Волонтери-українці. Боже, храни жертводавців!
Боротьба сьогодення Українського народу потребує великої витривалості від кожного із нас, а особливо усвідомлення кожним того, що майбутнє нашого народу залежить від його нинішньої особистої позиції.
Фундаментальною основою нашої Перемоги є Любов, - Любов до Бога й України.
Бо як навчає Святе Письмо, «Якщо я говорю мовами людськими і ангельськими, а любові не маю, то я — мідь, що дзвенить, або кімвал, що бриньчить. Якщо маю дар пророцтва, і знаю всі таємниці, і маю всякі пізнання і всю віру, так що й гори можу переставляти, а любові не маю, — то я ніщо. І якщо роздам усе добро моє і віддам тіло моє на спалення, а любові не маю, то нема мені з того ніякої користі» (1 Кор. 13.).
Тож сьогодні, в час небезпеки для нашої нації, як в Україні, так і за кордоном, серця синів і дочок нашого народу в особливий спосіб запалилися любов’ю до свого Українського народу.
З самого початку активно зародився волонтерський рух, рух підтримки Українського війська на передовій, рух підтримки Українського Духу Свободи в цілому світі. Що ж надає сили тим українцям, які на далекій чужині, на тяжких роботах заробляють солоний від сліз долар, але знаходять можливість як коштами, так і матеріально допомагати воїнам на фронті?
Отче, важко тут, на чужині, серце рветься додому, до дітей, але потрібно заробляти, щоб хоч якось влаштувати їхнє майбутнє – але всі ми тут розуміємо, що там на холоді та морозі у бліндажах, - то теж наші діти… Тому намагаємося робити все можливе, аби полегшити їм фронтові будні, - ділиться зі мною своїми переживаннями Людвіга Ролюк із далекого Нью-Йорка, від імені молитовної спільноти «Вервиця Перемоги».
- Нехай ми поки що й тут, за океаном, але ми в загальній боротьбі, разом із хлопцями, як тільки можемо… наскільки нам Господь дасть сили, куємо спільно Велику Перемогу Українського духу…, - це вже із Торонто побратим Іван Назарок, запальний, енергійний, котрому здається все під силу…
Запевняє своєю підтримкою та підтримкою своїх побратимів, Назара Волинця, Степана Шаруна та інших, що у Канаді об’єдналися у громадську організацію “Комітет Визволення України”, - лунають щирі слова, і витає дух побратимства.
- Важко мені тут, за кордоном, отче, розумію, що тут я працюю, а мої хлопці там… у холоді…але ж потрібно, потрібно, щоб підтримати їх та родини забезпеченням, розумію, але все одно нестерпно важко… Із вкритого туманами Лондона лунають слова мого товариша дитинства Валерія Тимошенка із Коломиї…
- Мені важко отче, гинуть хлопці з котрими я особисто знайомий був. Вони для мене рідні, вони мені як брати…Отче, ми не відступимо, ми обов’язково переможемо !
Неквапно, але із болем у серці при зустрічі розповідає Назар Івченко, що постійно надає підтримку хлопцям на фронті зі Сполучених Штатів.
І безліч інших спілкувань із Українцями з цілого світу, розділяю їхні труднощі та переживання…
- Все ви правильно робите, бо без Вашої підтримки коштами та забезпечення загалом, нам усім тут було б дуже скрутно…, - намагався пояснити КОЖНОМУ Важливість їхньої місії… Водночас і радію ,- кожне спілкування вкотре мене переконує, що направду є незламним Український дух.
Дух Любові до Української землі! Відчуття причетності до великого Українського Роду скеровує їхні дії. Бо ж сказано, «Будь свідомий того, що Ти є співвідповідальним за долю цілої Нації» (14-ий пункт 44 Правил життя Українського Націоналіста).
