Адреналін нації
Є люди, які не вміють чекати. Їм обов'язково треба швидше. Вони не залишають на завтра те, що можна зробити в країні сьогодні, вони кують залізо, поки гаряче. Вони - головний біль для всіх гілок влади.
Це вони виходять на вулиці у Кривому Розі, незважаючи на те, що по Юрію Вілкулу все було давним-давно домовлено. І продано усіма, хто міг. Вони могли б пишатися, що майже перемогли. Вони могли б сказати: це гарний початок, на наступних виборах ми розвинемо успіх. Але вони не хочуть п'ять років чекати наступних виборів. Вони хочуть їх зараз. Вони хочуть все й одразу. І за це «одразу» готові стояти майданом, не давати спокою владі та виборчкому, і, якщо треба, палити шини.
Таких заспокоюють: «Трохи повільніше, братці, трохи повільніше!» Їм кажуть: зрештою все стане на свої місця, треба тільки потерпіти. І в часи Великого Майдану теж так казали, але одного разу кількість нетерплячих переросла в якість, і сам час пішов швидше.
Вони руйнують леніних по всій країні, не чекаючи рішення міськрад. І не хочуть чути, що народ не готовий до декомунізації. Той «народ», який все ще святкує совок, заспокоїш тільки силою і відвагою.

Це вони вимагають негайних референдумів щодо НАТО, мови та особливого статусу Лугандону.
Це вони бажають, щоб Крим повернувся вже сьогодні. А перевибори парламенту і президента – настали завтра.
Це вони - ті, що постійно поспішають - не можуть задовольнитися «величезним прогресом» в справі боротьби з корупцією: призначенням голови НАБ і спецпрокурора. Їм вкрай необхідно, щоб Ситник і Холодницький вже найближчого понеділка посадили головних корупціонерів. У понеділок, і аж ніяк не у вівторок! І не дай Бог почати з дрібної плотви... Бо прийдуть під двері НАБ.
Вони не можуть чекати цілий рік, поки змінять Шокіна, тому що ще рік реформування того, що неможливо відреформувати – це кінець всім сподіванням. Вони кваплять слідство про розстріл Майдану, вони хочуть, щоб як нічні жахи швидше пішли в небуття Центрвиборчком і Конституційний суд – у своєму нинішньому складі.