Останні новини

Найпотрібніша наука – називати речі своїми іменами

Віктор Шпак 01.12.2016 19:47 373

Кривава плата за спочивання на лаврах

Ще Піфагор стверджував, що найважча і найпотрібніша наука — називати речі справжніми іменами. Повною мірою це стосується двох референдумів, що відбулися в Україні 1991 року.

На перший з них, що відбувся 17 березня, полюбляють посилатися прибічники «руського міра», бо, мовляв, тоді 70% учасників референдуму в УРСР проголосували за збереження СРСР. Однак крім напрочуд хитро сформульованого першого запитання, єдиного для всіх громадян «союза нерушимого», українці тоді відповіли ще на додаткове: «Чи згодні ви з тим, що Україна має бути у складі Союзу радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?» Позитивну відповідь на нього дали аж 80% учасників, що свідчить: українці проголосували за аналогічну Євросоюзу спілку незалежних країн, а не за реанімацію імперської тюрми народів.

Тріумфальний результат референдуму 1 грудня 1991 року фактично лише підтвердив незмінність уже обраного шляху на незалежність. Його скориговано з урахуванням непередбачуваності Росії, засвідченої серпневим путчем ДКНС і радикалізмом Єльцина, які перелякали навіть прихильників «руського міра» і комуністичної ідеології.

Досі тиражовані твердження, що 90% громадян України проголосували за незалежність, і в усіх регіонах більшість населення висловилась за це, не є правдою, якої прагнув ще Піфагор. Насправді лише 84% тих, хто міг узяти участь у референдумі, прийшли на виборчі дільниці. З урахуванням цього 90% виборців, які проголосували за, перетворюються на 76% громадян із правом голосу, які підтримали незалежність.

Так само правда, що лише 2,4 мільйона жителів України, або лише 6,4% загальної кількості виборців, проголосували проти. Решта, а це майже 6 мільйонів осіб, не визначилися з вибором. Отож влада незалежної України мала б докласти зусиль, щоб перетворити цих людей на патріотів.

Натомість вона заспокоювала себе й український народ тим, що незалежність підтримана в усіх регіонах. Однак це лише формальна правда, бо, наприклад, у Криму з 1 мільйона 535 тисяч виборців за проголосували лише 561 тисяча, або 36,6% тих, хто мав право голосу. Аналогічна ситуація в Севастополі, де українську незалежність підтримали лише 36,4%. Єдиною втіхою було те, що активних супротивників, які проголосували проти, виявилося ще менше — 28,5, або 25,1%, що забезпечило номінальну перемогу на референдумі.

У підсумку вона виявилася пірровою, бо доки мер Москви Лужков будував житлові багатоповерхівки для російськомовних кримчан, київська влада не спромоглася навіть профінансувати друк єдиної в Криму українськомовної газети — навіть за часів президентства Ющенка, не кажу вже про періоди правління байдужих чи вороже налаштованих до української культури номінально українських президентів.

Економлячи навіть на банальному об’єктивному інформуванні населення, якому десятиріччями безперешкодно промивав мізки російський агітпроп, Україна змушена фінансувати повномасштабні бойові дії проти окупантів. Вони сповна скористалися довірливістю одурманених путінською пропагандою людей і злочинною безпорадністю нашої влади, яка за 25 років не донесла до свідомості кількох мільйонів проросійськи налаштованих обивателів наші патріотичні цінності.

Віктор Шпак

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-