25 років єдності Німеччини: чому німці не стали однією нацією?
Третє жовтня - одна з найзнаменніших дат у новітній історії не тільки Німеччини, але й усієї Європи, і навіть за її межами. Уночі цього дня 1990 року Німеччина знову стала єдиною країною. НДР після 40 років існування пішла в небуття. Разом з нею, здавалося, відступили тіні «холодної війни» і блокового протистояння. Тоді майже всі в це щиро вірили й не могли собі уявити, що через майже чверть століття дух конфронтації знову витатиме над Європою. Але зараз не про це.
Минув майже рік після падіння Берлінської стіни, точніше 323 дні. Однак у те, що зникнення символу «холодної війни» стане прологом до справжнього об'єднання Німеччини, мало хто вірив до останнього, зокрема, навіть активні учасники процесу. І аж ніяк не всі з захопленням сприйняли ідею, причому як на рівні політикуму, так і пересічних громадян. Чимало було найрізноманітніших побоювань. Варто зазначити, що одним із найзатятіших противників об'єднання була прем'єр-міністр Великої Британії Маргарет Тетчер. Не був у захваті від можливості отримати під боком перспективно сильного противника і президент Франції Франсуа Міттеран.
Звичайні громадяни поділяли думку таких політиків. «Я була навіть налякана: ми вважали, що Німеччина може знову стати на шлях перетворення на імперію», - згадує свої емоції в бесіді з кореспондентом Укрінформу Дагмар Хоферштедт. На той час їй було 25 років і вона жила у ФРН на кордоні з Данією, зараз Дагмар - прес-секретар уповноваженого федерального уряду по роботі з архівами Міністерства безпеки НДР (штазі) і мешкає в Берліні. «Звичайно, нам до цього було шкода німців, які жили по східний бік кордону, ми розуміли, що ці люди позбавлені дуже багато чого. Але ми вважали, що так розпорядилася історія, що поділ Німеччини став справедливою карою за злочини нацизму, і що нічого вже не варто міняти», - каже вона.
Мирна революція, що почалася в 1989 році, вже і так призвела до суттєвих змін у НДР: у березні відбулися перші демократичні вибори до Народної палати, було розпущено зловісну «Штазі», введено в обіг марку ФРН: країна розверталася в бік ринку, більшої демократії, відкритості та свободи пересування. Саме цього й хотіли більшість східних німців.
ВИПРОБУВАННЯ РИНКОМ І УПЕРЕДЖЕННЯМ
Чого вони зовсім не хотіли, то це втратити робочі місця і звичні соціальні бонуси. Адже об'єднання Німеччини, по суті, стало приєднанням НДР до ФРН із закономірним поширенням на всю територію держави законів і правил капіталізму. Витримати це могли не всі.
"У нашій школі відразу ж звільнили все керівництво і поставили вихідців із Західної Німеччини", - розповідає вчителька Сибіла Ранкель, яка викладала в 1990-му німецьку мову в середній школі в Потсдамі. "Жартували, що навіть є формула для комплектування шкіл: третина педскладу - це вихідці із Заходу, третина - зі Сходу і ще третина - друзі директора", - невесело посміхається літня дама.
Деякі структури просто перестали існувати, розпустивши всіх своїх співробітників. Так стало, наприклад, із МЗС НДР. "Нам протягом року ще платили допомогу по безробіттю", - розповідає Освальд Шнайдратус, який зустрів 3 жовтня 1990 року у Відні як заступник голови делегації НДР на Віденських переговорах зі звичайних озброєнь у Європі. Досвідченим дипломатам зі знанням багатьох іноземних мов дуже важко було влаштуватися на роботу. На біржі праці їм казали, що їхня кваліфікація занадто висока і відповідних місць для них немає, а керівникам великих підприємств і структур негласно наполегливо рекомендували не брати цих людей у штат. Освальду пощастило, він 10 років пропрацював у великій німецькій компанії у Франкфурті майже за профілем - займався питаннями роззброєння. А за 10 років йому зателефонували і запропонували посаду заступника глави місії ОБСЄ в Молдові. Шнайдратус став, не виключено, єдиним "східним" дипломатом, хто зумів повернутися в професію. А говорячи про 1990-й, він згадує, як часто зустрічався з робочих питань із молодою та енергійною Ангелою Меркель, заступником прес-секретаря першого і останнього вільно обраного уряду НДР.
Тепер, напередодні святкування дня об'єднання, сама Ангела Меркель, нині канцлер Німеччини, озираючись назад на ці чверть століття, публічно визнає, що процес об'єднання був дуже важким, що "багато людей не змогли здійснити свої надії і використати шанси", що безробіття було просто гнітючим. Однак, загалом, канцлер переконана, що "німецька єдність непогано вдалася". Для Меркель, яка виросла в Східній Німеччині, але зуміла вийти на політичний Олімп і очолювати уряд ФРН протягом 10 років, стати першою жінкою-канцлером в історії країни, все справді склалося просто чудово. На відміну від багатьох її співвітчизників.
