Держфінансування партій: «за» та «проти»

Нещодавно ЗМІ обійшла новина. Парламент прийняв у першому читанні закон про державне фінансування партій.  

Авторський колектив з двадцяти осіб самого цвіту (без іронії) української парламентської молоді задоволено на сторінках своїх акаунтів та на ефірах рапортував, що ось приходить той щасливий момент позбавлення політичних партій корупції.

Саме півмільярда державних коштів, які виділятимуть щороку на партії, переконували нас автори, стане тою сокирою, яка перерубає кровно-фінансовий зв'язок політичних партій  та олігархів. Всіх (без винятку) авторів законопроекту я вважаю дієвими одиницями державних перетворень, хоча мені і незрозуміла їхня бравада законопроектом із сумнівною перспективою його дотримання у випадку прийняття.  

Якщо начистоту...Будь-якому політичному журналісту доводилося залишатися без роботи, і в цей час деякі з нас працювали на партії. В обов'язки входило і формування месиджів, і спічрайтерство, і написання статтей для партійних видань. У моєму оточенні таких журналістів з десяток. За моральними якостями вони нічим не гірші за авторів законопроекту. Вони відверто не вірять, що партія зможе вкладатися у виборчий фонд.  «Ми знаємо це емпірично, - діляться вони, - кошти на рекламу під час кампанії йдуть величезні, виборчим фондом не обмежується». 

Ми попросили висловитися на цю тему опонентів та прихильників законопроекту.

Тетяна Чорновіл, народний депутат України («Народний фронт»):

ЗАКОН ПРОПОНУЄ ДРУКУВАТИ ФЕЙКОВІ БЮДЖЕТИ ПАРТІЙ

-Я залишаюся опонентом державного фінансування партій.  Перша причина елементарна: коли суспільство, діти, пенсіонери стільки всього недоотримують,  мені шкода грошей на політичні партії. Але друга - значно серйозніша. Вона полягає у тому, що законопроект це - обман.  Я не люблю обману, незалежно від того, де він і з якою метою чиниться. Я балотувалася в депутати 2012 року, і моя декларація журналіста за 2012 рік була порожня.  Там стояли нулі, бо як журналіст, я отримувала зарплату в конвертах. Згадую, що навіть заповнювати цю декларацію мені було неприємно. В конвертах отримують свої зарплати більшість журналістів. Так само, як колишній кандидат в депутати по мажоритарному округу, я розповідаю, що мої фактичні витрати на кампанію складали чотири п'ятих від мого виборчого фонду. Я не могла оголосити ще двох людей, які пожертвували гроші, бо тоді в часи Януковича до них би прийшла податкова. І я і сьогодні переконана: ну, не перекриють бюджетні кошти фактичних витрат на партії. Фонди партій - величезні, один медіасупровід під час кампаній коштує колосальних коштів. Але якщо хоч якийсь нардеп напише про те, скільки платять, наприклад, за його присутність у Шустера, то він більше ніколи туди не потрапить.

Україна, прості люди, здригнуться, дізнавшись, скільки коштів йде на політичний піар

Сума півмільярда на рік здається невеликою порівняно із тим, скільки реально витрачають партії, але вона колосальна, якщо думати про пенсіонерів та інвалідів.  Я, щоб не кивати на інших, розповім про свій досвід.  Я хотіла потрапити на ефір популярного телеканалу, вхід куди коштував 20 тисяч доларів за ефір. Але мої опоненти заплатили за те, щоб я не зайшла, тому це було дуже важко. Нарешті через треті-п'яті руки я таки туди потрапила за ці самі 20 тисяч.  Як я можу повірити в цей закон, якщо він заздалегідь пропонує друкувати фейкові звіти бюджетів? І на сьогодні змусити партії друкувати реальні витрати неможливо. Бо Україна, прості люди, здригнуться, дізнавшись, скільки коштів йде на політичний піар. 

