Але я б ризикнула сказати, що навіть нинішні лідери Європи, які аж ніяк не є прикладами проривного лідерства, вони опинилися перед викликом. Зараз величезний виклик, він полягає в тому, що Європа повинна знову знайти ціннісні виміри, повернутися до свого ціннісного коріння. І думаю, що вони не готові, ніколи не будуть готовими відмовитися від власної сутності. Європа не може піти, здатися остаточно в своєму зіткненні з неліберальним світом, як ми визначаємо, яким зараз є Росія, Китай, Іран та деякі інші авторитарні держави. Але європейські та західні лідери намагаються знайти нову модель балансування між стримуванням, скажімо, Росії та діалогом з нею, і тому вони тільки на початку цього шляху. Не думаю, що в рамках цієї моделі вони будуть готові на повну здачу України.

Тобто, повернення Росії за круглий стіл, в кола західних держав, залежить, насамперед, від її політики щодо України. А якщо Захід бачить, що Росія продовжує ескалувати ситуацію і підтримувати напруження у Донбасі, якщо Росія зберігає анексію Криму, то колишньої політики не буде. І про це, між іншим, казала недавно та ж Вікторія Нуланд на форумі безпеки в Берліні, де вона перерахувала цілий ряд умов, за яких Росія може повернутися до колишньої формули співпраці із Заходом. За умови виконання Мінських угод. У Донбасі зараз відбувається нова ескалація. І вищі чиновники Європейського Союзу вже заявили, що санкції відносно Росії будуть продовжені. Швидше за все, на шість місяців. Це означає, що Захід не готовий до здачі України без будь-яких умов.

- Чи піде Кремль на зрив мінських угод?

- Кремль щодо України використовує один старий спосіб: ми будемо ескалувати військовий тиск, ми посилимо військовий тиск - для того, щоб досягти політичного рішення. І Кремль діяв таким чином щодо України вже двічі. Перед першою Мінською угодою, перед другою Мінською угодою, посилюючи жорсткий військовий пресинг на Донбасі, і йдучи на пряме вторгнення на українську територію з метою досягнення політичної угоди. Ескалація напруження та нові зіткнення в регіоні Донбасу свідчать про повернення до цієї традиційної тактики. Давайте жорстко вдаримо, давайте посилимо пресинг - для того, щоб змусити і Захід, і українців, в рамках Нормандської четвірки, прийняти наші правила гри. Насамперед, щодо проведення виборів на Донбасі, і щоб продавити власне розуміння особливого статусу на Донбасі. Ця тактика буде відтворюватися постійно. І ця тактика військового, силового тиску з метою досягнення політичного компромісу, вона спрацьовувала, хоча б частково, в минулому.

Справа в тому, що з Нідерландів йде величезний потік інвестицій в Росію, який багато в чому є інвестиціями не тільки голландського бізнесу, а російського бізнесу, укоріненого в Нідерландах. І навіть після трагедії з Боїнгом Нідерланди намагалися зробити все для того, щоб пом'якшити своє ставлення до Росії і повернутися до формули business as usual. Тому я не виключаю, що ставлення нідерландського уряду до питання про асоціацію України багато в чому пояснюється, передусім, прагненням зберегти комерційні інтереси з Москвою. Адже навіть такий фактор, що, як кажуть, одна з дочок Путіна тривалий час жила в Нідерландах - це теж показник того, що Москва почувається комфортно у цій країні. Але тут є важливе «але» - Нідерланди, Австрія, Угорщина, незважаючи на прагнення зберегти особливі інтереси з Росією, сидять за одним столом, на чолі якого сидить канцлер Меркель, і вони не виходять з режиму санкцій проти Москви.

ОБАМА ВІДДАВ УКРАЇНУ НА АУТСОРСИНГ МЕРКЕЛЬ

- Яке місце в пріоритети американської зовнішньої політики займає Україна?

- Природно, що якщо йдеться про Україну, то після початку нової війни з терором, як її визначають на Заході, Україна відійшла на другий план - це дійсно так, і це очікувано. І багато в чому Обама особисто, як американський президент, віддав Україну на аутсорсинг Меркель. І Меркель багато в чому визначала західний вектор відносно України. Зараз Україна на другому плані, але я б не сказала, що Америка готова (використовуємо це слово) здати Україну, тому що всі вже думають про нового президента Сполучених Штатів і його зовнішню політику. Обама не є зараз єдиним фактором американської зовнішньої політики. Є Республіканська партія, яка займає жорстку позицію, постійно вимагаючи в Конгресі більш дієвої підтримки України.

- Ну, очевидно, я дуже традиціоналістська людина, - сміється, - яка звикла мати справу з моделями, зі схемами. Я думаю, що говорити про таку загрозу потрібно. Хоча б для того, щоб люди, типу нас з вами, обговорювали, наскільки така загроза можлива. Але я радилася з експертами, які більше знають регіон Сирії та Близького Сходу: вони вважають, що з технічної, технологічної, з військової точки зору російські бомбардування Саудівської Аравії і Катару абсолютно неможливі. Саудівська Аравія і Катар пов'язані військовими і договірними зобов'язаннями з Сполученими Штатами Америки. Сполучені Штати є гарантом цих сунітських держав. Тому, будь-який конфлікт Росії з Саудівською Аравією або Катаром викличе, природно, реакцію їхніх союзників - Сполучених Штатів Америки.

- Якщо повернутися до теми терору. Це війна цивілізацій, про яку говорив Хантінгтон?

- Я з певним скепсисом ставлюся до теорії Хантінгтона про зіткнення цивілізацій. Я все ж вважаю, що йдеться не про зіткнення ісламу і християнства, а про появу всередині ісламу радикального квазі-фашистського напрямку - архаїчного, антимодерністського, що викликано набагато більш серйозними економічними наслідками, а також наслідками колоніальної залежності на близькому Сході. І тому ми не можемо вважати іслам та ісламську цивілізацію антитезою християнства.

Є тільки прагнення профашистського ісламського радикалізму зробити свій терор цивілізаційним фактором поділу

Таким чином, ми зробимо мільярди прихильників ісламу, які живуть, до речі, і в європейських країнах, потенційними ворогами. Це було б згубно. Але тут є інший аспект: тут є прагнення цього профашистського ісламського радикалізму зробити їхній терор цивілізаційним фактором поділу. Ось вони цього хочуть. Вони хочуть перетворити свою війну з християнством і з Заходом на цивілізаційний чинник, чого слід уникати.

Але є інший цивілізаційний вимір, який поставила на порядок денний Україна своїм Європейським Майданом і поворотом до Європи. Так от, прагненням стати частиною Європейського Союзу Україна висунула на порядок денний цивілізаційний фактор у зіткненні з Росією. Бо Кремль намагається зупинити модерністський рух України. Ось тут є певне цивілізаційне наповнення.

Лана Самохвалова, Київ