Турецький інцидент: ставка більша за життя

Є такий відомий прийом гри - програючи, підвищувати ставку вдвічі. За теорією ймовірності, рано чи пізно ти повинен відігратися. А отже, вийти «на нуль». Прийом безвідмовний, але тільки у разі виконання однієї умови. Якщо в гравця, який програє, є досить великі резерви для підвищення ставки в геометричній прогресії. Або якщо партнери за грою вірять йому на слово, коли він говорить про таке підвищення. Якщо ці умови не виконуються, то прийом не спрацьовує - азартний гравець програє вщент.

У схожій ситуації зараз, після інциденту зі збитим Су-24, опиняється російський президент. Він занадто довго підвищував ставки, користуючись деякою розслабленістю західних лідерів. І ось зараз Путін вивів ризик у грі на принципово новий рівень. Наступна ставка може виявитися вже просто неможливою. І тут програти вщент може не один ВВП, а вся планета.

ПРОВИНА РОСІЙСЬКИХ ДИПЛОМАТІВ

Для затравки - «експрес-інтерв'ю з приводу» з Леонідом Гозманом, російським політиком, у минулому одним з керівників партії «Союз правих сил».

- Леоніде Яковичу, як ви можете оцінити ситуацію із Су-24, збитим Туреччиною, і реакцію на цей факт російської сторони?

- Деякі факти в цій історії викликають великий подив. Адже тривожні дзвінки були й раніше. Турки вже декілька разів офіційно попереджали російську сторону, що наші літаки діють на їхньому кордоні. І що, у разі перетину кордону, вони можуть їх збити. Мені здається, це щонайменше мусило насторожити наших дипломатів і розвідників. І ті зобов'язані були проаналізувати, що стоїть за цими заявами - слова чи справи, готовність до дії. Однак коли ще інциденту, трагедії можна було уникнути, необхідної комунікації з турецькими дипломатами здійснено не була.

- Так, зараз надходять суперечливі заяви. З одного боку, російська сторона дивується, що Туреччина звернулася з приводу інциденту до НАТО, а з іншого - підкреслюється, що між Росією та США було досягнуто домовленості про якусь координацію дій у Сирії, а США й Туреччина - партнери за НАТО…

- Одразу хочу застерегти: я згоден зі словами нашої сторони, що Су-24, виконуючи маневри на сирійсько-турецькому кордоні, не становив ніякої загрози Туреччини. Але це не скасовує того, що потрібно було все врегулювати, потрібно було просто заздалегідь домовитися з Туреччиною з цього приводу. Адже, наскільки я розумію, у тому районі, де стався інцидент, така лінія сирійсько-турецького кордону, така роза вітрів, що важко здійснювати якісь дії, не ризикуючи перетнути сирійсько-турецький кордон. Але якщо це було відомо заздалегідь, то чому ж не було врегульовано цих питань, не проведено переговорів? Це просто непрофесіоналізм нашої дипломатії, розвідки. Наші фахівці зобов'язані були це передбачити. Відповідальність за те, що цього не сталося, лежить на керівництві. Керівництво країни, керівництво Міністерства оборони завжди несе відповідальність за життя своїх солдатів. А тут узагалі виходить трагічна ситуація: виходить, що наш льотчик загинув ні за що. Адже він загинув не від рук тих, з ким воює, а фактично від союзників.

Леонід Гозман / Фото: www.facebook.com

- Які можуть бути наслідки, короткострокові, довгострокові, цього інциденту? Зараз реакція багатьох російських політиків видається дуже різкою.

Збитий Туреччиною Су-24 - перше пряме зіткнення з країнами західного альянсу в новітній історії

- Передбачати наслідки я наразі не візьмуся. Вони можуть бути будь-якими. У наших нинішніх політиків є така якість: вони полюбляють показувати, що «найкрутіші». У нинішніх обставинах це особливо погано й небезпечно. Крім того, в цьому випадку, схоже, ще є робота лобістських груп, які прагнуть перекрити потік наших туристів до Туреччини. Тобто тут переплітається багато факторів різного рівня. Але, як би там не було, а російський Су-24, збитий Туреччиною, наскільки я пам'ятаю, - це перше пряме зіткнення з країнами західного альянсу в новітній історії. І це дуже тривожно!