Олександр Барабаш, президент Асоціації народних депутатів України, експерт виборчого законодавства:

ДЕРЖАВНЕ ФІНАНСУВАННЯ СЬОГОДНІ - АМОРАЛЬНЕ

Партії отримували хліб з маслом, а тепер вони ще отримають ікру

-Держфінансування партій я не розумію і не приймаю. Коли в країні не вистачає грошей на все, раптом величезні суми, сотні мільйонів гривень будуть витрачатися на політичні партії. Володимир Ілліч Ленін розповідав про закон розширення потреб, то так і тут. Партії отримуватимуть гроші з бюджету, але все одно будуть отримувати ще й від олігархів. Вони отримували хліб з маслом, а тепер вони ще отримають ікру. Взагалі партії перетворюються, так скажімо, в якісь автономні підводні човни абсолютно непов'язані з життям. Олігархи дійсно стали суб'єктами політики, це почалося з 1998 року, з'явилася пропорційна система, з'явилися такі люди, які купували собі місця в партії, багаті увійшли до парламенту. І саме пропорційна система дозволила побудувати політичну систему під олігархів. Тому я вважаю, що першочерговим є реформа виборчої системи, щоб всі повноваження - і висунення, і вибору кандидатів - належали тільки народу. Зараз вони всі належать партіям. І це основа для олігархії. Нинішня фактично закрита партійна пропорційна система виборів сприяла становленню зв'язків великого капіталу та партій. Перші просто купують других. Ви що, думаєте, що якщо партійним босам будуть платити гроші з бюджету, вони не будуть продавати місця в списках? Спроба не залежати від олігархів нічим не закінчиться, тому що все одно олігархи будуть в керівництві всіх цих партій.

Цей закон - якісь піарівські ігри в унісон виборчій кампанії. Мало того, що політики узурпували виборчі права, створивши партократичну систему, так ми ще за це повинні їм платити. 

Автори закону пишуть, що така, мовляв, практика на заході. Але нам не можна копіювати те, що є у багатих західних суспільствах, тому що у нас все це працює по-іншому. Свого часу Партія регіонів відмовилася від ідеї держфінансування, скасувала цю норму. Хоча стаття на це була запланована в бюджеті. І коли почалися заходи економії, ще Микола Янович Азаров, світлої пам'яті, вніс пропозицію, перед першим його застосуванням цього закону, його забирали.

Є бачу тільки одне здорове зерно у цьому законі. Розкриття джерел фінансування партій. Це дуже гарна справа. Ось на цьому треба було зупинитися. Адже раніше розкриття джерел всі боялися, мовляв, ось влада така погана, антинародна, антидемократична, Янукович, Кучма. Проблема відкриття фінансів вона існує чи з моменту створення партії. Весь час говорили, ну як же так, недемократичний уряд, недемократичні там президент, влада і всі інше будуть переслідувати спонсорів партій, тоді люди перестануть фінансувати демократичні партії.  Але зараз у нас хороший, демократичний уряд. Тож, давайте - відкривайте джерела. 

Знаєте, я колись тримав книжечку про фінансування цих політичних партій і про вибори в Сполучених Штатах. Їхнє законодавство разів у десять більше, ніж виборче законодавство. Там відрегульовано абсолютно все, там є прозорість, там навіть можна знайти історію та суми пожертвувань в Інтернеті, хоча це було 20-30 років тому, навіть якщо хтось пожертвував 50 доларів. Там теж є обмеження: в часі, в сумах і т.д. Тому що фінансування виборчих компаній це проблема номер один - забезпечення рівності правових можливостей, так, як задекларовано в Конституції. 

Але що стосується фінансування партій в західних суспільствах, то я не вірю у їхню стопроцентну прозорість. І це підтверджують скандали, які виникають мало не з усіма провідними партіями і політиками, включаючи і Олланда, і Саркозі, яким нібито оплачував передвиборну кампанію Муамар Каддафі. 

Інтернет містить чимало скандалів, пов'язаних із фінансуванням виборчих кампаній на Заході,  але я помічав, що суми, які там фігурують, сміховинні як для нашої практики.. Там на політичну партію ці хлопці дадуть кілька десятків тисяч доларів, то це смішно... У нас, напевно, один олігарх, щоб увійти до списку прохідної партії, платить в десятки разів, якщо не в сотні більше. Тому там, судячи з того, як часто виникають скандали, я думаю, що там досить скрупульозно дивляться за чистотою фінансування, що це дійсно проблема номер один. 

