Навіщо ми ходили на вибори?

А ми все переймаємося...

Як же так, Кернес на інвалідному візку заявив, що переміг усіх! Уже в першому турі! Вілкул випереджає Філатова. Труханов потирає руки в Одесі...

З серцебиттям слухаємо вісти з полів. До півночі дивимося Шустера, що сховався на каналі Ахметова. Тут усе по-дорослому: «Ніч виборів», екзит-поли, радість реваншу в словах Рабіновича: «Ми перемагаємо у восьми областях України, вам з нами доведеться рахуватися!». Наче він уже ступив однією ногою на Банкову , а другою – на Грушевського.

А якщо вдумливо підійти, як писав один відомий порушник закону про вибори? Якщо подивитися тверезо? Чи варто перейматися тут, у Києві (чи у Львові), про те, кому належить ремонтувати дороги в Харкові або Одесі? Нам би з місцевими комунальними проблемами розібратися.

Чому ж нас не по-дитячому трясе від думки, що якийсь затятий або латентний сепаратист стане мером улюбленого міста? Це, друзі, від тієї давньої, нав'язаної нам думки, що місцеві вибори, вони нібито – сигнальне голосування напередодні парламентських або президентських. Анонс майбутніх перемог.

З перших днів незалежності ми переконані: вибори вирішують все. Що це як смертний бій сил добра і зла. Мовляв, зможемо вільно вибирати - до влади прийдуть кращі. І справами прикрасять наше життя.

Бідою залишається конгломерат інтересів і схем під назвою Адміністративна система - спадок радянських часів

Із захопленням школяра, який отримав у подарунок нову іграшку, ми стежили за плюралізмом думок, за тим, щоб вибори були на альтернативній основі, з порівнянням передвиборних програм, дебатами. А біду на українську землю принесли не погані передвиборчі програми і не поганий закон про вибори, а зовсім інше. Це -  конгломерат інтересів і схем під назвою Адміністративна система, що залишився з радянських часів.

Вибори поки що не вирішують нічого – вони як брижі на поверхні моря

Заточена зовсім на інші цілі, вона виявилася неспроможною не тільки до реформ, але елементарно - до захисту країни від окупації. Та, незважаючи на це, вона живе.

Вибори не вирішували і поки ще не вирішують нічого – вони як брижі на поверхні моря.

Пробігли і немає їх, а глибинні течії, потужні й непереборні, не змінюють напрямку і сили. І кого б ти не вибирав до парламенту і в президенти, не кажучи вже про мерів та місцеві ради, Адміністративна система продовжує існувати.

Ми буквально впадаємо у відчай, коли бачимо, як за списками партій, що позиціонують себе силами Майдану, проходять вчорашні регіонали. Як вони йдуть у владу під новими брендами – і проходять. Але так треба! Кому? Тому, хто зобов'язаний управляти, але не знайшов інших важелів, крім тих, що залишилися від попередників.

Дивні фріки, бюлетені від малограмотних... Чи не гра це у вибори, де важливий не результат, а легітимація попередніх домовленостей усіх з усіма?

...Дивні фріки, щойно протрубили про майбутні вибори, з'являються на світ божий, смітять грошима і зникають у безвісті на другий день після оголошення результатів. Масово порушуються вимоги дня тиші - у Польщі, де вибори проходили в один день з нашими, за порушення режиму тиші винних карають штрафом у 200 тис. євро, у нас ніхто й ніколи за подібне не був засуджений. Спантеличують результати голосування в одних містах і дивне скасування виборів – в інших. Неймовірно велика кількість помилок у бюлетенях наводить на думку про масову неписьменність у нашій країні.

Не спадає вам на думку, що все це лише гра у вибори? Де важливий не результат, а легітимація давно досягнутих домовленостей всіх з усіма?

Чи не кастинг це, за допомогою якого наша Адміністративна система відтворює такий народ, який їй потрібен для цієї легітимації? Що радіє відсоткам, палко обговорює екзит-поли? Депутати-демократи як мантру повторюють фразу про зміну системи, але поки що система змінює їх.

Біда не у фальсифікаціях на виборах. А в тому, що вони завжди вміло спрямовувалися судами, прокуратурою, міліцією. Ви цікавилися, як живуть люди, які в різний час очолювали ЦВК? За зарплату так не заживеш! А що може продати злидар із ЦВК, окрім результатів передвиборної кампанії?

Відгомін підземної битви гномів з орками ми почули в Маріуполі, коли ахметовці надумали вирішити все по-старому – надрукувати бюлетені, проставити в них галочки і перемогти, а опоненти зіграли їхніми ж колишніми козирями – більшістю у місцевому виборчкомі заблокували вибори. Охендовський розлючений, винних у зриві волевиявлення погрожують покарати. Але всі прекрасно розуміють, де собака заритий. Тільки не кажуть: вибори – святе.

