До дня народження «великої посередності»
«Господи! Вперше прошу тебе - смерті! Не для себе прошу, Господи!». Це були мої перші слова-думки, коли вранці, прокинувшись, почув, що президенту Росії Путіну сьогодні виповнилося 63 роки. Гріх, звичайно...
До моїх дурних прохань навряд чи Господь Бог прислухається. Але радує онтологія – це наука буття. На кшталт: сонце сходить і заходить. Об'єктивний процес. Наукова картина світу. Гарний настрій з'явся через думку, що Путін на рік став ближче до свого кінця. Зовсім як у Еклезіаста «час жити і час помирати». Тут доречно згадати: «Везуть, везуть!», - радісно закричав сторож на цвинтарі».
Всі ми помремо. Вибір великий. Можна померти в результаті вбивства, самогубства, нещасного випадку, природним способом. Чорт! Коли ж він, Путін, здохне? Коли його закопають біля кремлівської стіни? Тому що є надія, що він не вічний президент Росії. Тільки тоді, коли його вперед ногами винесуть з воріт Спаської башти Кремля, чи буде іншим той, хто прийде йому на зміну?
Якби ж то! Якщо згадати класиків марксизму, то Путін – це «випадкова» історична особистість. Позашлюбне дитя Бориса Єльцина і Бориса Абрамовича Березовського. Якщо його усунути - вбити, отруїти, закопати, то, писав Енгельс, заміна завжди, рано чи пізно знайдеться.
Питання: цей новий наступник будуть дзеркалом Путіна, або дзеркалом екзистенційного російського несвідомого??! Така ідеологія морквини перед носом віслюка. Коли читаєш про рейтинги Путіна, думаєш: хто кого породив? Путін – нинішній російський народ або російський народ – Путіна? Як казав російський письменник Сергій Довлатов: «Сталін, звичайно, тиран, але хто мільйон доносів написав?».
Ну немає надії на те, що після смерті Путіна стане президентом Росії новий Солженіцин, Лихачов або Валерія Новодворська. Чує моє серце, що юний імперський негідник, на кшталт Дмитра Рогозіна віце-прем'єра уряду РФ, займе місце Путіна і продовжить лякати світ гібридними війнами та ядерним попелом.
Путін – це реінкарнація світового зла, інституалізація беззаконня! Кажуть: його улюблена пісня «Хотят ли русские войны?» у виконанні невиїзного Кобзона. Розумієте, читач про це людині стільки написано макулатури, що мені залишається, тільки ознайомити Вас з оголошенням акушера Лебовича, яке він розмістив в «Російській газеті» сьогодні, у день народження свого президента. Ось воно: «Дипломований гінеколог, за помірну плату допоможе клієнту мати все найкраще – аборт, гарантоване встановлення позаматкової вагітності, ефективні протизаплідні таблетки». Ось так і цей «раб на галерах» прагне в президенти земної кулі, всесвіту, щоб дати людям «все найкраще».
І все-таки, всі ми повинні бути вдячними Путіну за те, що він зробив все, аби Україна розлучилася з азіатським, сталінським минулим. Адже будь-який політичний режим в історії Росії – монархія, диктатура, автократія – близнюки-брати! Якийсь «день бабака», дежавю, пекло, табори, Магадани, вертухаї, сторожові собаки, колючий дріт, а сьогодні путінський рай.
Путін відірвав нас, громадян України, від Росії. Російський письменник-садист Проханов вважає, що «місія російського народу безперервно боротися». Якщо чесно, напевно, це нездорова патологія когось вбивати заради сп'яніння владою та вседозволеністю. Особисто я насилу уявляю «бурятів», які бігають по сирійській пустелі заради алкоголізованих кремлівських мародерів.
А французький філософ Жан Парвулеску пише: «призначення Путіна є містерія». Але все це нісенітниця. Король-то голий!! Хіба потрібні мізки для того, щоб продати газ і нафту, сколотити мільйонну армію і лякати інший світ жахами ядерної війни?
«Війна – природна й буденна справа», «Війна не має ні початку, ні кінця», Війна – це саме життя», «завжди буде існувати війна між людьми і народами». Це цитати не Путіна, це говорив Гітлер.
Як відомо, ідеї стають матеріальною силою, як тільки вони оволодівають масами. Коричневий, божевільний Путін, «велика посередність» спустив псів і мародерів війни, посіяв хаос, повернув Гітлера у ХХІ століття.
Іван Воротинський, Львів
Карикатура: Олексій Кустовський. RFE/RL