В Україні ж при всіх задекларованих позитивах у нинішній час це - аморальна річ. У вас є вільних півмільярда гривень, а ви вводите податок на пенсії, вводите податок на працюючих пенсіонерів додатковий, причому немалий...  На АТО ви збираєте гроші з громадян, але платите партіям...  Прийняти такий закон -  це просто перетворити партійних вождів, які розпоряджатимуться вже бюджетними грошима, на небожителів, які відриваються від сього населення, живуть на самостійному, як говорили раніше держзабезпеченні, і плювати їм на увесь народ. 

І ще. Мені здається, що найголовніше: це брехня, що держфінансування партій - це вимога для безвізового режиму. Я не знаю, може бути десь воно і записано, але, по-моєму, ці питання абсолютно не пов'язані. І якщо їх пов'язали, це абсолютна помилка влади.

Борис Беспалий, народний депутат чотирьох скликань:

Я ЗА ДЕРЖАВНЕ ФІНАНСУВАННЯ ПАРТІЙ

Я - за державне фінансування партій. А чому, наприклад, агентство Укрінформ має державне фінансування, а партії не можуть його мати?

Дерибан бюджетних грошей - вічна тема, актуальна для всіх часів та народів.

Але якщо партії не підуть шляхом фінансування бюджету, вони далі будуть йти шляхом корупції або напівкорупції, як то, платити за право балотуватися від потужної партії. Так не буває: життя побудоване на одних відносинах, а політики - романтичні ідеалісти - будуть безкоштовно відривати час від родини та роботи.

Я за «освітлення» і політичних і колополітичних структур.  Хоча б частково фінансування партій слід запроваджувати, тою мірою, якою партії інтегровані в державу. Ті партії, які здобули мандати, можуть отримувати компенсацію з бюджету, органи місцевого самоврядування - з бюджету відповідного рівня. Інакше, якщо нема білої каси, то знайдуть сіру та чорну. Так, немає чарівної палички, яка б позбавила корупції та непрозорості, але я запитую себе: це шлях до покращення чи до погіршення?  Я думаю, що помірковане та прозоре фінансування - шлях до прозорості у суспільстві. У тому числі, і до боротьби із корупцією. Тут, якщо підключити до контролю громадськість, шлях виглядає дуже логічним. Я взагалі прихильник бюджету онлайн, і був би радий, якби кожна транзакція фіксувалася у режимі реального часу. Ті партії, які виграли парламентські вибори, повинні отримати фінансування. Бо інакше вони будуть добувати гроші, хто як може. А як може добувати влада: зловживанням владою. Ми ж не можемо відмовлятися від партійності, як такої. Політика - командна справа.  Партії простих людей, чесних, найпростіших, найбідніших все одно знаходять гроші, тому краще найефективнішим з них дати гроші та взяти під суспільний контроль.

У давньому Римі сенаторам не платили, а вони платили за посаду. Це було б ідеально, якби президенту не платили, а платив би він. У середньовіччі платили за патенти полковника, але вони грабували населення. Це не дуже хороша ідея, але вона невідворотня.  І краща за ту, яка існує зараз, хоча б тим, що піддається контролю. А зараз ми ж нічого не знаємо: звідки беруться тисячі активістів, кошти на ЗМІ, на рекламу.

ХХХ

Так виглядає на перший погляд, що і опоненти, і прихильники законопроекту про державне фінансування політичних партій мають рацію.  Реальні бюджети партій неспівставні з їхніми бюджетними компенсаціями, які пропонує закон парламентської молоді. То чи варто тоді платити партіям державні кошти? Щоб полегшити життя їхнім власникам? Чи стануть бюджетні витрати стимулом, щоб партії могли розстатися із своїм головним донором? Відповіді очевидні, принаймні на найближчу перспективу буде зберігатися статус-кво. Але є один плюс. Якщо закон буде прийнятий, то у журналістів з'явиться додатковий стимул контролювати та критикувати партії. Ну, наприклад, порахувати фактичну вартість бордів та телеефірів під час виборів та висунути претензію, як лідерам партій так і лобістам державного фінансування партій. Чому ваші витрати більші за виборчий фонд? Або: чому ви проїдаєте бюджет, якщо (і далі по списку)... Або, наприклад, порахувати усі вигоди, усі контракти та інші бонуси від приналежності до політичної еліти та запитати: ми годуємо вас нашими податками, то чому ви заробляєте на бюджетних можливостях? Я в передчутті. Коли там друге читання? 

Опитувала Лана Самохвалова