Або ось, Харків. Хтось, не будемо говорити хто – розвів по різні боки барикад вчорашніх дружбанів Кернеса і Добкіна. У результаті Опоблок у Харкові отримав 0 голосів, а всю вату під своє крило зібрав Кернес, давши неймовірний відсоток «Відродженню», що ледь народилося. Це, звичайно, теж колишні регіонали, але регіонали-лайт.

І якщо все так, як є, то чи страшний Кернес? Навіть той, якого перед виборами крутили в Youtube, з обіцянками під час Майдану взятися за заховану зброю та дати жару бандерівцям?

Страшно згадати інше відео: селфі ростовських бандитів, що підняли над Харковом російський триколор у березні 2014-го. Хвальковите позування з волинами за поясом, верески: «Диви, це Україна! Під ногами! Це Україна, братани!». Ось це було страшно. І те, що їх ніхто не зупинив: ні міліція, ні СБУ, ні самі харків'яни...

Міськрада тоді за складом була набагато гіршою, ніж та, що обрали вчора. Але варто було Авакову зі спецпризначенцями з'явитися в ОДА, як питання про ХНР знялося з порядку денного саме собою. І жодні перевибори не знадобилися.

Що ліберальніша демократія, то сильнішою має бути армія 

Крим? Біда була не в тому, що колишня Верховна рада суцільно складалася з сепаратистів. А в тому, що в потрібний час і в потрібному місці не виявилося таких спецпризначенців. Біда, що армія не змогла захистити наші кордони в Криму. І Донецьк із Луганськом стали сепаратистськими тільки після зради силовиків.

Чим ліберальнішою є демократія, тим надійнішою і дисциплінованішою повинна бути армія. Тим професійнішими й рішучішими силові структури. Це і є головним правилом сьогоднішніх виборів.

Коли за лінією фронту стоїть сорокатисячне наступальне угруповання з 600 танками, то абсолютно немає різниці, які рішення буде приймати і які заяви стане робити Кернес. У частинах СБУ вистачить колишніх ДУКівців, щоб ці рішення скасувати. Головне, щоб під рукою опинилася група захоплення та браслет на ногу. Така вона, сувора правда про демократію воєнного часу.

Забудемо про місцеві вибори – на злобу дня вибори надійних генералів, підбір справжніх професіоналів до спецназу (який американські інструктори сьогодні навчають захоплювати барикади і штурмувати будівлі ОДА). Подумаємо, як вибрати (самим вибрати!) чесних суддів, антикорупційного прокурора, митників. Нам багато кого ще належить вибрати. Це тільки здається, що всі вони не вибираються, а програмуються. Нас просто змусили в це повірити. І лише після Майдану ми стали дещо розуміти. Філософ Фукуяма назвав Майдан «грандіозною битвою за розширення демократичних форм правління», за те, щоб не було сфер, на які активний громадянин не міг би вплинути.

Не важливо, скільки одеситів проголосували за Труханова. Важливо, скільки патріотів готові вийти на вулиці міста, щоб відстояти українську незалежність. І скільки проти них ватників - за те, щоб закликати Путіна? Не кількість бюлетенів в урнах вирішить наше майбутнє, а кількість людей, готових покласти за нього життя. Чи є такі у Харкові та Одесі? Так, ми це бачили, ми знаємо. А отже, ані одеського, ані харківського лугандону не буде. Ніколи. Хто б не прийшов до міськради, реванш не відбудеться.

Вибори поки ще нічого не означають, друзі. Абсолютно нічого.

Але ми повинні ходити на них і голосувати. Хоча б для тренування. Але не боротися один з одним: хто з демократів більше любить Україну і хто з патріотів демократичніший. Будувати нове життя – це не розписувати депутатські запити і не роздавати вказівки. Інколи треба вміти стати шестерінкою в механізмі по-справжньому європейської універсальної демократичної правової держави. І тоді зовсім не важливо, скільки сепаратистів прийде до міськради Харкова. Ви не дозволите їм перетнути межу.

Ну, а якщо Кернес із Трухановим перейматимуться асфальтуванням доріг і міським транспортом – Бог їм у поміч. У 80-ті роки у Франції мери багатьох великих міст були комуністами, і ніхто з них не збирався влаштовувати жовтневий переворот. Працювали як чиновники, приносили посильну користь, поки їх не переобрали остаточно.

Євген Якунов, Віктор Мішковський. Київ.

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.