Тягар миру

Тягар миру

Укрінформ
Четвертий день в Україні мир. Ніхто нікого не вбиває, танки й важкі гармати відповзають від лінії фронту

Більш як рік ми всі говорили і писали про війну, насильницьку смерть, про зруйновані будинки, про людей, які залишили свої домівки і втекли від вибухів та пострілів. І ось вже четвертий день в Україні мир! Ніхто нікого не вбиває, танки й важкі гармати відповзають від лінії фронту. На Донбасі «співають солов'ї». Як образно писав у позаминулому столітті юрист Анатолій Коні, «стало тихо, що чути, як по небу пливуть хмари». Можливо тому, що сусід наш - апологет мілітаризму й агресії, і не з ким викурити люльку миру?

В Україні настав мир! Мир, як відомо, – це благо! Наш мир без перемоги. Тому, напевно, немає піднесення, радості і тріумфування на площах і вулицях, пісень про перемогу «зі сльозами на очах». Як немає і президентських слів «брати і сестри на нашу землю прийшов мир!». Як немає і вітальних промов президента. Пам'ятаєте Чемберлена, який після Мюнхена в аеропорту Лондона, помахуючи «мюнхенської папірцем», заявив англійській нації: «Я привіз Вам вічний мир!». Чомусь, в українських містах і селах не зустрічають героїв-переможців. Згадайте, «как, девочки вам передать, когда с войны вернулся Коля», - співала Ірина Богушевська (звичайно ж, вже точно не про російського найманця з Бурятії).

Хто не знає, про війну написано в тисячі разів більше слів, ніж про мир. Навіть мова війни жахлива. Генерал Олександр Лебідь стверджував, що «мат є основою управління та командування війною». Воєн в історії було більше, ніж часу миру. Така наша порода людська. Генії винаходили засоби і способи вбивства, а Тіт Лівій, Лев Толстой, Анрі Барбюс, Еріх Марія Ремарк, Віктор Некрасов написали про війну свої літературні шедеври. Порився у своїй пам'яті і згадав лише один трактат «До вічного миру» Іммануїла Канта. А так – ми сучасники знаємо, що війни не закінчуються, вони просто відпочивають. Напевно тому, що мир – це природний стан соціуму, а війна – це травматична епідемія.

Напишу нісенітницю, очевидний парадокс, але для становлення і розвитку держави Україна, останні два роки війни з Росією зробили більше, ніж попередні 25 років миру. Напевно, це і є той самий екзистенціалізм, коли люди стають сильними, войовничими, вольовими тільки в умовах екстремальності, «дії на лезі ножа», або як писав Сартр у «межовій ситуації» між життям і смертю. Хоча ми знаємо, яка ціна війни. Коли проходжу в рідному місті біля своєї школи і бачу чотири меморіальні дошки полеглим на війні на Донбасі хлопчакам, згадую фразу, що засіла в голові, про те, що діти, які загинули на війні – це вилучена з року весна.

«Час миру» назвав свою чудову книгу відомий французький історик Фернан Бродель. Але до миру як стану права, злагоди і справедливості більше пасували б слова «тягар миру». Напевно, тому цілком логічно припустити, що мирне буття куди складніше, ніж примітивне знищення людиною один одного.

Втім, залишимо пацифізм пацифістам. Ми-то знаємо, що справедливість і добро, рідну землю сьогодні треба захищати зі зброєю в руках. Хочеш миру – готуйся до війни.

У мирні роки, щось у нас, українців, не все виходило. Розставання з радянським минулим йшло, як писав класик «стрімким домкратом». Не був посланий Всевишнім пророк Мойсей, який би повів українців в пустелю на сорок років. Тріумфувала маргінальна людина, отруєна патерналізмом, а «маленький українець», втративши спокій совкового світогляду, насилу соціалізувався в індивідуалізм ринку, тяжко ніс відповідальність «за себе», «летів» в нову реальність буття.

Коротше: світ миру (як форми і змісту відносин між людьми, народами і державами), більш складний, суперечливий, парадоксальний, ніж світ війни. Недавно автор цих рядків запитав жінку в Моршині, яка продавала сухі груші: «А скажіть, бабусю, коли Вам краще жилося за поляків, німців, Сталіна, Брежнєва чи демократів?» - «Ну, звичайно, за німців, - відповіла літня жінка. Порядок був!».

Пошлемося на її авторитет. Перша константа миру в Україні – це, як навчила мене моршинська старенька, передбачувані, закріплені в законах і артикульовані владою правила життя, відносин між суб'єктами буття, той самий «порядок», який створює умови для усього сущого. І ще, подібно пастору Мартіну Лютеру Кінгу, хочу вигукнути: у мене є мрія! Її суть полягає в тому, що я мрію про той час в Україні, коли в публічну політику не буде черги. Тоді настане мир, і з нами будуть рахуватися, нас будуть поважати, ми не будемо випрошувати кредити, брати борги, які, як відомо, віддають майбутні покоління, тобто наші з вами діти й онуки.

Але вже точно, «повсякденність буття», повсякденного сірого життя розхолоджує, люди втрачають пильність, стають философствуючими сибаритами. Не слід «охолоджувати» життя. Є теорія «розбитих вікон», яка говорить: якщо хтось розбив скло в будинку і ніхто не вставить нове, то незабаром жодного цілого вікна в будинку не буде.

Справжні, непідйомні завдання миру належить українцям вирішувати сьогодні, зараз. Перед громадянами України тисячі економічних, політичних проблем, викликів, ризиків. Невизначеність позаду. Попереду важкий тягар миру. Слід згадати Ігоря Талькова, який співав «и я вернусь в страну не дураков, а гениев».

Іван Воротинський, Львів

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-