з передачею і розповсюдженням будь-якої інформації".

До речі, про свободу віросповідання. У Росії останнім часом вибухоподібно збільшилася кількість затриманих членів ісламської організації «Хізб-ут-Тахрір». На відміну від більшості країн світу, вона в Росії є забороненою. І попри те, що «Хізб-ут-Тахрір» дотримується винятково мирних методів діяльності, проти її членів висуваються дуже важкі звинувачення аж до «спроби насильницького захоплення влади». Подібна біда може загрожувати і кримським татарам. Рустем Ваітов, Руслан Зейтуллаєв, Нурі Примов перебувають у СІЗО Севастополя за обвинуваченням у тому, що вони - члени забороненої організації «Хізб ут-Тахрір».

* * *

Так, усе повертається на круги своя...

Та, перша «Хроніка поточних подій» проіснувала довгих 15 років. Цікаво, а яку долю уготовано «Новій хроніці». Невже й вона доживе до 2030 року?

Олег Кудрін, Москва

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-