Останні новини

Сатана там править бал

Вадим Пепа Блоги 15.11.2016 00:13 802

Замість украй необхідної злагоди та єдності – наслані нечистою силою роздори

    Згадаймо Михайла Шолохова. Автора знаменитої епопеї «Тихий Дон». Лауреата Нобелівської премії з літератури 1965 року. На урочистому врученні нагороди в Стокгольмі уславлений письменник, з-поміж іншого, заявив: героєм сучасності стає особистість діяльна, але порочна.

    Як у воду дивився. Збувається не те, що вповні, а стократ посилено. І не лише в Україні чи в нашого північного сусіда, а й в усьому світі.

    За моїм розумінням жорстокої юдолі земної, у ній скільки добра, стільки й зла. Невіддільне одне від другого – як світло і темінь. А ще, здається, наявна така закономірність: чим вище піднімається людина в своїх досягненнях, тим глибше занурюється в нице й гріховне. Начебто як для необхідної рівноваги. Щоб не залетіти в бозна-яку височінь та не зрівнятися з Божою благостю.

    Космічні апарати відкривають таїни всесвіту. Здобутки генетичних досліджень неймовірні. Ідеться про клонування живих організмів. І разом з цим у зіткненнях народів, рас не менше такого ж непримиренного, як і від лиховісних «бичів Божих» Чингізхана або Аттіли, як і за всіх минулих часів.

    І в цьому содомі пече, як цвяшок, у серце вбитий, доля багатостраждальної України. Як і в 1709 р., хижо накидаються московські правителі, щоб ввергнути волелюбний народ у безпросвітне рабство. А замість украй необхідної злагоди та єдності – наслані нечистою силою роздори. Приводів для невдоволень чи навіть обурень немало. Лізе в очі кричуща соціальна нерівність. Багатьом загрожують нестатками надмірні комунальні платежі. Бозна-якого виплоду банківська мережа витягла з кишень трударів середнього достатку депозити як у гривнях, так і в іноземній валюті.

    І що ж відбувається саме тепер, коли необхідно ставати плечем до плеча в обороні своєї країни, свого майбутнього, свого добробуту? Адже в порівнянні з утвердженням незалежної Української держави усе інше – менш значиме. За «рабства неключимого», як попереджали козацькі літописці, нікому з придушених, навіть догідливим прислужникам чужинської влади, нічого сподіватися на щастя-долю. Усі підкорені втрапляють у трясовину меншовартості, унтерменшості.

    Але ж Сатана знає, як позбавляти недалекоглядних розуму. Згідно з Бібліэю, за повелінням Божим проводир ангельських чинів архистратиг Михаїл скинув з небес нечисту силу. Хоч допускай, що тієї нечисті вдерлося в Україну по саму зав’язку. Придивімося, які депутати намагаються осідлати протестні акції. З-поміж них ті й ті з різними строками судимостей. До якої тільки ганьби на зонах не опускалися. Лики людиноненависників. У їхніх загашниках усіляких купюр неміряно. Привласнених квартир – не на пальцях однієї руки рахувати. Їхні діти по закордоннях зі шкури пнуться, аби оволодіти мовами країн проживання. А «предки» від державної української відвертаються, цураються, не перепустять через губу жодного слова. Зневажають українську національну свідомість і нестямно гребуться до влади над непросвіщенними масами. Очорнюють, обпльовують, ганьблять країну, в якій наживаються за рахунок обдурених. А ті ловляться, як «премудрі піскарі» на гачки вудок у руках хитрих ловців вищих чинів.

    Депутати, окрім недоторканності, наділені правом відстоювати інтереси виборців у комітетах і комісіях Верховної Ради, а понад усе – на пленарних засіданнях. Яке там! Хіба ж найбільш загребущим до того? Одержимі зовсім іншим. Нестямно добиваються – перевибори! Невже не ясно – для чого? Аби дорватися ближче до бюджетного корита, щоб дерибанити, «віджимати», збагачуватися.

    І хіба ж не видно, які то люті ненависники української волі. Скільки серед них таких, підступний замір яких – знищити Українську Державу. Роздерти її на окремі частини. Перетворити український народ на беззахисних невільників у чужинському підданстві. Щоб, як за словом Т. Шевченка,  «сини сердешної Украйни» знемагали в ярмі «ще лучче, як батьки ходили».

    Козацька доблесть під проводом Богдана Хмельницького, титана епохи Відродження, не гадала ні про які статки, а стояла грудьми в обороні рідної України, до останнього подиху захищала материзну й дідизну. І хай там що, а всенародне рушення національно-визвольної війни 1648-1654 років урятувало Україну. Без самопожертви тих часів чи не згинув би народ, як літописні обри. Хіба ж не з усвідомленням подвигів і слави того героїчного періоду народ відродився, воскрес, як Фенікс із попелу.  

    Тож берімо близько до серця заповідь Івана Франка:
    «Не ридать, а добувати,
    Хоч синам, як не собі,
    Кращу долю в боротьбі».

Вадим Пепа

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-