Якщо завтра війна, якщо завтра в похід

Чи стане збитий турецькими винищувачами російський бомбардувальник Су-24 приводом для розкручування першої справжньої війни ХХІ століття - регіональної, світової, ядерної, цивілізаційної? Хто з ким буде воювати? Як і в ім'я чого буде вестися ця війна? Чи буде застосовуватися ядерна зброя, зброя масового ураження - хімічна чи бактеріологічна? В якій площині можуть лежати глибинні причини такої війни - економічній, політичній, ідеологічній, релігійній? Чи сьогодні все залежить від суб'єктивного, персоніфікованого фактора. Тобто, від того «маленького фашиста», який сидить у кожному політику, живе, як сказала канцлер ФРН Ангела Меркель, «у своєму віртуальному світі».

Все це непрості питання, і відповіді на них залежать від багатьох чинників і проблем сучасних міжнародних відносин, політичних взаємодій країн і народів. Таємниця війни залишається за сімома печатками. Її сутність та причини - це проблеми, на які так і не змогли відповісти кращі уми людства.

Можливо, вічні війни, будуть завжди, і ми завжди, постійно будемо наступати на граблі збройного насильства - бо людина безсила перед своїми вадами, «війна, як і любов завжди знайде собі дорогу»? А можливо, є ліки від війни? А «вічний мир» - це не винахід наївних ідеалістів, пацифістів? Нелюд Адольф Гітлер так сформулював це протиріччя: «Якщо б люди жили в раю, вони б згнили. Війна - природна і буденна справа, це відправна точка, саме життя». Як закінчив своє життя фюрер, всі знають. Сподіваюся, що про це знають і в московському Кремлі.

Як відомо, приводом для Троянської війни стала прекрасна Єлена, яку Паріс вкрав у чоловіка красуні Менелая. Війна Франції й Англії часів Людовика XIV, за версією Олександра Дюма, була викликана хтивістю герцога Бекінгема, його любов'ю до французької королеви Анни Австрійської.

У новий і новітній час приводом для Першої світової війни стало «сараєвське вбивство» австрійського ерц-герцога Фердинанда влітку 1914 року, а предтечею Другої війни народів 1939-1945 років став «Гляйвицький інцидент» - провокація нацистів на кордоні з Польщею. Можна наводити сотні приводів, які призвели до кровопролитних війн. Але навряд чи стане зрозуміло, чому починаються війни, і мільйони людей починають вбивати один одного.

Тут доречно процитувати геніального німецького письменника «втраченого покоління» Еріха Ремарка. Його герої повісті «На західному фронті без змін» розмірковують про причини війн так: «Війни починаються від того, що одна країна завдає інший тяжкої образи, - говорить Альберт досить самовпевненим тоном. Але Тьяден прикидається простачком: - Країна? Нічого не розумію. Не може ж гора в Німеччині образити гору у Франції. Або, скажімо, річка, або ліс, або пшеничне поле. - Ех ти, Тьяден, народ тут треба розуміти як щось ціле, тобто держава! - вигукує Мюллер. - Держава. Держава і батьківщина - це і справді далеко не одне і те ж. Візьми якогось французького слюсаря або шевця. З чого б йому нападати на нас? Ні, це все уряду вигадують. Я зроду жодного француза не бачив, поки не потрапив сюди, і з більшістю французів справа відбувається так само, як з нами. Як тут нашого брата не питають, так і у них. - Так чому ж все-таки бувають війни? - запитує Тьяден. Кат знизує плечима: - Значить, є люди, яким війна йде на користь».

Причини війн визначаються тим, що сутність війни завжди соціальна. Про це писав ще Макіавеллі (війна є продовженням внутрішньої і зовнішньої політики держави). Це істина, як і те, що війна - це поразка, безсилля політики, її крах. Водночас, війни - не завжди зло, війни мають моральну оцінку - справедлива або злочинна, загарбницька війна. Про це написані мільйони книг, знято тисячі кінофільмів. Ще, війна - це завжди дві сторони. Наші і не наші. Ті, хто захищає Батьківщину - герої, «святе воїнство», кращі з кращих. Ті, хто воює проти нас - бандити, терористи, загарбники.

Агресивна і реакційна - сама концепція «євразійства», яка сьогодні є державною ідеологією Кремля. Це сучасна форма політичного тоталітаризму

Так Путінська Росія - за війну чи мир? Або від Росії, згадуючи радянську пропагандистську тарабарщину, «виходить загроза миру»? Системний аналіз говорить, що «так» - путінський режим зацікавлений у війні, готується до великої війни, сьогодні не випадково, не з недомислу веде війни, ініціює широкомасштабні військові конфлікти. На відміну від 19-20 століть, причини російського мілітаризму лежать в області геополітики «для внутрішнього і зовнішнього користування», як розуміє її російський правлячий політичний клас.