«СИРІЙСЬКІ ТУРКМЕНИ», ВОНИ Ж - «СИРІЙСЬКІ ТУРКИ»

Гозман - один з тих, кого в Росії називають «системним опозиціонером» або «системним лібералом». Причому, на межі зісковзування в «несистемні». Що в Росії може відбутися з будь-якого приводу.

Ось і в цьому його експрес-аналізі є принципово важливий акцент - власне, ключовий факт у цій історії, що не згадується у сьогоднішньому офіціозному російському порядку денному. А саме - те, що раніше Туреччина попереджала Росію, і досить жорстко, про небажаність баражування біля її кордонів з ризиком «зальоту» на її територію

Не менш важливий той факт, що Росія на кордоні з Туреччиною бомбардувала не ІДІЛ, а антіасадівську опозицію

І справа тут, відверто кажучи, не лише в священній недоторканності турецьких кордонів, декларованій Анкарою. Не менш важливий і той факт, кого бомбардувала там Росія - антіасадівську опозицію, місцеві населені пункти, в яких базуються Сирійські туркменські бригади. Місцеві туркмени (турки), як видно із самої назви, - народ тюркського походження, що мешкає в переважно арабській країні - Сирійській Арабській Республіці. І, на відміну від сирійських курдів, це народ союзний Турецькій Республіці. Наприкінці 2012 року туркменські опозиційні партії утворили Сирійську туркменську асамблею, що має свої збройні сили - вже згадувані Сирійські туркменські бригади чисельністю близько 10 тисяч осіб, підготовкою яких займалися інструктори турецького спецназу (і воюють вони, до речі, не тільки з Асадом, але й з ІДІЛ).

Ось тому Туреччина не могла спокійно дивитися на те, як російські авіагрупи прасують туркменські населені пункти. І 20 листопада, за декілька днів до катастрофи російського бомбардувальника, турецька влада викликала посла Росії, щоб висловити протест з приводу авіаударів по селах сирійських туркменів. Прем'єр-міністр Туреччини Ахмет Давутоглу тоді попередив, що подібні бомбардування можуть призвести до серйозних наслідків.

Росія не дослухалася до протесту. І ось нарвалася на такий болючий удар, як збитий бомбардувальник, а слідом - збитий вертоліт, відправлений для проведення евакуації. Але чи останні це втрати? І які взагалі подальші плани Росії?

«УДАР У СПИНУ» ВІД «ПОПЛІЧНИКА ТЕРОРИСТІВ»

Леонід Якович недарма не наважується давати прогнози, бо реакція Москви справді може бути будь-якою, аж до прямого воєнного конфлікту з країною - Членом НАТО.

Після промови президента Путіна з цього приводу дві слогани з його виступу стали практично обов'язковими цитатами в так званих репортажах і так званій аналітиці пропагандистських російських ЗМІ - це «удар у спину», і «Туреччина - поплічник терористів».

Володимир Володимирович, який нещодавно, як ми пам'ятаємо, сказав, що Росія у своїй політиці не робить різниці між шиїтами і сунітами, схоже, і в цій історії не збирається звертати увагу на якусь спорідненість громадян Туреччини і сирійських туркменів. Але треба ж йому якось пояснити підступний «удару спину». Ось він і висуває версію про те, що Росія принципово бореться з ІДІЛ і бомбить її невпинно. А от Туреччина цим «ударом у спину» заважає. Чому? Та тому, що задешево купує нафту в іділівців.

Нафту в ІДІЛ купують і турецькі приватні компанії, і сам... президент Асад

Чи правда це? Частково, правда. Але купує не стільки Туреччина, скільки турецькі приватні компанії: просто бізнес і нічого особистого. Інше питання, чи тільки вони це роблять? Ні, не тільки. Тому що нафту в ІДІЛ купує, наприклад, і сам... президент Асад. (Утім, не будемо лицемірити і робити великі очі. Чи нам в Україні не знати, що таке купівля вугілля з окупованих територій?).

Тобто цей путінський аргумент, як і більшість його аргументів, виявляється неспроможним для представлення світовій аудиторії. Однак цілком годиться для внутрішнього споживання. Своє населення, підсаджене на Останкінську телеголку, яке не звикло споживати інформацію з інших джерел, його проковтне. Але от якою буде реакція решти світу?

Ердоган, Путін / Фото: novostimira.net

ПУТІН VS ЕРДОГАН

А світ опинився в непростій ситуації.