Що дає наснагу тим, хто незважаючи на скрутну ситуацію в Україні, відриваючи іноді від власної родини кошти, купляє все необхідне для воїнів на передовій? Звідки сили у тих, хто вже третій рік практично живе у машинах, намагаючись, щоб домашнє тепло відчували хлопці у окопах (і домашня їжа, і теплі речі так необхідні під час зимових холодів, завезені під обстрілами воїнам, і це – заслуга саме таких людей).
- У мене дванадцятеро дітей, отче, але я розумію, що для того, аби забезпечити їм майбутнє у Міцній та Процвітаючій Українській Державі, я змушений принести жертву: Свій час, здоровля, а якщо буде потреба, то і життя… Я вже третій рік машиною хлопцям на передову привожу все необхідне, перед тим, звісно, збираючи те все по друзях та знайомих…Таке моє служіння Богу та Україні, отче…, - розповідає мені волонтер із Рівенщини Петро Коцюбайло, котрий із 18-літнім сином Давидом повертався із передової, де на Донеччині ледь не злетів з дороги під укіс (ожеледиця не жаліє нікого), а оце потерпів поломку під Борисполем, де ми і зустрілися.
- Але це мене не зупинить, отче, я вірю, що мене Бог любить і оберігає, як і ввесь наш народ…Та і загалом, боротьба легкою не може бути! Чи не так?
- Звісно так, брате… Хай Господь благословить твою віру, і ангела хоронителя тобі в дорогу, - відповідаю йому, а сам у глибині душі захоплююся глибиною віри та тим Духом, що відроджується у серцях та свідомості наших братів та посестер.
- Знай, що в боротьбі перемагає той, хто не заломлюється невдачами, але має відвагу піднятися з упадку й завзято змагає до цілі.
Водночас пригадую 22-ий пункт із 44 Правил Життя Українського Націоналіста.
Важка боротьба, а ще болючіші - втрати… Хтось втратив здоровля, хтось роботу, в когось обстрілами розбомбило домівку, хтось втратив близьку людину…А багато хто втратив своє життя, наслідуючи Христа приніс Жертву Любові…
Мене вразило спілкування із родиною Мироненко, волонтерів із під Слов’янська.
- Важко тут Вам, напевно, не тільки втримати Український Дух, але й пропагувати його, ділитися ним з іншими як те робите Ви?! - спілкуюся із господарем, Миколою Мироненком та його дружиною.
- Ви знаєте …, - відповідає пані Зоя. - Ми ж не тільки втратили…отче, безмежно більше ми здобуваємо, перш за все дуже багато людей усвідомило, що вони - Українці!!! Ось, приміром, скажу за себе, - до війни я і не здогадувалася, що я так безмежно люблю Україну…
Лагідно посміхнувшись, тепло, по-домашньому подає запашну запіканку.
Дійсно, незламна сила в єдності, - в єдності сила народу, Боже, нам єдність подай! Завершую розмову беручи в руки чашку запашного чаю.
Жодній орді не зламати наш народ, бо ми єдина Українська родина, і силу нам дарує Господь, призиваючи до єдності у Христі. «Одне тіло й один дух. Один Господь, одна віра, одне хрещення, один Бог і Отець усіх, Який над усіма, і через усіх, і в усіх нас» (Єф. 4, 5-6). Головне, що кожен трудиться на Славу Божу та прославу народу нашого у міру своїх сил та свого дару. Бо як говорить до нас Святе Письмо: «Кожному із нас дана благодать у міру дару Христового» (Єф. 4, 7).
Тож у неділю, напередодні свята “День волонтера”, на передовій позиції в Мар’янці, за участі воїнів та командирів 18-ок. Бат УДА, я очолив літургію в наміренні за всіх людей доброї волі, волонтерів, та всіх небайдужих, що, рук не покладаючи та не жаліючи сил, підтримують Українських Воїнів у боротьбі за Торжество Божої Правди на Українській Землі.
СЛАВА ІСУСУ ХРИСТУ - СЛАВА ГЕРОЯМ УКРАЇНИ !
Микола Мединський
реклама