Путін «сидить» в кремлівському кріслі тільки за умови мілітаризації всіх сфер життя російського суспільства

У путінської «спеціальної банди» є економічні причини для того, щоб починати і вести війни для відновлення географічних зон панування у світі та на пострадянському просторі. Сама концепція «євразійства», яка сьогодні є державною ідеологією Кремля - агресивна, реакційна, це сучасна форма політичного тоталітаризму.

Російська комуністична імперія в результаті розвалу Радянського Союзу втратила величезні територіальні, ресурсні, фінансові можливості. Десятки держав на всіх континентах вийшли з-під економічної залежності та контролю Москви. Вуглеводні як могутнє джерело путінської влади перетворилися на дірку від бублика. Москва прагне економічного реваншу, справедливості, як її розуміє оточення Путіна. Це головна константа сучасної зовнішньополітичної доктрини Росії. «Розвал СРСР - це головна геополітична катастрофа ХХ століття» - переконаний Путін.

«Мирне поле» російського політичного життя при Путіні перетворилося на «мінне», на апокаліпсис термінаторів війни

Політичні причини нинішнього російського збройного, насильницького експансіонізму полягають у тому, що розвиток російського військово-промислового комплексу, величезний військовий бюджет, десятки силових структур, мільйони солдатів «з рушницею», нагнітання військового психозу забезпечують існування режиму Путіна і його влади. Тільки за умови мілітаризації всіх сфер життя російського суспільства, Путін «сидить» в кремлівському кріслі.

Путінський режим зумів за останні два роки повністю переформатувати свідомість російського суспільства, всіх без винятку соціальних страт та верств населення РФ. В основі російського військового експансіонізму лежать шовіністичні забобони особливої ролі Росії в світі. Ідеологічний путінізм війни забезпечує військові апетити російської влади. Це територіальний реваншизм, радикальне антизахідництво, травма розпаду Радянського Союзу, постімперський синдром. Сьогодні в Росії надлишок ідеології та ідеологів, журналістів та священнослужителів, які переконані, що «на багнетах», хапаючись за пістолет, можна сидіти у владі стільки, скільки забажаєш. «Яструби» російської політики давно з'їли «голубів». «Мирне поле» російського політичного життя при Путіні перетворилося на «мінне», на апокаліпсис термінаторів війни.

У свій час навіть Черчілль писав, що, як тільки лунають перші постріли і падають перші бомби, «політичний лідер втрачає контроль над ситуацією». Путін, починаючи бомбардування в Сирії, передбачав, що війна буде короткою і, природно, переможною. Але це стало його фатальною помилкою. Експерти переконані, що сирійський конфлікт - це надовго. Більше того, його буде перенесено на територію Російської Федерації. Вже сьогодні більше половини росіян переконані, що їх очікують терористичні акти радикальних ісламістів.

Вплутавшись у військовий конфлікт в Сирії, Путін не бажав знати про своє невігластво. Амбіції і гординя. Він, як і його оточення, не підозрюють, в яку помийну яму влізла Росія. Американський міністр війни» Роберт Гейтс у своїх мемуарах писав: «Коли мова заходить про прогнозування потенційний конфліктів, про те, які вони будуть і що потрібно збройним силам, слід померти запал проявляти набагато більше смирення». Війну значно простіше почати, ніж закінчити, писали класики.

Фразу російського Ріббентропа Сергія Лаврова: «Ми воювати з Туреччиною не збираємося, через збитий літак», слід розуміти, що Росія не збирається воювати з НАТО, а отже - зі США. Російський військово-політичний блеф закінчився. На кожну гайку, у нашому світі, є надійний болт.

Але нинішня хвиля військово-патріотичного шовінізму в Росії, розростається в геометричній прогресії, наводить на думку, що Кремль свідомо спровокував кривавий інцидент зі збитим літаком Су-24 над Туреччиною. Якщо російський молох війни не поїти кров'ю, то путінський режим впаде. Російська війна в Україні, в Сирії - це не комп'ютерні ігри, це не сенсори, датчики, супутники наведення, високоточні бомби. Будь-яка війна завершується в бруді і крові, війна неминуче трагічна, неефективна і непередбачувана. Це аксіома будь-якої війни, і, в першу чергу, - тих воєн, які веде сьогодні Росія.

Полковник Іван Воротинський, Київ

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.