Уявімо собі ситуацію, що Росія й надалі посилатиме до турецького кордону свої бомбардувальники, щоб бомбити туркменські бригади, але вже під прикриттям винищувачів. А Туреччина захищатиме своїх сусідів і одноплемінників від російських бомбардувань. І що? Почнуться повітряні бої між російською і турецькою авіацією. І вже не комп'ютерні, а справжні.

А далі? У Росії - ядерна зброя. А в Туреччини - 5-та стаття Північноатлантичного договору. І ось він - страшний сон Вашингтона, Лондона, Парижа, Берліна, Брюсселя - наяву. НАТО - у стані війни з психічно неврівноваженою Росією, яка має під тремтячою рукою «червону кнопку».

Завдання Вашингтона та Парижа - зупинити ескалацію напруженості між Росією та Туреччиною

Саме тому зараз такі обережні заяви Вашингтона та Парижа у зв'язку з інцидентом з Су-24. Їхнє завдання - зупинити ескалацію напруженості між Росією та Туреччиною, щоб не допустити великої війни, в яку вони будуть втягнуті як члени НАТО. Але чи вийде?..

Проблема в тому, що Ердоган - безумовно, президент європейської країни, але тільки вкрай східноєвропейської. І в цьому він багато в чому схожий на президента Путіна (про що, утім, і раніше чимало говорили). Поняття Ердогана про життя та смерть, про ціну людського життя та про припустимий ризик у разі початку конфлікту дуже суттєво відрізняються від розуміння західних столиць і дуже близькі до московського розуміння цих категорій.

Гозман абсолютно має рацію у своїй тезі, що всього цього можна було легко уникнути суто дипломатичними засобами. А далі вже розпочинаю суто авторську фантазію...

Росія собі та світу пояснює активне втручання у справи України необхідністю захистити російське, російськомовне населення, яке буцімто ображають. Як же легко і логічно було домовитися з Туреччиною з приводу російського нейтралітету у зв'язку із сирійськими туркменами. Як легко і логічно було пояснити довірливому російському телеглядачеві, що туркменські села на турецькому кордоні - це такий турецький Донбас, який дуже ображає ІДІЛівська хунта. А сварка туркменських бригад із Асадом - просто дурне непорозуміння, на кшталт донбаських сварок з Бетменом і Мозговим. Для таких майстрів, як Соловйов і Кисельов, пустісінька справа - пара недільних ефірів.

Але ні, Кремль на це не пішов. Чому? Тому що, по-перше, - зарозумілість, по-друге - звичка до безкарності. Більше того, своїм дурним безглуздим хизуванням - недавніми ризикованими польотами військової авіації біля кордонів Великої Британії, країн Балтії - Москва сама зробила все, щоб забезпечити максимально сприятливий фон для сприйняття ризикованого кроку Анкари.

До речі, треба сказати, що після інциденту із Су-24 у Путіна несподівано з'явилися нові союзники. Схоже, частина людей, які мислять досить опозиційно, тепер готові перейти на жорсткі позиції імперського ліберал-паріотизму. І ось уже, з легкої руки політолога Марка Урнова, в ефірі Радіо Свобода багато хто називає цей інцидент не інакше як «провокація Туреччини». А головний редактор «Новой газеты» Дмитро Муратов в ефірі «Эха Москвы» заявляє, що НАТО тепер просто зобов'язане вибачитися перед Росією за негідну поведінку Туреччини.

А далі «Россия 24» захоплююче фантазує, які заходи може вжити Росія, якщо Туреччина закриє Босфор і Дарданелли... Як звучить, га?

Ердоган навряд чи відступить. Але й у Путіна немає шляхів до відступу

О, цей страшний присмак Першої світової. І якщо всерйоз задуматися про поточну ситуацію, то зашийком пробігає неприємний холодок. Тому що Ердоган навряд чи відступить. Але й у Путіна немає шляхів до відступу. І в цій ситуації, схоже, немає можливості ще підняти ставки. І що тоді - лоб у лоб?..

Але, дякувати адвокату Іллі Новикову, який своїм специфічним щодеколишнім гуморком уміє зняти напругу. Ось його свіжий нічний твіт: «Усім не до того, і взагалі третя світова на носі, але в нас в процесі Савченко назріла маленька сенсація. Завтра вибухне».

Справді, будемо сподіватися, що вибухне тільки ця маленька сенсація. А з третьою світовою - знову якось проскочимо.

Олег Кудрін, Москва.

Карикатура: http://polit.ru/gallery/elkin/