На початку 1990-х зі східних федеральних земель до західних або й зовсім за кордон (благо, тепер це стало можливим) пішли близько 3 млн осіб із 16 млн населення. Їм потрібна була робота: у східній частині єдиної вже ФРН було закрито до 80% промислових підприємств. Як стверджують очевидці, частину через те, що були застарілими і відсталими, але частину саме тому, що були надто конкурентоспроможними, а це не дуже влаштовувало нових співвітчизників. Ринкова економіка грала за своїми правилами.
ШРАМИ МИНУЛОГО
25 років - період, з одного боку, великий: виросло ціле покоління людей, які не уявляють собі життя зі Стіною. З іншого боку, зовсім короткий, і навіть недостатній, щоб цілковито стерти відмінності між німцями і німцями. Соціологи бачать, що по-справжньому єдиною німецька нація досі не стала.
Напередодні знаменної дати Берлінський Інститут народонаселення та розвитку провів дослідження, яке показує, що навіть через стільки років жителі східних і західних земель практично не створюють спільні сім'ї (кількість таких "змішаних" шлюбів становить лише 1,6% від загального числа). Зарплати на заході, як і раніше, вищі (колишні східні німці й сьогодні отримують на чверть менше), а рівень безробіття там чи не вдвічі вищий. Із 500 найбагатших громадян Німеччини лише 20 живуть у приєднаних федеральних землях. По східний бік колишнього кордону розташоване лише 1 з топ-20 найбільш процвітаючих міст країни, це Єна. На заході концентрується молоде і працездатне населення, тоді як схід країни стрімко старіє.
Статистику підтверджує і уповноважений уряду ФРН з нових федеральних земель, середнього класу і туризму Ірис Глайке. За її даними, показники економрозвитку східних земель Німеччини все ще практично на третину нижчі, ніж такі на західних територіях, продуктивність праці в перших становить 71% від показника других. "На сході Німеччини досі недостатньо великих підприємств і концернів, які мають міжнародні контакти, також низький рівень інновацій та продуктивності", - заявила днями Глайке. Чи не в тому причина, що відразу після об'єднання багато найбільших та найсильніших підприємств НДР були закриті, щоб не створювати конкуренцію? Натомість тепер і аж до 2019 року діє державна програма підтримки нових федеральних земель (Solidarpaket 2).
РЕВОЛЮЦІЯ БЕЗ КРОВІ
Однією з найприкметніших характеристик німецької революції 1989-1990 рр. стало те, що під час неї не постраждала жодна людина, не було зроблено жодного пострілу, Люди, які були на той час близькими до структур влади, знають, що наказ стріляти на ураження був. І НДР тоді мала чималу армію, та ще й Групу радянських військ у Німеччині. Однак сумбур, який панував у ті тижні у вищому керівництві НДР, і, швидше, навіть більшою мірою відсутність сигналу з Москви про те, що вона підтримає придушення протестних настроїв (як зробила в 1953 році), дали змогу уникнути кровопролиття.
У Берліні чітко усвідомили, що Радянський Союз здав союзника. Як "злив" і всю організацію Варшавського договору разом з її складовими - країнами Східної Європи (до чималої радості останніх, які пам'ятали і Празьку весну, і події в Будапешті). Історики довго ще сперечатимуться про те, чого в рішеннях Михайла Горбачова тих днів було більше - наївності і щирої віри обіцянкам Заходу не розширювати НАТО на схід, далекого розрахунку, зради національних інтересів чи просто безсилля.
Як би там ні було, але саме перебудова в СРСР, розпочата якраз першим і останнім президентом Союзу, і стала каталізатором антирадянських рухів у Східній Європі. І Захід, а якщо говорити конкретніше, канцлер ФРН Гельмут Коль грамотно скористався ситуацією.
ПІДПОЛКОВНИК СРСР
І наостанок хочеться розповісти про одну з приватних історій періоду тієї революції, про який мені нагадали мої друзі з Дрездена. Це відомий епізод, що навіть перетворився на своєрідну легенду. 5 грудня 1989 року натовп розгромив відділення Штазі в Дрездені і попрямував до будівлі резидентури КДБ СРСР, розташованої поряд. За старшого на той момент там був підполковник Володимир Путін. Бачачи, якого обороту набуває справа, він одягнув форму, хоча зазвичай резиденти ходили у цивільному, і вийшов до кількох тисяч агресивно налаштованих людей. "Це власність Радянського Союзу! Ми будемо її захищати», - пригрозив підполковник і потряс пістолетом, пообіцявши застрелити кожного, хто наблизиться. І це подіяло. Німці розійшлися. Історію цю в місті розповідають з невеликими варіаціями, але суті це не змінює. Чи не тієї миті у Володимира Володимировича народилося переконання, що його слів беззаперечно слухатимуться багато й багато людей?..
Ольга Танасійчук, Берлін.
